Нечуй-Левицький Іван Семенович Бруховецький та Тетеря — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 5 апреля 2015



Ромодановський пустив ся за ними і догнав в Пирогівцї на перевозі через Десну. Лїд почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сїверський. В Новгородї-Сїверському не пустили Поляків. Тодї король оддїлив собі частку війська і пішов у Литву, а Чарнецькому та Собєскому звелїв вести другу половину війська назад за Днїпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почало ся повстання проти Поляків та Тетері.

В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війнї Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовив ся з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстреляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотїли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухина в тюрму і засипали землею живими тридьцять Москалїв. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і незачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсїм були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кождий до себе нещасну Україну.

В той час, як король з військом стояв під Глуховом, Тетеря йшов до його з своїми козаками на поміч. Він забірав по дорозї невеличкі городки та місточка. Одні оддавались йому самі самохіть, другі боялись Тетері і одчиняли перед Тетерею ворота; він повернув од Лохвицї на Годяч, але в Годячі було богато війська. Тетеря бояв ся брати його приступом і повернув на Глухів. Під Глуховом він уже не застав короля. Король пішов з військом в Литву. Тетеря з Чарнецьким вернулись назад через Днїпро в київську Україну.

Так скінчив ся похід короля Яна Казиміра на Східну Україну. Він не повернув її до Польщі і тільки зруйнував багато сїл та городів і наробив богато лиха в Полтавщинї та Чернигівщинї. Як тільки вийшли звідтіль Поляки, московські воєводи почали карати ті городи, котрі по добрій волї оддались королеві. З Переяслава вийшло чотирі тисячі Москалїв на Воронків і почали карати їх, за те, що вони оддались королеві; звідтіль вони пішли на Боришполь і ограбили людни, потім вернулись у Воронків, спалили городок, побили богато людий і вернулись в Переяслав. Але за те тут проти їх збунтувались Українцї і стріли їх кулями з гармат, так що вони мусїли втїкати в Київ. Сам Бруховецький жорстоко карав ті городи, котрі самі приставали до Поляків.

Тетеря з своїми козаками та з Поляками одступав ся до Днїпра. Тепер Полякам приходилось круто. Бруховецького козаки шарпали їх по дорозі, а найбільше в лїсах та на болотах і з заду, і з боків, і спереду. В селах люди не давали їм нї хлїба, нї сїна. Поляки потратили коней і мусїли йти пішки, ще й нести на собі сїдла і сами од голоду насилу волочили ноги. Тетеря й Чарнецький насилу долізли до Днїпра. На Днїпрі рушилась крига. Одні перепливали через Днїпро на човнах та байдаках, поміж пливучими шматками криги, другі переїзджали на саночках там де ще стояв лїд. По другий бік Днїпра їх уже ждав Сїрко, що підняв Київщину проти Тетері й Поляків. Сїркові козаки стріляли на тих, що приставали к берегу. Сам Сїрко стояв па березї на тому місцї, де перевозив ся Чарнецький. Але Чарнецький перехитрив Сїрка. Він звелїв розпалити на березї здорове багаття і пустив славу, що в тому місцї буде перевозитись через Днїпро, а сам тимчасом пішов вище по Днїпру і переїхав на другий берег просто у Іржищева. Сам Чарнецький з своїм полком переплив ріку вплав верхами на конях серед пливучої криги. Сїрко кинув ся туди, де горіло багаття, але там Поляків не було, а поки він добіг до Іржищева, Поляки вже перейшли Днїпро. Тільки що Сїрко хотїв кинутись на Поляків, йому дали знати, що Татари вертають ся до дому і ведуть з собою великий полон людий та товару. Сїрко кинув ся на Татар, розбив їх і одняв од їх кілька сотень україньских бранців.

Переїхавши через Днїпро, Тетеря став з своїми козаками під Вільхівцями. Він забажав в своїй гетьманщинї бути. Сірко одняв уже од його половину його гетьманщини од Днїпра до Дністра, до самого Чигирина й за Умань. Тетерю ненавидїли, звали його зрадником, лядським прислужником. Сулима й Сїрко піднимали народ проти Польщі й Тетері скрізь до самої Білої-Церкви. В час того повстання пропав і Іван Виговський, бувший гетьманом після смерти Богдана Хмельницького.

Іван Виговский служив тоді в короля за київського воєводу. Він мав багато ворогів і між ними гетьмана Тетерю й полського воєводу Маховського. Ще давно, за життя Богдана Хмельницького, Тетеря був переяславським полковником і не любив Виговського, що був при Богданї генеральним писарем. Після того Тетеря оженив ся з вдовою Данила, брата Івана Виговського, Оленою, дочкою Богдана і забрав собі велике її приданне, котре дісталось би Іванові Виговському. Ставши зятем Богдана, Тетеря загарбав собі багато Богданового скарбу, мабуть тим що Богданів син Юрий постриг ся в ченцї. Виговский і собі хотїв забрати ті скарби. Тетеря почав з ним позиватись в польский суд і щоб не випустити із своїх рук скарбу, він задумав згубити Виговського. Як тільки в Київщинї почало ся повстання проти короля, Тетеря написав до короля, що повстання піднимає разом з Сїрком та Сулимою, Виговський, митрополїт Тукальский і Гедеон Юрий Хмельницький, що вони задумали одняти од Польщі правобережню Україну і передати московському цареві. Король тодї стояв під Глуховом і не пойняв віри Тетері, але написав до Виговського ласкавий лист, щоб він поклопотав ся як найшвидче погасити повстання.

Як, Тільки Тетеря вернув ся в свою гетьманщину, король написав до його лист, щоб він як можна скоріше постинав голови всїм верховодам повстання. Тетеря зрозумів, що до тих верховодів можна сьміливо прилучити і самого Виговського.

Тимчасом повстанці з Сулимою взяли Лисянку, взяли Ставище на Гнилому Тікичі і прогнали Маховського з Поляками до Білої-Церкви. Тетеря пішов на поміч Маховському і вони вдвох прогнали Сулиму до Рокитної, де був убитий сам Сулима. В той час Виговський сидїв в Хвастові і видав приказ по своєму воєводстві, щоб уся шляхта з’їзджалась на сойм в Житомир. Але польска шляхта вже не йняла йому віри, кричала, що Виговський зрадив Польщу, і не хотїла їхати на сойм. Виговського вороги намовляли шляхту і розпускали славу, що він став прихильником московського царя.

Почувши, що дїєть ся під Білою-Церквою, Виговський поїхав туди, щоб побачитись і переговорити з Тетерою, але вже не застав Тетері. Тетеря вже погнав ся за повстанцями під Рокитну. Виговський поїхав в Рокитну. В Рокитнї йому привезли од Каховського лист, щоб він їхав в Корсун на раду про дуже потрібне дїло. Виговський приїхав в Корсун до Маховського і застав там Тетерю і кількох польских воєнних, що зібрались нібито на воєнну раду.

— Треба-б нам порадитись, як би скоріще задавити повстання і вигубити верховодів, котрі піднимають чорний народ на бунт, сказали декотрі на радї до Виговського.

Тільки що Виговський почав говорити, Маховский і Тетеря разом перебили його і назвали його зрадником і верховодом в повстаннї.

— Ви не докажете сього і ніхто сього не докаже, сказав Виговський. Йому показали засьвідчення тих козаків, котрих уже покарали смертию і котрі в муках перед смертю наговорили на Виговського. Виговський одговорював ся тим, що чоловік готов наговорити всякої всячини, як його мучать та випитують. Його не слухали і говорити єму не дали. Воєнна рада стала несподївано воєнним судом над Виговським.

Тетеря й Маховський звелїли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.

— Ви не суддї! — сказав Виговський, ви не маєте права читати менї приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.

Виговського не слухали. Наставав вечір. Судї вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замісць тюрми. Кругом хати поставили сторожу.

Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його ро. зстрелять сьвітом.

Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте менї написати до короля.

Його не послухали. Тілько стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.

— Дайте менї вмерти по християньски? Пришліть до мене православного сьвященика,. щоб висповідав мене і запричастив, — просив Виговський.

Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польскі жовнїри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.

Так безвинно згубили зі сьвіта Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилї вмерла.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций