Куліш Пантелеймон Олександрович Чолом доземній моїй же таки знаній

Розміщено Шкільні твори в 18 мая 2015

Я знав тебе маленькою, різвою

І буде вже тому з півсотні літ.

Ми бачили багацько див з тобою,

Ми бачили і знали добре світ,

Боролись ми не раз, не два з судьбою,

І в боротьбі осипався наш цвіт.

Од світу ми прегордого відбились,

Та в старощах ще краще полюбились.

Скажи, коли б вернувсь ізнов той день,

Як бачились уперве ми з тобою.

Чи знов би ти співала тих пісень,

Що по світах летять було за мною?

Чи знов би ти, зачувши “дзень-дзелень”,

На мурозі лягала головою

І слухала музику тих копит,

Що до твоїх несли мене воріт?

О! Знаю, що коли б єси із раю,

Конця й вінця усіх земних розлук,

Почула, що доріженьку верстаю

До тебе крізь дими пекельних мук,

І серденьком на силах знемагаю,

І падає знеможений мій дух, —

Позичила б ти крил у серафима

І ринулась к мені світ за очима.

І в морок зла зі світу чистоти

Метнулась би одним одна душею…

Перемогла б нечисту силу ти

Пречистою потугою своєю —

І в парі, ми в чудовні висоти

Знялись би знов понад життя грязею,

І після всіх тривог і завірюх

Були б один блаженно тихий дух.

1893.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций