Карел Чапек Ворожка

Розміщено Шкільні твори в 23 апреля 2015

Карел Чапек

Ворожка



Перекладач: Юрій Лісняк

Джерело: З книги: Чапек К. Війна з саламандрами. Роман. Мати. П’єса. Оповідання.- К.:Дніпро, 1978









Кожен, хто хоч трохи знає світ, збагне, що ця історія не могла відбутись ні в нас, ні у Франції, ні в Німеччині, бо в цих країнах, як відомо, судді повинні судити й карати правопорушників згідно з буквою закону, а не так, як підказує їм власний здоровий глузд і сумління, А оскільки в цій історії виступає суддя, який виносить вирок, керуючись не статтями кодексу, а здоровим людським розумом, очевидно, що описана далі пригода могла статися тільки в Англії й більш ніде. І справді, вона сталась у Лондоні - точніше кажучи, в Кенсінгтоні… ні, стривайте, мабуть, у Бромптоні чи в Бейсуотері. Одне слово, десь там. Той суддя, про якого піде мова, був магістр права Келлі, а жінка, яку він судив, звалася просто Майєрс. Місіс Едіт Майєрс.



Річ у тому, що ця дама, взагалі цілком гідна пошани, привернула увагу комісара поліції Маклірі. І якось увечері містер Маклірі сказав своїй дружині:



- Люба моя, мені не йде з думки ота місіс Майєрс. Я б хотів знати, з чого вона живе. Сама поміркуй: тепер, у лютому, вона посилає служницю по спаржу. Далі я з’ясував, що до неї щодня приходить десятків до двох жінок. Усіляких - від крамарки й до герцогині. Я знаю, серденько, ти скажеш, що вона, певне, ворожить. Може, й так, та чи це не ширма для чогось іншого - приміром, звідництва або шпигунства? Варто було б з’ясувати.



- Гаразд, Бобе, - відказала його славна жіночка, - полиш це на мене.



Отож наступного дня місіс Маклірі - звісно, без шлюбної обручки, а вбрана й зачесана, як дівуля-перестарок, що намагається молодитись, із боязкою міною на лиці подзвонила біля дверей місіс Майєрс у Бейсуотері чи в Мерілебоні. Їй довелося часинку почекати, поки місіс Майєрс прийняла її.



- Сядьте, дитино моя, - сказала їй літня дама, пильно обдивившись несміливу відвідувачку. - Чим я можу вам прислужитися?



- Я… я.., - затинаючись, почала місіс Маклірі. - Мені завтра сповниться двадцять років… То я б дуже хотіла знати свою долю.



- Ну що ви, міс… пробачте, як вас звуть? - відказала місіс Майєрс і, вхопивши колоду карт, заходилась енергійно тасувати їх.



- Джонс, - підказала місіс Маклірі.



- Люба міс Джонс, - повела далі місіс Майєрс, - ви помилились; я не ворожка. Хіба вряди-годи своїм знайомим розкину карти, як кожна стара жінка. Зніміть карти лівою рукою й розкладіть на п’ять купок. Гаразд. Буває, що й поворожу для розваги, але взагалі… О, диви! - вигукнула вона, перевернувши першу купку. - Бубна. Це означає гроші. І червовий валет. Чудова карта!



- Ах! - зраділа місіс Маклірі. - А далі?



- Бубновий валет, - сказала місіс Майєрс, піднявши другу купку. - Винова десятка - дорога. А ось і жир! - скрикнула вона. - Жирові карти - це завжди клопіт; але під кінець - червова дама.



- А що це означає? - спитала місіс Маклірі, вирячивши очі, нібито в подиві.



- Знов бубна, - замислилась місіс Майєрс над третьою купкою. - Дитя моє, ви будете дуже багаті; а кому далека дорога - ще не знаю, чи вам, чи комусь близькому для вас.



- Я маю поїхати до тітки в Саутгемптон, - відказала місіс Маклірі.



- Оце й є далека дорога, - підтвердила місіс Майєрс, перевертаючи четверту купку. - Хтось вам перешкоджатиме, якийсь літній чоловік…



- Мабуть, тато! - вигукнула місіс Маклірі.



- Ну, а ось і воно! - урочисто оголосила місіс Майєрс над п’ятою купкою. - Люба міс Джонс, такої щасливої карти я ще зроду не бачила. Не мине й року, як ви вийдете заміж; вас візьме дуже, дуже багатий молодий чоловік, мільйонер; певне, комерсант, бо він часто буває в дорозі. Та спершу вам доведеться подолати великі перешкоди, якийсь літній чоловік вам боронитиме, але ви повинні стояти на своєму. А як одружитесь, то виїдете далеко-далеко, найскоріш за море. Будьте ласкаві пожертвувати одну гінею на навернення до християнства нещасних чорношкірих.



- Я вам така вдячна, - прощебетала місіс Маклірі, дістаючи з сумочки фунт і шилінг. - Така вдячна! А скажіть, місіс Майєрс, коли без тих перешкод - скільки це коштуватиме?



- Карт не підкупите, - відказала старенька дама з гідністю. - А хто ваш татусь?



- Він у поліції служить, - з невинною міною збрехала місіс Маклірі. - В секретному відділі, знаєте?



- А… - протягла старенька й вийняла з колоди три карти. - О, кепське діло, дуже кепське… Скажіть йому, дитя моє, що йому загрожує велика небезпека. Хай прийде до мене, то довідається більше. До мене зі Скотленд-Ярду багато хто ходить, кажуть мені все, що їм серце гнітить, а я їм ворожу. Так, так, пришліть свого татуся до мене. Кажете, він служить у політичному відділі? Містер Джонс? Перекажіть йому, що я його чекатиму. На все добре, люба міс Джонс… Хто там далі?







- Не подобається мені це діло, - сказав містер Маклірі, замислено пошкрябавши потилицю. - Нітрохи не подобається, Кеті. Чого ця жінка так зацікавилася твоїм небіжчиком татом? А крім того, насправді її прізвище не Майєрс, а Майєргофер, і родом вона з Любека. Бісова німкеня, як же її вивести на чисту воду? Ставлю п’ять проти одного, що вона вивідує у людей речі, до яких їй не повинно бути діла. Знаєш що, я доповім про неї начальству.



Містер Маклірі справді доповів начальству; як не дивно, але воно не відмахнулось, і тому шановну місіс Майєрс викликали до судді Келлі.



- Це правда, місіс Майєрс, що ви ворожите людям на картах? - спитав суддя.



- Ох боже, - зітхнула старенька, - треба ж людині з чогось жити, добродію! Не піду ж я в своїх літах танцювати у вар’єте.



- Гм… - гмукнув містер Келлі. - Але на вас ось є скарга, що ви ворожите погано. А це, шановна пані Майєрс, однаково що замість шоколаду продавати плитки глини. За гінею люди мають право сподіватися справжньої ворожби. Даруйте, але як це ви беретесь ворожити, не вміючи?



- А декотрі не скаржаться, - почала виправдовуватися старенька. - Розумієте, я провіщаю людям те, що їм до вподоби. Невже така втіха не варта кількох шилінгів, добродію? А часом буває, що й угадаєш. Ось недавно мені одна жінка сказала: “Місіс Майєрс, мені ще ніхто ніколи не ворожив так добре, як ви”. Вона живе в Сент-Джонс-Вуді й розводиться з чоловіком.



- Стривайте, - зупинив її суддя. - У нас є один свідок, що свідчитиме проти вас. Місіс Маклірі, розкажіть нам, як воно було.



- Місіс Майєрс наворожила мені, - заторохтіла місіс Маклірі, - що не мине й року, як я вийду заміж за дуже багатого молодого чоловіка і виїду з ним кудись за море.



- А чого саме за море? - спитав суддя.



- Бо в другій купці була винова десятка, а це, сказала мені місіс Майєрс, нібито означає дорогу.



- Дурниця, - буркнув суддя. - Винова десятка означає надію. Дорогу віщує виновий валет; а коли поряд із ним бубнова сімка, це далека дорога, з якої буде зиск. Мене ви не заморочите, місіс Майєрс. Ви ще наворожили свідкові, що не мине й року, як вона вийде за молодого багатія, а тим часом вона вже три роки замужем за комісаром поліції Маклірі. Як ви поясните таку нісенітницю, місіс Майєрс?



- Ну що ж, буває, що й помилишся, - спокійно відказала старенька. - Ця дамочка прийшла до мене вичепурена, як на танці, а ліва рукавичка розірвана; я й подумала, що грошей у неї не густо, а пофорсити любить. Сказала, що їй двадцять років, а насправді - всі двадцять п’ять…



- Двадцять чотири, - вихопилась місіс Маклірі.



- Однаково. Я й подумала, що їй заміж припікає: адже вона вдавала з себе дівчину. Тому я й наворожила їй заміжжя й багатого жениха: мені здалося, що так я їй найбільше догоджу.



- А що то за перешкоди, літній чоловік і дорога за море? - спитала місіс Маклірі.



- Просто аби більше сказати, - пояснила місіс Майєрс спокійно. - За гінею люди хочуть почути цілу купу всякої всячини.



- Ну, цього досить, - сказав суддя. - Нікуди не дінешся, місіс Майєрс: так ворожити - це шахрайство. На картах треба розумітися. Правда, є різні теорії, але ніколи - затямте собі, ніколи - винова десятка не означає дороги. Вам доведеться заплатити п’ятдесят фунтів штрафу, як за фальсифікацію харчових продуктів або продаж неповноцінних товарів. Щодо вас, місіс Майєрс, є ще підозра, що ви, крім того, шпигунка, але в цьому ви, мабуть, не признаєтеся.



- Богом Всевишнім присягаюся! - заволала місіс Майєрс, але містер Келлі спинив її:



- Ну, ну, облишмо це; та оскільки ви чужоземка і не маєте певних джерел прибутку, політичні органи скористаються своїми повноваженнями і вишлють вас із країни. На все добре, місіс Майєрс; дякую вам, місіс Маклірі. Але застерігаю вас, що так ворожити-несумлінно й цинічно.



- От лихо, - зітхнула старенька, - Тільки-но розжилася трохи…







Десь за рік суддя Келлі зустрівся з комісаром Маклірі.



- Непогана погода, - привітно мовив суддя. - До речі, як себе почуває місіс Маклірі?



Містер Маклірі глянув на нього якось кисло і сказав трохи збентежено:



- Та знаєте, містере Келлі… ми з нею… розлучились.



- Не може бути! - вигукнув суддя. - Така гарненька, молоденька жіночка…



- Отож-бо, - буркнув містер Маклірі. - В неї раптом утелющився один молодий дженджик… мільйонер, якийсь там комерсант із Мельбурна… Я її відраджував, але… - містер Маклірі безнадійно махнув рукою. - Вже тиждень, як вони виїхали до Австралії.

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций