Оскар Уайльд Портрет Доріана Грея — C. 16

Розміщено Шкільні твори в 19 мая 2015



Та коли її руки обвили його шию, її пальці пестливо торкнулись його волосся, хлопцеві одлягло від серця, і він поцілував Сібіл щиро й ніжно. А коли спускався сходами, на очах у нього бриніли сльози.



Внизу на хлопця чекала мати. Вона докірливо буркнула щось за спізнення, але він не відповів, мовчки беручись до злиденного обіду. Круг столу дзижчали й повзали по брудній скатертині мухи. Крізь гуркіт омнібусів і екіпажів на вулиці до хлопця доходив туркотливий голос, що пожирав останні його хвилини вдома.



Попоївши, він відсунув тарілку і спер голову на руки. Хлопець відчував, що має право знати. Якщо все було так, як він підозрював, мати давно мусила б сказати йому. Крижаніючи зі страху, місіс Вейн стежила за сином. Слова механічно спадали з її губ, пальці нервово бгали подерту мереживну хусточку. Коли дзиґарі вибили шосту, Джеймс підвівся і рушив до дверей. Потім нараз обернувся і глянув на матір. Погляди їхні зустрілись. В її очах він прочитав ревне благання милосердя. Це тільки скріпило його рішучість.



- Мамо, я мушу запитати щось у тебе, - почав він. Її очі непевно забігали по кімнаті. Вона мовчала.



- Скажи мені правду, я маю право знати! Ти була одружена з моїм батьком?



Мати полегшено зітхнула. Моторошна мить, якої вона перестрашено чекала й удень і вночі протягом довгих місяців, - ця мить нарешті прийшла, а проте не нагнала на неї жаху. Це навіть трохи розчарувало її. Різка прямота запитання вимагала такої ж прямої відповіді. До цієї сцени годилося б поступово підійти, тоді вона не скидалася б в її очах на погану репетицію.



- Ні, - відповіла мати, вражена суворою простотою життя.



- Отже, мій батько - негідник! - вигукнув хлопець, стискаючи кулаки.



Місіс Вейн похитала головою.



- Ні, сину. Я знала, що він не був вільний. Але ми дуже любилися між собою. Якби він був живий, він забезпечив би нас. Не май серця на нього, сину, він же твій батько, і він порядна людина. Справді-бо, він був з вищого товариства…



Проклін зірвався юнакові з уст.



- Мені байдуже за себе, - скрикнув він, - але не допусти, щоб із Сібіл!.. Він теж порядна людина, отой, що закоханий в неї чи прикидається закоханим? І теж, мабуть, з вищого товариства!



На мить місіс Вейн охопило принизливе почуття сорому, голова її похнюпилась. Тремтячими руками вона витерла сльози.



- Сібіл має матір, - пробурмотіла вона, - а я не мала.



Сина це зворушило. Він підійшов до матері і, нахилившись, поцілував її.



- Прости мені, мамо, що я завдав тобі болю, питаючи про батька, - мовив він. - Але я не міг стриматись… Я вже мушу йти. Прощавай! Не забувай тільки - відтепер ти повинна дбати лише про одну Сібіл!.. І повір мені: якщо цей чоловік скривдить мою сестру, я знайду, хто він такий, я вистежу його й уб’ю, як собаку. Присягаюсь у цьому!



Очевидна перебільшеність погрози, запальність жестів, що супроводили цю мелодраматичну тираду, немовби зробили реальнішою всю сцену в очах місіс Вейн. Ця атмосфера була їй знайома зблизька, подих її став вільніший, і вперше за багато місяців вона відчула справжнє захоплення сином. Вона була не від того, щоб це дійство продовжити в тому ж ключі, але Джеймс різко урвав розмову. Треба було позносити вниз валізи, знайти ще десь кашне. Метушливо то вбігав, то вибігав поденник, що обслуговував мебльовані кімнати, де вони мешкали. Потім рядилися з візником. Слушний момент було згаяно на дріб’язкову вовтузню. І коли син уже від’їжджав, місіс Вейн, махаючи йому з вікна мереживною хусточкою, почувалася ще більш розчарованою, ніж раніше. Така чудова нагода - і минула намарне! Щоправда, вона трохи втішилась, виповідаючи Сібіл, яке то тепер самітне буде в неї життя, коли вона муситиме дбати лише про дочку. Ці слова їй сподобалися, і вона вирішила запам’ятати їх. Але про синову погрозу, хоча й було то сказано вельми вимовно і драматично, вона ані прохопилась. Місіс Вейн була впевнена, що колись вони всі посміються з цієї присяги.















Розділ VI













- Гадаю, ти вже чув новину, Безіле? - звернувся лорд Генрі до Голворда, тільки-но той з’явився в окремому кабінеті ресторану “Брістоль”, де було накрито стіл на три персони.



- Ні, Гаррі, не чув. А що таке? - запитав художник, віддаючи пальто й капелюха офіціантові, що схилився в уклоні. - Сподіваюся, не з політики? Політичні новини не цікавлять мене. На цілу Палату громад ледве чи знайдеться хоч одна людина, гідна пензля. Хоча, правда, побілувати багато кого з них не завадило б.



- Доріан Ґрей взяв заручини, - промовив лорд Генрі, пильно дивлячись на художника.



Голворд здригнувся і спохмурнів.



- Доріан взяв заручини? - вигукнув він. - Це неможливо!



- Але це так.



- А з ким?



- З якоюсь там акторкою.



- Не можу повірити. Доріан такий розважливий!



- Доріан досить розумний, щоб робити вряди-годи дурниці, любий Безіле.



- Навряд чи одруження така дурниця, яку можна робити “вряди-годи”, Гаррі!



- Так, для Англії, але не для Америки, - мляво заперечив лорд Генрі. - А втім, я не сказав, що він одружився. Я сказав, що він взяв заручини. А це зовсім інша річ. Я, приміром, добре пам’ятаю, як одружувався, зате про заручини анінайменших згадок у мене не лишилось. Мені здається, що я ніколи й не заручувався.



- Але ж тільки подумай про Доріанове походження, становише, багатство! Це справжнє безглуздя - брати такий нерівний шлюб!



- Коли ти хочеш, щоб він одружився з цією дівчиною, то ось так йому й скажи. Тоді він неодмінно візьме з нею шлюб. Найбільші дурощі люди завжди чинять з найшляхетніших мотивів.



- Але ця дівчина бодай порядна? Шкода було б, якби Доріан зв’язав своє життя з якоюсь нечупахою, що покалічила б йому душу й скаламутила розум.



- О, вона більш ніж порядна, вона прекрасна, - пробурмотів лорд Генрі, попиваючи з келиха вермут із помаранчевою настоянкою. - Доріан каже, що вона красуня, а він у таких справах не часто хибить. Твій портрет навчив його розумітись на людській вроді! Так, і цей чудодійний вплив належиться твоєму творові. Ну, та ми й самі побачимо її сьогодні ввечері, коли тільки цей хлопчина не забув про нашу умову.



- Ти все це без жарту, Гаррі?



- Авжеж без жарту, Безіле. Я чув би себе нещасним, якби мені довелося коли-небудь бути серйознішим, ніж зараз.



- І ти погоджуєшся на це, Гаррі? - спитав художник, збуджено ходячи туди-сюди по кімнаті й кусаючи губи. - Та ні, де ж ти можеш таке схвалювати! Це справжнє безглуздя!



- Я ніколи нічого не схвалюю і не осуджую - це було б абсурдне ставлення до життя. Ми ж не для того на світі, аби хизуватися своїми моральними упередженнями. Я ніколи не звертаю жодної уваги на те, що кажуть посередності, і ніколи не втручаюсь у вчинки тих, ким захоплююсь. Якщо чиясь особистість чарує мене, то хай хоч би чим вона себе виявляє, я буду в захваті від неї. Доріан Ґрей закохався в прекрасну дівчину, що грає Джульєтту, і збирається одружитися з нею. То чом би й ні? Навіть якби він брав за себе Месаліну, і то б він не став менш цікавим. Ти знаєш, я не поборник одруження. Головна вада шлюбу - що він позбавляє людину себелюбства. А несебелюбні люди - безбарвні, їм бракує індивідуальності. Правда, є натури, що їх подружнє життя робить складнішими. Вони зберігають своє “я” і додають до нього ще багато інших “я”. Така людина тоді живе більше, ніж одним життям, - вона стає вище зорганізована, в чому, як на мене, і полягає сенс людського існування. Окрім того, будь-який досвід - цінний, а що б не говорили проти шлюбу, це все-таки досвід. Мені здається, Доріан одружиться з цією дівчиною, яких півроку нестямно кохатиме її, а потім раптом захопиться кимось іншим. З нього буде чудовий об’єкт вивчення.



- Ти все це несерйозно кажеш, адже так, Гаррі? Ти ж і сам розумієш - якби життя Доріанове було розбите, тебе б це більш, ніж кого, боліло! Насправді ти кращий, ніж удаєш.



Лорд Генрі засміявся.



- Ми всі так охоче віримо в інших, тому що боїмося за самих себе. Основа оптимізму - голий страх. Ми здаємось собі-великодушними, коли покладаємо в ближньому чесноти, корисні для нас. Похваляємо банкіра, сподіваючись підвищити свій кредит у банку, і наділяємо шляхетними рисами навіть розбійника - в надії, що він пожалує наші кишені… Ні, Безіле, усе, що я сказав, я казав серйозно. А оптимізму я й за ламаний гріш не маю! Що ж до розбитого життя, то розбитим є якраз те життя, ріст якого затримано. Поліпшувати людську природу - означає просто псувати її, А коли йдеться про шлюб Доріанів - то це, певна річ, було б глупство. Бо ж є інші, цікавіші форми зв’язку між чоловіком та жінкою. Я, безперечно, за них - вони приваблюють своєю модністю… Але ось і сам Доріан! Він тобі розповість більше, ніж я.



- Гаррі, Безіле, дорогі мої, ви повинні поздоровити мене! - мовив юнак, скидаючи вечірнього плаща, підбитого атласом, і тиснучи руки друзям.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций