Ліон Спрег де Камп Екзальтований — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 25 мая 2015



Побий мене грім! - вигукнув він. - Ми ж навіть тут повинні відчувати жар. Чортівня, це холодна пожежа! Думаєш, ще один супернауковий жарт?

 - Давай попорпаємося навколо, - запропонував Джоні. Вони повернулися до пожежі спиною і почали заглядати за кущі й огорожі на Елм Стріт.

 - Агов! - крикнув Джоні. - Давай шуди, Бррюш!

 В острівці тіні за кущем стояв професор Айра Метьюен, а поряд з ним - триніжок з кінопроектором. Джоні миттєво збагнув, що до чого.

 Захоплений зненацька професор ледь не рвонув навтьоки.

 - А, привіт, Джоні, ти чому не спиш? Я отут щойно знайшов цей… е-е… цей проектор…

 Джоні, недовго думаючи, пхнув проектор лапою. Метьюен піймав його на льоту, і гудіння мотора змовкло. У ту ж мить зникло і полум’я. З місця пожежі все ще лунали ревіння і тріск, але вогню вже не було. Більше того, на даху, з якого продовжували стікати галони води, не виявилося навіть єдиної підпалини. Пожежні озиралися по боках з дурним виглядом.

 Поки зіниці в Джоні і Інглхарта ще розширювалися, звикаючи до темряви, яка раптово настала, Метьюен зник разом із проектором. Вони встигли помітити, як він, із триніжком на плечі, промчався галопом по Коледж Стріт і зник за кутом. Вони кинулися вслід, за ними побігли кілька студентів, ваблені тим самим інстинктом, який змушує собак переслідувати автомобілі.

Вони побачили попереду Метьюена, втратили його з очей, потом знову помітили. Інглхарт був товстуватий для швидкого бігу, а Джоні погано бачив в темряві. Джоні рвонувся вперед, коли стало зрозуміло, що Метьюен прямує до старого особняка Фелпса, в якому жили кілька неодружених викладачів і сам Джоні. Всі пішли з дому подивитися на пожежу. Метьюен випередив Джоні на три стрибки і ляснув дверима в нього перед носом.

 Джоні потоптався на ґанку, міркуючи над тим, чи вдасться пролізти через вікно. Поки він думав, щось сталося зі сходинками, і вони стали слизькими, як дзеркальний лід. Джоні покотився вниз, відзначаючи кожну сходинку гучним ляпанцем.

 Джоні ображено піднявся. Так от як обходиться з ним єдина людина, яку він… Але, спало йому на думку, якщо Метьюен дійсно схибнувся, то у нього нема права на звинувачення.





 

X x x







Слідом за ними до особняка прибуло кілька студентів. Вони юрбилися перед будинком - доти, доки земля не заковзала під їх ногами, немов на них раптом виявилися невидимі роликові ковзани. Студенти намагалися піднятися, падали знову і зісковзували все нижче, тому що вулиця мала невеликий ухил. Поступово внизу утворилася купа-мала, і їм залишилося лише відповзти карачки подалі і зайнятися ремонтом порваного одягу.

 Незабаром під’їхала поліцейська машина і спробувала зупинитися, але як гальма, так і вимкнений мотор їй не допомогли. Машину занесло, стукнуло об бордюр і по інерції протягло по вулиці за межі слизької зони, де вона завмерла. Поліцейський - і не який-небудь рядовий, а капітан - вискочив і атакував особняк.

 Він теж впав і спробував рухатися рачки, але як тільки він відштовхувався рукою чи ногою, як вони відразу прослизали. Це видовище нагадало Джоні ті зусилля, з якими черв’яки намагаються повзти по гладкій цементній підлозі мавпятника в зоопарку Централу-Парку.

 Коли капітан поліції здався і спробував відступити, сили тертя відразу вступили в свої права, але тільки-но він піднявся, як увесь його одяг нижче пояса, за винятком черевиків, миттєво звалився вниз і влігся на асфальті купкою ниток.

 - Їй-богу! - викликнув зоолог-англієць, який тільки що підійшов. - Точнісінько одна з етруських статуй!

 - Агов, ти, - заревів капітан, звертаючи до Брюса Інглхарта, - заради усього святого, дай мені скоріше носову хустку!

 - А що, холодно стало? - безневинно поцікавився Інглхарт.

 - Ні, дурень! Сам знаєш, для чого!

 Інглхарт натякнув, що краще буде використовувати замість фартуха формений кітель. Поки капітан зав’язував на спині рукава, Інглхарт і Джоні виклали йому свою версію того, що сталося.

 - М-м-да-а, - протягнув капітан. - Ми ж не хочемо, щоб хто-небудь постраждав, а будинок виявився ушкоджений. А раптом у нього є щось суттєвіше, на зразок променів смерті.

 - Не думаю, - сказав Джоні. - Він всім не шкодить. Тільки жартує.

 Кілька секунд капітан міркував, чи варто зателефонувати у відділення і викликати посилений наряд, але думка про славу, якою він покриє себе, поодинці здолавши небезпечного маніяка, виявилася занадто звабною.

 - Як же ми потрапимо всередину, - сказав він, - якщо він може зробити все таким слизьким?

 Вони задумалися. Потім Джоні сказав: - Можете ви рроздобути одну іж деррев’яшок ж гумовою чашшкою на кінці?

 Капітан насупився. Джоні продемонстрував потрібні рухи. Інглхарт просяяв. - А, ти мав на увазі кращого друга сантехніка! Звичайно. Чекайте, я незабаром. Спробуйте роздобути ключ від вхідних дверей.





 

X x x







 Цитадель, в якій захищався Метьюен, штурмували рачки. Капітан, який повз в авангарді, притиснув вантуз до нижньої сходинки ґанку. Якщо Метьюен і зміг знищити тертя, то позбутися від атмосферного тиску йому було не під силу. Гумова чашка присмоктувалась, і полісмен підтягував за собою Інглхарта і Джоні. Так, сходинка за сходинкою, вони повзли нагору. Нарешті капітан намертво присмоктався до дверей і витяг їх всіх за собою. Потім він вчепився в дверну ручку і відкрив двері ключем, позиченим у доктора Кука.

 Біля вікна стояв Метьюен, скорчившись за апаратом, схожим на теодоліт. Він спрямував його в їх бік і щось підкрутив. Капітан і Інглхарт, відчувши, що до їхніх ніг повернулося зчеплення з підлогою, приготувалися стрибнути, але отут Метьюен ввімкнув апарат, і вони полетіли шкереберть.

 Джоні, який залишився біля дверей, швидко знайшов рішення. Він ліг, уперся ногами в дверну раму і відіпхнувся. Його тіло промайнуло по слизькій підлозі й завалилося на Метьюена і його апарат.

 Професор припинив опір. Здавалося, що все, що трапилось, його лише потішило, незважаючи на зростаючу на чолі гулю. - Ну і настирні ви хлопці, - сказав він. - Здається, ви збираєтесь таки засадити мене в божевільню. А я-ж думав, що ти і ти, - він вказав на Інглхарта і Джоні, - мої друзі. Втім, однаково.

 - Що ви зробили з моїми штанами? - прорикав капітан.

 - Та нічого особливого. Просто мій телелубрікатор нейтралізує міжатомні зв’язки на поверхні будь-якого твердого тіла, на яке падає його промінь. Тому поверхня на глибину декількох молекул переходить в стан переохолодженої рідини і залишається такою, поки на ній сфокусований промінь. А оскільки предмет на поверхні переходить у рідину, то виникає прекрасне змащення.

 - Але мої штани…

 -Складалися з ниток, які утримувалися разом силами тертя, хіба не так? У мене багато винаходів на зразок цього. Наприклад, мій тихоговоритель і об’ємний проектор здатні…

 - Так от як ви влаштували фальшиву пожежу і те чудовисько, яке на смерть перелякало всіх за обідом? - перервав його Інглхарт. - За допомогою об’ємного проектора?

 - Так, звісно. Точніше, знадобилося два проектора, розставлені під потрібним кутом, і фонограф з підсилювачем для звукового ефекту. Відмінно вийшло, справді?

 - Але навіщо, - завив Джоні, - НАВІЩО ви це зробили? Хочете погубити швою карр’єрру?

 Метьюен знизав плечима.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций