Антон Павлович Чехов Хамелеон

Розміщено Шкільні твори в 11 июня 2015

Антон Павлович Чехов

Хамелеон



Перекладач: А. Хуторян

Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981.









Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого аґрусу. Навкруги тиша… На площі ні душі… Повідчинювані двері крамниць і шинків позирають на світ божий похмуро, як голодні пащі, коло них нема навіть жебраків.



- То ти кусатись, клятий? - чує раптом Очумєлов.- Хлопці, не пускайте, його! Нині не дозволено кусатися! Держи! А… а!



Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним, і, подавшись тулубом уперед, падає на землю, й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: “Не пускай!” З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров’яного складу, немов з землі вирісши, збирається натовп.



- Начебто безпорядок, ваше благородіє!..- каже городовик.



Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп’яному обличчі в нього ніби написано: “Ось я тобі дам, шельмо!” - та й самий палець має вигляд знамення перемоги. В цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря Хрюкіна. В центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу - біле гостроморде хортеня з жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху.



- З якої це нагоди тут? - питає Очумєлов, врізаючись у натовп.- Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?



- Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю…- починає Хрюкін, кашляючи в кулак,- про дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець… Ви мені пробачте, я людина, котра робоча… Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну… Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварюки терпіти… Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі…



- Гм! Гаразд…- каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами.- Гаразд… Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Пора звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін,- звертається наглядач до городовика,- дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він, напевно, скажений… Чий це собака, питаю?



- Це, здається, генерала Жигалова! - каже хтось із натовпу.



- Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто… Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ… Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? - звертається Очумєлов до Хрюкіна.- Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж… відомий народ! Знаю вас, чортів.



- Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він, не бувши дурний, і хапнув… Дурнувата людина, ваше благородіє!



- Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? Їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед богом… А якщо я брешу, то нехай мировий розсудить. У нього в законі сказано… Нині всі рівні… У мене в самого брат у жандармах… щоб ви знали…



- Не базікай!



- Ні, це не генеральський…- глибокодумно зауважує городовик.- У генерала таких нема. У нього все більше лягаві.



- Ти це напевно знаєш?



- Напевно, ваше благородіє…



- Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це - чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду… стерво, та й годі. І отакого собаку тримати? Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то, знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить - не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай… Треба провчити! Пора…



- А може, і генеральський…- думає вголос городовик.- На морді не написано… Оце якось у дворі в нього такого бачив.



- Звісно, генеральський! - каже голос з натовпу.



- Гм… Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто… Щось вітер подув… Морозить… Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав… І скажи, щоб його не випускали на вулицю… Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака - ніжна тварина… А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..



- Кухар генеральський іде, його спитаємо… Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку… Ваш?



- Вигадав! Таких у нас зроду не було!



- І питати тут довго нема чого,- каже Очумєлов.- Він бродячий! Нема чого тут довго балакати… Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий… Знищити - от і все.



- Це не наш,- каже далі Прохор,- Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий…



- Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? - питає Очумєлов, і все обличчя його ясніє від розчулення.- Ох, ти, господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?



- В гості…



- Ох, ти, господи… Скучили за братиком… А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий… Візьми його… Собаченятко нічого собі… Метке таке… Хап цього за палець! Ха-ха-ха… Ну, чого тремтиш? Ррр… Рр… Сердиться, шельма… цуцик отакий.



Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна.



- Я ще доберуся до тебе! - погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.





1884









Коментарі В. Пересипкіної





Земляк Чехова, П. Сурожський, називає “Хамелеон” серед тих оповідань, у яких “кумедні фігури, смішні діалоги, порівняння, слівця - все це південне, місцеве, близьке Таганрогу. Трапляються цілі картини, ніби вихоплені з місцевого життя” (”Приазовський край”, 1914, № 171, 2 липня).



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций