Деркач Сергій Я - маргінал шесть… прийом! — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 27 апреля 2015







-Іншими словами, необхідні дані будуть підтасовуватися?



- Я на вашому місці, шановний, утримався б від таких категоричних припущень, - невдоволено скривився високопоставлений державний муж.



- Гаразд, утримаюсь…



- Ну от і чудово! Бачте, як ми швидко з вами порузумілися.



- А по-іншому й бути не може, адже все геніальне – просте! То тепер ми можемо бути певними, глобальне потепління більше не погрожує нашій планеті?



- Так, звичайно, G-8 за все і всих подбає… ”



- Сука-а.., - шо той пес потрусив головою Янек, відганяючи роєм нападавши на нього самі найрізноманітніші думки, від перенасичення якими бідолаха все ніяк не міг зосередитись на головному, власне заради якого його сюди й привезли.



А між тим головне дійство вже розпочалося на сцені. Музичну фанеру перестали крутити, натомість подіум заполонив натовп високоповажних, серйозних яйце голових чиновників. Переважавше поміж начальствувашого істеблішменту строге сіро-чорне вбрання помітно розчиняли пістряво-яскраві шати чималого стада тупцювавших тут таки копів. За звичай ходивші в траурно-чорних рясах церковники сьогодні сяяли парадно-святковими мундирами. В розшитих золотом балахонах та з такими ж само золотими хоругвали в руках, вони покликані були напевно уособлювати собою, підкреслювати, що все оце дійство є не просто богоугодна справа, більше того шоу санкціоновано ним особисто. Хоча, з іншої сторони, куди там йому, коли ледве не кожний церковник виступаючи від його імені вергав тут такими ділами… Не приведи господи дізнатися за оте все їхній пастві!



- …Я бил там! – показав кудись в бік очевидно головний тут вождь-оратор. – На гарє.., етой самай.., да, - на мить зупинився він, кидаючи вухо в сторону штиря, щось йому підказувавшого. – Да.., карочє, алімпійскіє старци далі мне зєлєную, то єсть благаславілі на прєзідєнта!



- Урааааааа! Урааааааа! – не самото-радісно заволала біомаса на вщент заповненій площі.



Почикавши декілька хвилин, доки дещо вщухнуть безмежні вшанування вождь продовжив.



- Ані далі мнє єщйо талісман.., кості антіканкурентнага святова! Да.., тьфу ти глядь мощі! – підправив він себе після чергової підказки штиря-суфлера. – Мощі, да.., ані памогут нам пабєдіть етіх казлов, шо нам с вами жить мєшають!



- Ураааааааа..! – хилиталося, вирувало біомас не море затопивши собою весь вільний простір.



Месія ж тим часом підчепивши носком лакового туфля кришку стоявшого коло його ніг невеликого, схожого на дитячий гробика та відкинувши її в бік, дістав з відти чималу костомаху зі звисаючими з неї якимись лахміттями.



- Вот! – заорав що було сили вождь, потрясаючи над головою своїм дивно-жахливим талісманом. – Вот! Вот ага святога с каторай ми пабєдім сваїх врагов! Всєх пабєдім!!! Всех!!!



Які не потужні підсилювачі підсилювали лунавші одкровення втіленого бого-вождя, а втім перекричати вкрай заведене біомас не стадо, техніка була не в змозі. Біомаса зайшовшись в ейфорії екстазом в даний момент являла собою одне ціле. Єдиний, згуртований організм перебував під владою нав’язану-зомбуючої ідеї, котра вивергаючись назовні була проста і зрозуміла. Власне над її зрозумілістю навіть не потрібно було й думати, якщо звісно у когось із присутніх ще залишалася подібна здатність.



- У-ра! У-ра! – в єдиному ритмічному пориві скандувало стадо, згодом зливаючись в один монотонний гул, де вже складно було виокремити окремі слова, розділити їх тощо. Власне закінчення одного вигуку поглинало початок наступного, таким чином створюючи безперервний потік звуку, у якому, при бажанні та деякій фантазії можна було почути будь-що. - У-ра! У-ра! А-ру! А-ру! У-ра! Ра-ул! У-ах! У-лаг! Гу-лаг! Гу-лаг! Гу-лаг! Да-йож! Гу-лаг! Да-йож-гул-лаг! Гу-лаг! Впє-рьод! У-а! У-а!







Маячня №1:



“ На-та-ша! На-та-ша! – вся країна затято скандує в інтригуючи затяжній паузі… Що трапилося? Чим же ця сука вдарилася?!!”



Хомо-Чєловєкоус остаточно прокинувся в перегрітому комп’ютері Янека, і надалі вже ані на мить не відпускаючи його.



Просто маячня:



“…ми ведемо пряме включення з місця пригоди…Зараз тут відбувається щось абсолютно небачене, величне…Ваш покірний слуга все це може спостерігати на власні очі.., оцю відкрито-щиру, палку любов електорату до свого кумира, до майбутнього нашої країни…Нажаль формат радіопередачі не в змозі передати візуально картин.., але, повірте мені на слово… ”



- Сука-а! – в черговий раз загарчав Електорат.



Проте цього разу це був радісний вигук. Нарешті! Нарешті він згадав, що йому зараз необхідно знайти. Навіть, чого б це йому не вартувало! Хай там як, а він мусить.., мусить.., зобов’язаний.., адже без цього далі не можна… Без цього оточуюче шоу зі всіма феєрверками, запальною музикою та безкінечно-відривним весіллям вже не в радість. Навіть водка…



Від згадки за водку у Янека аж морда посвітлішала, а каламутні, хаотичні думки самі собою шарахнулися врізнобіч, на мить звільняючи його мозок від нав’язливих ідей. А в тім, просвітлення тривало зовсім не довго, після чого ж шизоїди дещо більшим остервенінням накинулися на бідолаху остаточно заганяючи його в глухий кут.



Сьорбаючи з горла пляшки водку, яка завбачливо була захована до внутрішньої кишені піджака, Хазяїн життя рішуче рушив на пошуки здійснення своєї мети. Куди саме йти, й власне де її шукати від кого не знав. Точно було відомо одне – потрібно рухатися вперед, туди за межі оцього безкінечного, хилитавшогося моря. І він рушив…



Клац! Комп’ютер пошелестівши файлами, знову врубав отой, гламурно-інтригуючий, недававший спокою на протязі всього дня сюжет.



Маячня № 1:



“Що трапилось? Чим же ця сука вдарилась?!! несамовито – істерично волав придуркуватий журналюга, тим самим переводячи сенсацію на чкісно вищий рівень абсурдного маразма. – Чииииим?!! Та не один хєр чим-коли, шо морда, шо задниця у неї ОДИНАКОВІ! Інше питання, як же тепер танці без зірки на каналі 1+1? Але, про це в наступнім нашім включенні… ”



- Сука.., так всєгда.., на самом інтєрєсном!



Набичившись, енергійно-жваво працюючи ліктями, а подекуди й кулаками, Янек посунув на край площі… А в тім, безмежна територія не закінчувалась, він вперся в нависавшу над ним кам’яну будівлю. Куди далі? Вправо-вліво? Яка різниця.., головне вийти на більш-менш вільний простір.., вийти з оцього воловшого, ненависного натовпу.



Будівля нарешті закінчилася.., власне, як і все у цьому світі колись та закінчується. Провулок. Так, добре.., Але що ж доброго, коли довкола мукора, ніби ті пастухи завертавші назад худобу, що хотіла виокремитися, відбитися от стада…











Дев’ять







“…БЕЕД-БЕЕД БОЙЗ! КАМОНИ.., КАМОНИ…” – молотом била по голові гремівша із салону авто музика.



На ому плавацей час зомбі якимось дивом все-таки вдалося вирватися за межі площі, й він тепер перебував фактично у вільному плаванні – тиняючись безкінечними, напівтемними провулками чужого, ворожого міста. Він вже не знав куди йде, та й взагалі де власне знаходиться. Ясно одне, потрібно рухатись вперед.., мета десь тут, зовсім поряд…



“…БЕЕД-БЕЕД БОЙЗ! Є.., АГА-АГА! БЕД БОЙЗ КАМОНИ.., КАМОНИ…”



Рішенняя прийшло миттєво. Ось він! Наворочений “Лексус” двозначного тлумачення передбачав. А відтак, запустивши ліву, вільну руку у відчинене у дверцятах вікно, Янек ухопив сидівшого за кермом молодика. Легко, мов ту ганчірну ляльку пішохід потяг водія назовні. Щойно ж голова ошелешеного, волаючого молодика висунулась за межі салону, як тут таки й отримала нищівного удару порожньою пляшкою з-під водки. Тіло борсавшогося намагавшогося чинити спротив мажора миттєво перестало смикатись, здуваючись мов пробита гумова куля. Але шукачу істини очевидно видалося недостатньо одного лише удару, а тому для надійності він виконав ще декілька контрольних ударів залишком рощбившоїся пляшки. Затиснуте в руці месника горличко з гострими, щербато-порваними краями легко входило в м’яку, податливу шию втратившого свідомість тіла. Від кожного наступного такого удару з утворених ран кровотеча лише посилювалась.



- Ууууу..,сука! – вдоволено вигукнув Хазяїн життя, нарешті залишаючи у спокої свою жертву.



Відчинивши дверцята, на яких виїхавши із салону авто, так й залишилося висіти понівечене тіло, Янек поліз на його місце.



“…БОЙЗ! БЕЕД-БЕЕД БОЙЗ! КАМОНИ..,” – несамовито орала музика подавляючи собою всі інші оточуючі звуки.



Саме через оцю сатанинську канафонію, та плюз власний загальмований стан зомбі більше нічого довкола себе і не помічав. Зір його був прикований до танцювавших яскраво-колорьох численних стовпців, котрі ніби ті морські хвилі, перекочувалися туди-сюди на екрані автомобільної стереосистеми в такт лунавших ритмів. Зачудовано Янек вилупився на досі ще не бачене диво, на якусь мить геть забуваючи чого він взагалі сюди придибав. Тому переможець і не бачив і не бачив, як з автівки врізнобіч лопонулися залишки компанії, котра за якусь хвилинку-другу до цього так весело й безтурботно проводила тут час.



Не відриваючи погляду від танцювавших стовбців новий Хазяїн захопленої, відбитої у ворога власності дещо поворушився, очевидно аби зручніше всістись тощо, одночасно спираючись рукою десь на край сидіння.



-Сукаааа!-не своїм голосом несподівано заревло тєло, відпрянівши назад.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций