Роберт Шеклі Злочинна цивілізація — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 4 апреля 2015



Баррент збагнув, що потрапив у своєрідний притулок.

Він був у просторій, яскраво освітленій кімнаті. Кілька шарпаків сиділи на лаві біля входу й сміялися з якогось жарту. Трохи далі від них сиділа чорнява дівчина й не зводила з Баррента незмигного погляду зелених очей. А під самою стіною за столом сидів якийсь добродій. Він кивнув Баррентові.

Вілл підійшов до столу. Добродій був невисокий на зріст і носив окуляри. Він підохотливо усміхнувся, чекаючи, поки Баррент заговорить.

- Це “Товариство захисту жертв”? - спитав Баррент.

- Цілком правильно, сер,- мовив високий добродій.- Я - Рондольф Френдлер, президент цієї добродійної організації. Я можу вам чимось прислужитись?

- Звісно, можете,- відповів Баррент.- Я, практично, жертва.

- Я здогадався про це, щойно побачивши вас,- повідомив Френдлер, приязно усміхаючись.- Ви, безперечно, виглядаєте як жертва: суміш страху й непевності з легким натяком на вразливість. Помилитися важко.

- Дуже цікаво,- мовив Баррент, кидаючи погляд на двері й непокоячись, чи довго поважатимуть недоторканість його захистку.- Пане Френдлер, я не член вашої організації…

- Не має значення,- завірив його Рондольф.- Членство у нас вимушено стихійне. Членами стають, коли в цьому виникає потреба. Ми прагнемо захистити невіддільні права всіх жертв.

- Чудово, сер. Там, на вулиці, троє чоловіків хочуть убити мене.

- Розумію,- мовив Френдлер. Він висунув шухляду й дістав велику книгу. Швидко погортавши її, президент знайшов потрібне місце.- Ви можете визначити статус цих людей?

- Здається, вони Гаджі,- мовив Баррент.- У лівому вусі в кожного є невеличка золота сережка.

- Все сходиться,- ствердив Френдлер.- Сьогодні День Посадки. Ви прибули на кораблі, який приземлився, і стали пеоном, так?

- Так,- відповів Баррент.

- Тоді радий повідомити вас, що все гаразд. Лови в День Посадки завершуються після заходу сонця. Ви можете вийти звідси, знаючи, що все правильно, і ваші права аж ніяк не порушені.

- Вийти звідси? Ви маєте на увазі, після заходу сонця? Френдлер похитав головою і сумно усміхнувся:

- Боюся, ви мене неправильно зрозуміли. Згідно з законом ви мусите вийти негайно.

- Але ж вони вб’ють мене!

- Цілком вірно,- мовив Френдлер.- На жаль, цьому не можна запобігти. За визначенням, жертва - це той, кого мають убити.

- Я гадав, що ви захищаєте…

- Саме так. Але ми захищаємо права, а не жертви. Ваших прав ніхто не порушував. Гаджі мають привілей убити вас у День Посадки до заходу сонця, якщо ви перебуваєте поза барачною зоною. Можу тільки додати, що у вас є право вбити будь-кого, хто спробує вбити вас.

- У мене немає зброї.

- Жертви завжди неозброєні. У тому-то й різниця, чи не так? Проте, озброєним чи ні, вам доведеться піти негайно.

Знадвору й досі долинали ліниві голоси Гаджі.

- У вас є чорний хід? - спитав Баррент.

- На жаль, ні.

- Тоді я просто не вийду.

Й далі усміхаючись, пан Френдлер висунув шухляду й дістав пістолет. Навівши його на Баррента, він мовив:

- Вам таки доведеться піти. Ви можете випробувати долю з Гаджі або загинути тут, не маючи жодних шансів на успіх.

- Позичте мені пістолет.

- Заборонено. Знаєте, не можна ж дозволити жертвам бігати зі зброєю в руках. Тоді все піде шкереберть.- Він клацнув запобіжником.- Ну, йдете?

Баррент зважив, чи зможе він кинутися через стіл і вихопити пістолет, і вирішив, що йому це не вдасться. Він обернувся й повільно рушив до виходу. Обідранці й далі реготали. Чорнява дівчина підвелася з лави і тепер стояла коло дверей. Наблизившись до неї, Баррент помітив, що вона дуже вродлива. Цікаво, який злочин прирік її на вигнання з Землі? - здивувався він.

Проходячи повз дівчину, Баррент відчув, як щось тверде вперлося йому в ребра. Він простягнув руку, і в неї ковзнув невеличкий, зграбний пістолет.

- Щасти тобі,- мовила дівчина.- Сподіваюся, ти знаєш, як ним користуватися.

Баррент удячно кивнув головою. Він не був певен, чи знає, та невдовзі мав довідатися про це.



РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ



На вулиці не було нікого, крім трьох Гаджі, які стояли кроків за двадцять від дверей і стиха перемовлялися. Коли Баррент вийшов з будинку, двоє Гаджі сахнулися, а третій, із недбало опущеним пістолетом, ступив уперед. Побачивши, що Баррент озброєний, він швидко підняв руку.

Баррент кинувся на землю й натис гачок незнайомої зброї. Він відчув, як пістолет сіпнувсь у руці, і побачив, що голова й плечі Гаджі обвуглились і стали розпадатися. Та перш ніж він устиг прицілитися в інших переслідувачів, зброю вирвало з його рук. Передсмертний постріл Гаджі зачепив дуло Баррентового пістолета.

Вілл одчайдушне метнувся до зброї, розуміючи, що не встигне. Йому аж морозом сипнуло поза шкірою. Дивуючись, що він ще живий, Баррент докотився до зброї, схопив її й навів на ближчого Гаджі.

Він ледве устиг утриматися від пострілу. Гаджі ховали свої пістолети.

- Бідолашний старий Дрейкен,- мовив один із них.- Він просто не здатен був навчитися швидко прицілюватись.

- Відсутність практики,- зауважив другий.- Дрейкен дуже рідко ходив до тиру.

- Ось чудовий наочний урок. Не можна втрачати навичок.

- А ще,- додав другий Гаджі,- не слід недооцінювати навіть пеона.- Він поглянув на Баррента,- Гарний постріл, хлопче.

- Справді, непоганий,- погодився інший.- Дуже важко влучити з пістолета, коли рухаєшся.

Баррент, хитаючись, звівся на ноги, стискаючи пістолет дівчини, готовий вистрілити при першому непевному русі Гаджі. Але ті вели себе невимушене, очевидно вважаючи, що пригоді кінець.

- Що тепер? - спитав Баррент.

- Нічого,- відповів один Гаджі.- В День Посадки будь-якій людині чи ловецькій виправі дозволяється лише одне убивство. Після нього вже не маєш права полювати.

- Нецікаве свято,- поскаржився інший.- Не те, що Ігри чи Лотерея.

- Тобі залишається тільки піти до Реєстраційного Бюро й отримати свою спадщину,- повідомив перший Гаджі.

- Мою що?

- Твою спадщину,- терпляче пояснив Гаджі.- Тобі належить усе майно твоєї жертви. На жаль, мушу сказати, Дрейкен мав невеликий статок.

- Він завжди був кепським підприємцем,- сумно промовив інший.- Та все-таки в тебе буде з чим розпочати життя. А оскільки ти скоїв узаконене вбивство - хоча й напрочуд дивне,- твій статус підвищується. Ти став Вільним Громадянином.

Люди повиходили на вулицю, і крамарі відкрили металеві віконниці. Під’їхав ваговоз із написом “СЛУЖБА ПРИБИРАННЯ ТРУПІВ-5″, і четверо людей у спецівках забрали тіло Дрейкена. Нормальне життя Тетрагіда поновилося. Це краще, ніж будь-які запевнення Гаджі, переконало Баррента, що час убивства минув. Він сховав пістолет у кишеню.

- Реєстраційне Бюро там,- показав йому один із Гаджі.- Ми будемо твоїми свідками.

Баррент і досі не розумів до останку, що коїться. Та, оскільки доля несподівано усміхнулася йому, він надалі вирішив ні про що не розпитувати. Ще буде доволі часу, щоб довідатися про своє становище.

У супроводі Гаджі Баррент дійшов до Реєстраційного Бюро на Стрілецькій площі. Там знудьгований клерк вислухав їхню історію, знайшов потрібні папери, викреслив з них ім’я Дрейкена і над ним написав Баррентове. У документах уже було кілька закреслених імен. Очевидно, бізнес у Тетрагіді робився швидко.

Так Баррент став власником протиотрутної крамниці на Бульварі Неподобств.

Ділові папери також офіційно визнавали за Баррентом статус Вільного Громадянина. Клерк видав йому перстень, виготовлений зі збройового металу, і порадив якомога швидше вдягнутись, як належить Громадянинові, щоб уникнути небажаних інцидентів.

Надворі Гаджі побажали йому успіхів. Баррент вирішив глянути на свій спадок.



Бульваром Неподобств називався короткий проїзд між двома вулицями. Ближче до його середини містився магазинчик з написом “Протиотрутна аптека”. Під вивіскою він прочитав: “Засоби проти будь-якої отрути - тваринного, рослинного чи мінерального походження. Завжди носіть з собою нашу зручну аптечку самодопомоги. Двадцять три протиотрути в коробці кишенькового розміру!”

Баррент відімкнув двері й увійшов. Позаду низького прилавка до самої стелі височіли полиці, заставлені підписаними пляшками, бляшанками й коробками. Були там ще прямокутні скляні банки, в яких зберігалися подрібнені листки, гілочки, гриби. Поруч на окремій полиці стояли книжки з назвами типу “Швидкий діагноз гострого отруєння”, “Похідні миш’яку” та “Переробка блекоти”.

Було очевидно, що отруювання відігравало чималу роль у повсякденному житті Омеги. Ось крамниця - а, напевне, є й інші - цілком призначена для продажу протиотрут. Подумавши, Баррент вирішив, що отримав у спадок незвичайне, але почесне діло. Він прочитає книжки й довідається, як працюють такі заклади.

До аптеки долучалася квартира з вітальні, спальні та кухні. В одній із шаф Баррент знайшов кепсько пошитий чорний костюм Громадянина й переодягнувся. Потім дістав із своєї тюремної роби пістолет, який йому дала дівчина, зважив у руці й переклав до кишені нового костюма.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций