Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 3 мая 2015



Бо в затримці, яка так дратувала арештованого, крилась єдина для нього можливість уникнути шибениці, хоч сам він ще не збагнув цього.



Якби не милість долі, він легко став би одним з тих, кого на другий день після бою витягли з переповненої Бріджуотерської тюрми й без суду, за наказом полковника Кірка, який жадав крові, повісили’ на базарній площі. З жорстокою оперативністю командир Танжерського полку вчинив би те саме і з усіма іншими в’язнями - кількість не мала значення,- коли б не рішуче втручання [19] епіскопа М’юсського, який поклав край цим беззаконним стратам.



Тільки за перший день після Седжмурської битви Кірк і Февершем, влаштувавши комедію суду, стратили понад сто чоловік. Переможцям не бракувало жертв для шибениць, якими вкрилась уся округа, їх мало бентежило, де і за яких обставин були захоплені ті люди і скільки серед них було невинних жертв. Кінець кінцем, чого варте життя якогось телепня? У катів була гаряча пора, в дію пішли мотузки, сокири і казани з киплячою смолою… Але я утримаюсь від опису подробиць того огидного видовища, бо, зрештою, нас більше цікавить доля Пітера Блада, ніж доля повстанців, прихильників Монмута.



Блад залишився живим, і в натовпі нещасних в’язнів, закутих парами, його погнали з Бріджуотера в Тонтон. Тих, що були тяжко поранені і не могли йти, солдати грубо кидали на переповнені візки. їх незабинтовані рани гноїлися, і багатьом в’язням пощастило вмерти в дорозі. Коли Блад почав наполягати, щоб йому дозволили полегшити страждання бідолашних, конвоїри порадили йому облишити дурниці і пригрозили відшмагати нагаями. Можна сказати напевно, що коли він і каявся зараз у чому, то тільки в одному - що не брав участі у повстанні. Звичайно, така думка була нелогічною, але навряд чи можна було сподіватися на логічне мислення від людини в його становищі.



Під час цього страшного переходу напарником Блада по кайданах був той самий Джеремі Пітт, поява якого два місяці тому поклала початок його теперішнім стражданням. Молодий шкіпер став найближчим товаришем Блада після їх арешту. Випадково їх закували разом у кайдани ще в переповненій тюрмі, де вони задихалися від спеки й смороду в липні, серпні й вересні.



Крізь стіни в’язниці з навколишнього світу просочувалися уривки новин. Деякі з цих новин, можливо навмисне, поширювались серед в’язнів. Серед них була й чутка про страту Монмута. Вона завдала глибокого смутку тим, хто терпів усі страждання заради герцога й віри, боротися за яку той закликав. Багато хто рішуче відмовлявся вірити цій чутці. Поширилась безглузда вигадка про те, що замість Монмута на плаху пішов хтось інший, схожий на нього, а сам Монмут залишився живим і прийде знову, овіяний славою.



Блад слухав цю останню вигадку з такою ж байдужістю, з якою сприйняв і звістку про смерть Монмута. Проте одна ганебна деталь цієї плітки не тільки не залишила [20] його байдужим, але й посилила його ненависть до короля Якова. Його величність погодився зустрітися з Мон-мутом. Якщо він не збирався помилувати герцога, то цей вчинок з боку короля був неймовірно огидним і відворотним: адже в такому разі єдиною метою цієї зустрічі було підле бажання потішитися з каяття свого племінника.



Пізніше дійшли чутки, що лорд Грей, який був першим помічником герцога, а можливо, навіть і головним вождем повстання, купив собі помилування за сорок тисяч фунтів стерлінгів. Пітер Блад вважав, що цього й слід було чекати. Він не міг далі стримати свого презирства до короля Якова.



- Яка підла, мерзенна істота сидить на троні! Коли б я знав раніше про нього стільки, скільки знаю сьогодні, то безумовно, що у драгунів було б значно більше підстав для мого арешту,- заявив він і враз поцікавився: - А як ви думаєте, де зараз лорд Гілдой?





Молодий Пітт, якому адресувались ці слова, повернув до Блада обличчя, яке за два місяці ув’язнення майже зовсім втратило свій бронзовий морський загар. Його круглі сірі очі запально глянули на лікаря.



- Ви дивуєтесь моєму запитанню? Але ж ми бачили лорда востаннє в Оглторпі,- сказав Блад.- Цікаво, де ж тепер інші заарештовані дворяни - фактичні керівники цього проклятого повстання? Думаю, що їх відсутність пояснюється тим’самим, що й відсутність Грея. Вони багаті люди і можуть відкупитися. Шибениці чекають тих бідолах, що пішли за аристократами, а самі аристократи, які мали честь очолити повстання, звичайно, на волі. Курйозна і повчальна історія. Клянуся честю, ми живемо в несолідному світі!



З почуттям глибокої зневаги до всього він засміявся і з тим самим почуттям пізніше увійшов до великого залу Тонтонського замку, щоб стати перед судом. Разом з Бла-дом туди привели Пітта і Бейнса. Суд мав розпочатися з розгляду їхньої справи.



Увесь зал до самих галерей, заповнених переважно жінками, був задрапований яскравочервоною матерією. Це зробили з наказу пихатого верховного судді барона Джефрейса, який цілком природно віддавав перевагу червоному кольору, бо він найкраще відображав його власну кровожерливість.



В кінці залу на підвищенні сиділо п’ять суддів у яскра-вочервоних мантіях і важких чорних париках: верховний суддя барон Джефрейс сидів посередині, по обидва боки [21] від нього розташувалися члени суду, а ще нижче - присяжні засідателі.



Один за одним під конвоєм ввели підсудних. Судовий пристав закликав присутніх до тиші, погрожуючи за непослух ув’язненням, і гомін поступово вщух. Блад з цікавістю розглядав дванадцятьох присяжних засідателів, які дали клятву бути “милостивими і справедливими”, але їх зовнішній вигляд свідчив про те, що вони не могли думати ні про милість, ні про справедливість. Перелякані, приголомшені й жалюгідні, вони скидалися на кишенькових злодіїв, спійманих на гарячому. В душі кожного з них веління власної совісті заглушалося страхом перед мечем жорстокого верховного судді.



Потім спокійний, зосереджений погляд Блада переман-дрував на членів суду і найдовше затримався на голові суду, лордові Джефрейсі, слава про жорстокість якого дійшла з Дочестера ще раніше, ніж приїхав він сам.



Це був високий, худий чоловік років під сорок, з довгастим вродливим обличчям. Синюватість під очима і набряклі повіки свідчили про страждання або про безсоння і посилювали блиск очей та їх лагідний смуток. На блідому обличчі різко виділялися плями сухотного рум’янцю і яскраві повні губи. В лінії губів судді крилося щось невловиме, що псувало красу його обличчя.



Добре знаючи, як медик, ту страшну хворобу, яка мучила лорда, Блад з інтересом розглядав людину, що, незважаючи на близький кінець, а можливо саме через це, вела розпутне і розбещене життя. - Пітер Блад, підніміть руку!



Хрипкий голос судового клерка повернув Блада до дійсності. Пітер машинально виконав наказ, і клерк почав монотонно читати багатослівний обвинувальний акт, у якому Пітер Блад обвинувачувався у зраді свого верховного і законного володаря Якова II, божою милістю короля Англії, Шотландії, Франції та Ірландії. З цього акту Блад довідався, що він, не маючи в серці бога, був спокушений дияволом, забув про свій обов’язок любити й шанувати короля і порушив мир і спокій у королівстві, розпалюючи війну та заколот з метою позбавити короля корони, титула і честі. І ще про багато інших злочинів довідався Блад з документа, в кінці якого пропонувалося відповісти: винен він чи не винен?



Відповідаючи, він сказав більше, ніж від нього вимагалось:



- Я абсолютно не винний. [22]



Маленький, гостролиций чоловічок, що сидів перед столом суддів праворуч від Блада, аж підскочив на своєму місці. Це був військовий прокурор Полліксфен.



- Винні чи не винні? - загорлав цей запальний джентльмен.- Відповідайте тими ж словами, якими вас запитують!



- Тими ж словами? -• перепитав Блад.- Он як! Не винний.- І, звертаючись до суду, він знову заговорив: - Якщо ваша ласка, то я не зробив абсолютно нічого, що могло б підтвердити хоч слово з цього обвинувального акту. Я завинив лише в тому, що мені бракувало терпіння за час мого двомісячного перебування у смердючій в’язниці, де моє здоров’я і навіть життя піддавалися страшній небезпеці…



Розпалившись, Блад міг би ще багато чого додати, але в цю мить верховний суддя, перебив його лагідним, навіть журливим голосом:



- Послухайте, Блад, ми повинні дотримуватися звичайних, загальновизнаних судових норм, і я мушу перебити вас. Ви, мабуть, не обізнані з судовою процедурою?



- Не тільки не обізнаний, але навіть до цього часу був щасливий у своєму незнанні. Я радо утримався б від такої обізнаності.



Квола посмішка на мить промайнула на сумному обличчі судді.



- Вірю вам. Вас уважно вислухають, коли ви виступатимете на свій захист. Але говорити будь-що зараз і недоречно, і незаконно.



Підбадьорений очевидним співчуттям і увагою судді, Блад відповів, як того вимагали від нього, що він згоден стати перед судом бога і країни(1).


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций