Йоганн Вольфганг Гете Фрагменти з “ФАУСТА” — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 5 апреля 2015

Цареві ж бо подоба, повернувшися,

Знайти в господі все добро-майно своє

На тому місці, де колись лишив його;

Бо раб не змінить, що царем заведено”.



А далі так промовив повелитель мій:

“Коли усе, як водиться, оглянеш ти,

Візьми триніжків, скільки буде в надобі,

Й начиння все, що треба жертводієві

Для звершення обряду урочистого -

I казани, і чаші, і полумиски;

Налий води із джерела священного

В глеки високі; налаштуй доволі дров

Сухих, палких, із дерева горючого,

Та щоб ножа було як слід нагострено;

А всьому іншому сама вже лад даси”.

По тих словах додому відіслав мене;

А що за животвір богам гадає він

Офірувати - так і не сказав мені:

Непевне щось! Та що мені журитися -

Нехай усе так чиниться і діється,

Як вирішать безсмертні небожителі.

Чи добрим, а чи злим здається вирок той,

Доводиться покірним бути смертному.

Не раз було, що зносивсь ніж офірника

Над шиєю похилою рокованця

Та й не спускавсь - являлось перешкодою

Втручання ворога чи й бога доброго.



Ну що ж, нехай стається те, що станеться!

Я мушу йти не гаючись у дім царський,

Давно не бачений, жагуче бажаний,

Немов утрачений - і знов повернений.

Так легко не зійду я тими сходами,

Де я гуляла жвавою дитиною.









Хори фіналу







Неба обранці,

Раю посланці,

Линьмо туди!

Гріх викупляймо,

Прах оживляймо

Всіх просвітляймо,

Возвеселяймо,

Благословляймо

В наші сліди!



Рози квітучії,

Роси пахучії,

Сяйно-живущії,

Тайно-зцілющії,

Вкрийте листочками

I пелюсточками

Вколо весь край!

Червоно й зелено

Пестися, май!

Вмерлому велено

Знестися в рай!



Цвітіння благісне,

Горіння радісне,

Живить усе воно,

Всюди несе воно

Ласку й любов.

Праведний, вірний

Світ невечірній

В висі ефірній

Тихо зійшов.



Що не належить вам,

Те й не займайте,

Що дух бентежить вам,

Те оминайте.

Воїнство, гублячим

Відсіч готов!

Владна над люблячим

Тільки любов!



Люблячий пломінь,

Лагідний промінь!

Сяєвом правди

Грішних направ ти

I, від погуби пут

Збавивши їх,

Виведи їх на путь

Райських утіх.



Кого скупає

Пломінь священний,

Той у блаженний

Сонм уступає.

Хором врочистим

Злинемо ввись!

Аером чистим,

Душе, живись!



Скелі стоять стрімкі,

Сосни шумлять дзвінкі,

Корені в них чіпкі,

Стовбури в них гінкі.

Хвилі прудкі біжать,

Надра гірські мовчать;

Тигри навкруг снують,

Лагідно муркають:

Тут ворожди нема,

Тільки любов сама.



Вічний блаженства пал,

Буйний любові шал,

Серця відчайний біль,

Бог, як осяйна ціль!

Стріли, жаліть мене.



Списи, коліть мене,

Шаблі, січіть мене,

Громи, печіть мене!

Згинь, наче хмарна тінь,

Зовнішня марна тлінь!

Сонцем ясним заграй,

Вічний любові рай!



Взявшись за руки,

Побожний хор створім,

Врочисті звуки

У небеса знесім!

I нелукавим

Вірмо словам:

Той, кого славим,

Явиться нам.



Як тяжко нам нести

Ці земні лишки,

Святої чистоти

Тлінні домішки!

Дух до матерії

Приріс там щільно,

Зняти тепер її

I нам не вільно.

Міцний зв’язок єдна

Єство подвійне,

Вічна любов одна

Його роздійме.



В’ється імлистий круг

Понад горою,

В нім ми вчуваєм рух

Звинного рою.

Хмарки світлішають,

В них вже виднішають

Діти блаженні,

Вільні від зeмних бід,

В весен новітніх цвіт

Преображенні.

Хай же і ця душа

З гроном ясним руша

В радісний літ,

В сфери священні,

У горній світ!



Радо приймаємо

Духа сповитого,

В ньому вбачаємо

Ангела скритого.





Пелен земних розрив -

Мука остання:

Вже він достиг, дозрів

До раювання!



Вгору здіймають дух

Обрії чисті…

Хором звершають круг

Світлі невісти.

Чий то з зірок вінок

Злотом яскриться?

То ж серед тих жінок

Неба Цариця!



Ти незрівнянна,

Ти благостинна!

Вчуй же благання,

Вчуй же моління -

Дай нам спасіння!



Яви минущого

Нам ніби сняться;

То - символ сущого,

Де сни здійсняться,

Де все урочеє

Діє й живе;

Вічно жіночеє

Нас туди зве.

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций