Рей Бредбері Інтерв’ю Плейбоя — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 30 апреля 2015



Тож коли справа дійшла до Франсуа Трюффо, я сказав йому: “Пишіть самі”. З мене досить.



PLAYBOY: Чи сподобалась вам спроба Трюффо?



БРЕДБЕРІ: В нього вийшло досить добре, але певних речей він злякався. Він не показав Механічного Гончака, який там повинен був бути, тому що це метафора пригоди. Всіх тих літаючих людей потрібно вирізати. Вони літають лише вниз. І підбір виконавців був невдалий. Не у всіх випадках, правда. Оскар Вернер мені дуже сподобався.



PLAYBOY: А хто не сподобався?



БРЕДБЕРІ: Джулія Крісті, яка грала дівчину-сусідку. Ця роль не для неї. Сусідці мало бути шістнадцять років. Тож Трюффо вдався до трюку і доручив Джулії грати і дружину, і сусідку, що створювало плутанину. Іноді годі було вгадати, хто говорить.



PLAYBOY: Що ви думаєте про другу можливість екранізувати роман зараз, коли ним зацікавився Мел Ґібсон?



БРЕДБЕРІ: Я хотів перезняти 451° за Фаренгейтом одразу після виходу фільму в 1966 році, тому що дуже багато з роману Трюффо залишив поза кадром. Я аж підскочив, коли мені сказали, що “Ворнер Бразерз” хочуть зробити новий варіант з Мелом Ґібсоном.



PLAYBOY: Разом з романами 1984 Орвела і О, дивовижний новий світ Гакслі, ваш твір представляє похмурий погляд на майбутнє. Ви хотіли написати роман-застереження?



БРЕДБЕРІ: Ні, це погана справа. Цього робити ніяк не можна. Скільки паршивих романів понаписувано з добрим умислом. Романів про доброчинців, екологічних романів… І якщо ви скажете мені, що пишете книжку, або знімаєте кіно про те, як лісоруб передумав рубати дерево, я цього ні читати, ні дивитися не стану.



PLAYBOY: Важко уявити, що людина, яка написала 451° за Фаренгейтом, не намагалась передбачити майбутнє.



БРЕДБЕРІ: Я б сказав “застерегти від майбутнього”. Не передбачити його, а застерегти від нього. Саме так, - гнівом, нападками. Нападаючи на те, що вважаєш глупотою, дістаєш задоволення. Але в той момент твої справжні мотиви приховані від тебе. Це можна висловити так: “Хай йому грець. Сам не знаю, як воно в мене вийшло”.



Наприклад, кмітливий винахідник з фірми “Соні” винайшов Walkman - переносний касетник з навушниками - після того, як прочитав у мене про радіоприймачі в морських черепашках.



PLAYBOY: Схоже, що у 451° за Фаренгейтом на роки вперед передбачено те, що передбачити неможливо.



БРЕДБЕРІ: Так. Після того, як нам показали переслідуваного поліцейськими автомобілями і гелікоптерами О. Дж. Сімпсона16, коли той крадькома переходив автостраду, відомий журналіст Рассел Бейкер написав в своїй колонці в Нью-Йорк Таймс: “Як це схоже на останню дію з роману 451° за Фаренгейтом!” Я декілька разів переглядав повторні покази цього телесюжету і думав: “Він дійсно правий!” На останніх сторінках роману Монтеґ17 тікає від спалювачів книжок і, заглядаючи по дорозі у вікна, в кожній оселі бачить себе на телеекрані. Коли він уникає зустрічі з Механічним Гончаком, спільнота, з якої він втік, залишається в програші, і, щоб запобігти можливій паніці, замість Монтеґа вбиває перед телекамерами іншу людину.



Але те, що сорок три роки тому я передбачив так звану “політичну коректність”, пригнічує ще більше.



PLAYBOY: І теж у 451° за Фаренгейтом?



БРЕДБЕРІ: Так. Шеф пожежників [персонаж роману] там розповідає, як різні меншини, одна за одною, затикають людям роти і фільтрують мізки, пропонуючи прецеденти: євреї ненавидять Феджіна і Шейлока18 - спалити обох, або, принаймні, не згадувати! Неграм не подобається чорношкірий Джім, який плив на плоті з Геком Фінном - спалити його, або, принаймні, кудись заховати. Феміністки не люблять Джейн Остін, бо з цією жахливо старомодною дамою стільки клопоту - зняти їй голову! Блюстителі сімейних цінностей гидують Оскаром Вайльдом - назад, до шафи, Оскаре! Комуністи ненавидять буржуа - постріляти їх! І так далі, і так далі. Отож, тоді я писав про тиранію більшості, а нині я писав би ще й про тиранію меншин. Сьогодні небезпечні обидві. І ті, і ті хочуть тобою керувати. Перші кажуть тобі робити завжди одне і те ж. А що кажуть другі, видно з їхніх листів: студенткам з Васарського коледжу19 давай більше фемінізму в Марсіанських хроніках, а афроамериканці хочуть бачити більше чорношкірих у Кульбабовому вині.



PLAYBOY: І ви їм відповідаєте?



БРЕДБЕРІ: Моя відповідь для обох одна: більшість ви, чи меншість, - згиньте! До біса всіх, хто береться радити мені, як писати. Кожна меншина ділиться на дрібніші групи, а ті спалюють книжки, забороняючи їх. Ота їхня політична коректність, що панує в студентських містечках - це ж ні в які ворота не лізе. Небезпечна штука - казати адміністрації університету, чому вони мають навчати, а чому ні. Не подобається вам навчальна програма, - йдіть до іншої школи! Викладачі, котрі танцюють під їхню дудку - лицемірні йолопи! Пора покласти цьому край. Де тільки побачите щось подібне, кричіть: “Ідіоти!” І змусьте їх відступити. Далі, ми повинні негайно опротестувати всі квоти, які політизують процес навчання заниженими вступними вимогами, що знижує рівень підготовленості студентів. Жахливим наслідком всього цього є те, що кожен втрачає його безцінний шанс.



PLAYBOY: Тобто ви не схвалюєте програми позитивних дій20?



БРЕДБЕРІ: Вся концепція вищої освіти зводиться нанівець, якщо для визначення рівня успішності не застосовувати єдиний для всіх критерій - оцінки з однакових для всіх стандартних тестів. Освіта є винятково справою добування знань - не можна і далі дозволяти, щоб її паскудили кляті політики. Залишмо паскудства політикам. [Сміється.]



PLAYBOY: Як вам жилося з таким даром передбачення?



БРЕДБЕРІ: Абсолютно незадовільно.



PLAYBOY: Чи громадськість добре проінформована про ці речі?



БРЕДБЕРІ: Нас інформують лише про зґвалтування і вбивства, яких ми не вчиняємо, про похорони, на які ми не ходимо, про СНІД, яким не хочемо заразитися. Все це за якусь чверть хвилини! Але врешті, ми все ж не безрукі - і можемо переключитися на інший канал, або взагалі вимкнути телевізор. На своїх лекціях я раджу слухачам ніколи не дивитися місцеві новини.



PLAYBOY: Як щодо часописів? З дитинства ви були завзятим читачем часописів. Як би ви оцінили їх теперішнє розмаїття?



БРЕДБЕРІ: Почнімо з того, що зараз майже всі часописи безглузді і недоумкуваті. І я скаженію від того, що не можу знайти якусь путню статтю. Колись я любив Forbes і Fortune, але зараз вони геть захаращені рекламою. Ось чому я вибухнув три роки тому, коли виступав перед нашими провідними редакторами і видавцями.



PLAYBOY: То чому ви вибухнули?



БРЕДБЕРІ: Краще буде сказати, що я поволі розпалювався - і тим сильніше, чим більше думав який шанс я маю. Отже, я прихопив з собою свої докази - примірники часописів Форбс, Форчун, Ґуд гаускіпінґ (Добра домогосподиня), МакКолз, Воуг, Піпл. Я вийшов на сцену і сказав: “Давайте поговоримо про справжні проблеми ваших часописів”. Я підніс догори примірник Доброї домогосподині, погортав сторінки і сказав: “Пошукайте тут статтю - не знайдете”. Наступним я показав МакКолз і Воуг і сказав: “Дивіться, тут - так само”. Я показав Форбс і Форчун. “Дивіться, - сказав я. - Ось тут, зліва, у вас стаття на півсторінки, і тут же починається нова стаття, а тепер гляньте на праву сторінку, - суцільна реклама”. Я шпурнув часописи на підлогу. Потім я показав примірник Піпл і сказав: “Хто схоче читати такий часопис? К бісу корпорацію Тайм!21″ І пожбурив часопис вниз на підлогу. Потім я витримав паузу і заспокоїв гудіння в залі словами: “Часописи країни мусять зайнятися освітою - і навіть більшою мірою, аніж корпорації - адже вам потрібні майбутні читачі, чи не так? Як можна і далі сприяти занепаду розумових здібностей і ображати людей цим непотребом? Ви мусите бути певні, що в школах навчають читати, бо інакше за кілька років залишитеся без роботи. Ви не матимете читачів - вас це не лякає? Мене лякає. Змініть зміст своїх часописів, а тоді ще раз запросіть мене на розмову”. Тут я замовк і чекав на реакцію, з надією, що зумів як слід їх настрахати.



PLAYBOY: І що ж вони?



БРЕДБЕРІ: Мені влаштували овацію стоячи. Опісля підійшла Крісті Гефнер і привітала мене - я навіть не знав, що Плейбой також був на цих зборах. Плейбой насправді належить до найкращих в історії часописів, тому що жодне інше видання не зробило того, що зробив Плейбой. Тут друкувалися твори більшості з найвидатніших авторів оповідань нашого часу, разом з деякими найвидатнішими романістами та есеїстами, і були представлені майже всі визначні американські митці. В рубриці інтерв’ю побували всі, хто тільки міг розповісти щось цікавого. Де ви ще знайдете стільки різноманітних матеріалів, від майже вульгарних до пишномовних. [Сміється] Я захищав Плейбой від його першого числа. Його видавцям стало сміливості сказати: “Нам байдуже, що там собі подумає Маккарті”, і надрукувати уривки з 451° за Фаренгейтом. Всі інші злякалися і друкувати відмовились.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций