Бережний Василь Павлович Юнак з моря — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 11 июня 2015



Коли це раптом перед ними виринув Віталій, скорчив міну: «Вам видніше! Вам видніше!»

Коли після сніданку знову зійшлися на пляжі і Ростилав поплив до буйка, Неля згадала вчорашню Віталієву репліку:

— А чому ви думаєте, що йому — видніше… ну, про тих… інопланетян?

Покльований одразу спохмурнів, одвів очі вбік.

— А тому, що цей тип… із них.

— Овва!

— Нелю, ви зовсім неуважна, а я тільки глянув на нього…

— Може, що купається, а ви ловите дрижаків? — силувано усміхнулася Неля. — Просто загартований, ну, спортсмен… Морж!

— А ви звернули увагу, що цей «морж» не пірнає? Волосся в нього сухісіньке.

— Ну, то й що?

— А те, що йому, певне, не можна мочити голову, на правій скроні в нього якась металічна клема.

— Таке й вигадаєте, — вже не так упевнено озвалась Неля. — Яка може бути клема?

— Скиньте свої зелені окуляри, то й побачите. — Покльований підозріливо озирнувся. — Може, то передатчик?

Неля знизала плечима, не знаючи, що йому й сказати на це. Почала механічно гортати книжку. Літаючі «тарілки», інопланетяни — все це якось не вміщалося в ту реальну картину світу, яка відбивалася в її свідомості. Але як подумати… Невже з мільйонів і мільйонів планет у Всесвіті лише одна Земля населена мислячими істотами? І цей Ростислав… Металічна клема… Виходить, провела вечір з інопланетянином? Вигадка, хохма. Хоче мене залякати Віталій… Не вдасться!

Та коли Ростислав ліг на своєму килимку позагоряти, раптом відчула, що не може розмовляти з ним просто й невимушено, як це було вчора. Кортіло побачити ту клему, але кожного разу погляди їхні зустрічалися, і їй ставало соромно за оце своє підглядання, та ще як Ростислав помітить… Подала йому книжку.

— О ти… ви читаєте по-французькому?

— Я викладаю французьку. А ви читаєте?

— Так. Та це кросворд! Цікаво.

— Оце такий кросворд? — здивувався Віталій. — На цілу книжку?

— Сам кросворд ось, — Ростислав розгорнув аркуш завбільшки із скатертину. — А в книжці запитання.

— Це найбільший у світі кросворд, — пояснила Неля. — Його склав бельгієць Анрі Блез. Тут двадцять п’ять тисяч клітин, щоб заповнити їх, треба відповісти на сім тисяч сімсот сорок вісім запитань.

— Ого! — прицмокнув Віталій. — Оце головоломка! Розв’яжеш, Ростику?

Оте «Ростику» неприємно різонуло Нелю. Що за фамільярність?

— Та його, мабуть, ніхто не візьметься розв’язувати, — сказала. — Підраховано, якщо нічим іншим не займатись, а тільки цим кросвордом, то потрібно буде не менше як сто двадцять годин!

— Але ж ми у відпустці, — обізвався Ростислав, — чому ж не спробувати?

Віталій підморгнув Нелі: хіба не на моє виходить? І сказав з натяком:

— Та часу ще багато, надто ж у декого.

— Давайте так, — почав Ростислав, не відриваючи очей від книжки Анрі Блеза, — я диктуватиму, а ти… ви, Нелю, пишіть. Гадаю, що за три–чотири пляжні дні ми впораємось. Згода?

Віталій уп’явся своїми очицями в молодика:

— Ставлю шампанське і коньяк, якщо розв’яжете хоча б за п’ять днів!

— Не треба, — спокійно відповів Ростислав, — спиртного не вживаю.

Покльований знову перезирнувся з Нелею. А їй стало цікаво, спалахнула:

— Згода!

І вони почали. Ростислав, лежачи на спині і тримаючи вгорі книжку із запитаннями, диктував відповіді, а Неля, розіславши простирадло кросворда, швидко записувала. Віталій французької не знав, але згоряв од цікавості. Чапав навколо них, наче стеріг, щоб не повтікали, присідав на хвилинку, підводився, щось бурмотів і весь час пильно позирав на «прибульця», що так недоречно і навіть не помічаючи зруйнував його флірт із «пасочкою». Ох, і дурні ж ці дівчата!. Ну, нічого, заклепка на скроні є, он видніється крізь волосся, невже й досі не помітила? А так він здорово скидається на людину. І волосяний покрив, навіть нігті на руках і ногах, і по п’ять пальців… Молодий, здоровий, ще й гарно складений, чорти б його взяли!

Поглянувши на свій обвислий живіт і кривулясті ноги, Віталій з гіркотою визнав, що тягатися з цим спортсменистим нема чого й думати. Але якщо він з тих, то інша справа! А може, це робот? Білковий робот, призначений для відвідин, постійно зв’язаний із своєю базою? Для цивілізації, яка змогла перекинути міст на Землю, це, звичайно, не проблема. Обачність і ще раз обачність! Треба не сполохати пташку… Ох, і фільм зроблю!

Покльований заджеркотав камерою, обходячи навколо кросвордистів.

Не дуже високо понад береговою лінією з’явився зелений вертоліт — прикордонна служба. Віталій облишив знімати, дивився на металеву комаху, задерши голову, а коли машина пролітала над ними, замахав рукою, мало не скрикнув: ось де віні Ловіть його!

Кожного разу, як тільки прибулець ішов «освіжатись», у Віталієвих грудях так і тенькало: втече! У морі на нього може чекати їхня субмарина, підбере — тільки його й бачили. Та Ростислав ніде не дівався, поплававши вволю, знову брався за кросворд.

— Та нехай йому грець, в мене вже рука заболіла! — вигукнула Неля, кидаючи ручку. Випросталась просто на кросворді і заплющила очі.

— Е ні, так ми не домовлялись, — Ростислав скочив на рівні ноги. — Пішли поплаваємо і знову… Невже не цікаво? Мене цей кросворд заінтригував.

«Та кросворда ти розв’яжеш, а от своє головне завдання… — зловтішно подумав Віталій. — Чи не спіткнешся? Ажажа у своїй лекції твердить, що ви не агресивні, такі собі мирні дослідники. Але яка мета цих ваших досліджень? Ось що важливо дізнатись!»

— Ну, то що, пішли? — Ростислав уже стояв по коліна в воді, очікуючи на Нелю.

Дівчина, вагаючись, поглянула на кисле Віталієве обличчя, але той, захоплений мовчазною полемікою з прибульцем, не помітив її погляду. Неля підхопилася, натягла на голову оранжеву гумову шапочку і рушила назустріч хвилі, що набігала на берег.

Спочатку було холодно, хотіла вже вертатись, але Ростислав підбадьорив:

— Енергійніше руками!

І справді, через кілька хвилин зігрілась, стало приємно.

Берег подаленів, вже й Покльованого не могла вирізнити серед юрмища пляжників. І поблизу нікого не було, анікогісінько, тільки вони з Ростиславом серед розбурханих хвиль. Побоювання, острах одразу вилетіли з Нелиної голови, краса моря заполонила дівчину, і вона линула в цій голубій прозорості, легко помахуючи руками, наче крильми.

Ростислав пирхав, ніби той морж, очі йому повнились світлом, відтавали.

— Наче в міжпланетному просторі! — у захваті гукнув Ростислав. — Між небом і Землею…

У Нелі мурашки пробігли по тілу: міжпланетний простір… небо… Невже справді цей Ростислав…

— А чому не пірнаєш? — раптом спитала Неля. — Це ж так приємно!

— Заборонили лікарі… Тимчасово…

— А…

Неля попливла в напрямку берега. Не те щоб злякалася дівчина, просто… змерзла.

Покльований, випросивши в когось бінокля, увесь час стежив за ними. Хвиля хлюпала просто в лінзи, видно було, як Неля говорить, як сяє радість у неї на лиці, і все її пругке тіло, затиснуте в купальник, гойдалося в нього перед очима. Пасочка… От уже пасочка! Той поводиться нормально, плаває, як риба, тільки не пірнає. Ось Неля пірнула, а він помахує собі руками, випинаючи голову вгору. Таки не можна йому занурювати ту клему… Так… Пливуть назад. От і добре, ми з тобою, енлонавтику, встановимо контакти, та що там, ти вже в мене спійманий на плівку.

Оглянувши обрій, чи не з’явилось бува еНеЛО, Віталій поклав камеру на одяг. Але тривога не полишала його ні на мить. Усі дні, протягом яких Ростислав розв’язував найбільший у світі кросворд, Покльований горів на повільному вогні. Що робити? Як діяти? Прикидав і сяк і так. Може, звернутися в міліцію? Побачивши наряд прикордонників, що пробирались поза пляжем, хотів уже кинутись до них, щоб виказати чужака, ступнув кілька кроків і зупинився. Хіба ці хлопці читали лекцію Ажажі?. Ех, був би епізод: прикордонники затримують інопланетянина!.

Неля дописувала останні відповіді на кросворд. Уголос захоплювалась ерудицією Ростислава, і це дратувало Покльованого. Наївнячка, та він же так начинений інформацією… Кросворд для нього — насіннячко. І невже й досі не переконалася, що це прибулець? Чи він її гіпнотизує?

— Все! Скінчили! — Неля підхопилася і заплескала в долоні. — Найбільший, найскладніший, найзаплутаніший, най… най… кросворд розв’язано!

— Та ні, — Ростислав поклав руки на її плечі, прихилився і сказав упівголоса: — Найцікавіший кросворд, Нелю, це ти.

Дівчина почервоніла, кутики вуст сіпнулися, випалила сміхотливо:

— Оце так! Значить, і в вас банальності в ходу… як і в людей!

Покльований похолов. От сорока! Розпатякає…

Ростислав знітився, на якусь мить на лиці в нього з’явився вираз розгубленості, але він одразу ж опанував себе.

— Твоя правда: банально. Але щиро.

Неля хотіла ще щось додати, та побачивши, як скривився Покльований, прикусила нижню губу і вмовкла, тільки в очах її грали бісики.

— Ну, що ж, — Віталій розвів руками, — я обіцяв почастунок…

Ростислав холодно відмовився:

— Я ж казав, алкоголю не вживаю.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций