Курт Воннегут Галапагос — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 31 марта 2015



Ось яка тепер тривалість людського дитинства.

Мене самого визволяли від дурості й безтурботності до десятирічного віку, доки мати оголосила нам із батьком бойкот. Після того я став цілком самостійним. Мері Хепберн досягла незалежності від батьків аж тоді, як дістала у двадцять два роки вищу освіту. За Адольфа фон Кляйста, капітана “Баійї де Дарвін”, раз у раз поручались батько й мати, коли він програвав в азартні ігри чи коли його звинувачували в тому, що він водив автомобіль у нетверезому стані, або загрожував насильством, або чинив опір під час арешту, або щось руйнував, абощо,- аж до двадцяти шести років, коли його батько став жертвою хореї Гентінгтона й убив матір. Аж тоді Адольф почав ставитись до скоєних помилок відповідально.

В ті давні часи, коли дитинство тривало так довго, не дивно було, що стільки людей усе життя, навіть після смерті батька та матері, й далі вірили, нібито за ними хтось наглядає - чи то Бог, чи то дух святий, чи то ангел-хранитель, чи то зірки на небі, чи то хтозна-що.

Нині люди таких ілюзій не мають. Вони дуже рано усвідомлюють, у якому світі живуть, і рідко зустрінеш дорослого, котрий ніколи не бачив би, як його безтурботного братика чи сестричку, а то й батька чи матір, пожирає живцем дельфін-косатка або акула.

Мільйон років тому точились палкі суперечки про те, чи мають люди право регулювати народжуваність, тобто всілякими засобами запобігати заплідненню спермою яйцеклітини або видаляти запліднену яйцеклітину з матки,- щоб кількість людей не перевищувала можливостей їх прогодувати.

Нині ця проблема вирішується сама собою, без будь-якого штучного втручання. Дельфіни-косатки та акули регулюють кількісний склад людства в розумних межах, і ніхто не голодує.

В іліумській середній школі Мері Хепберн доводилося викладати не тільки загальну біологію, а й курс сексуального виховання. Через це вона мусила давати характеристики всіляким протизаплідним засобам, якими сама ніколи не користувалася, оскільки її чоловік Рой був у неї єдиним коханцем і вони з самого початку прагнули мати дітей.

І Мері, яка так і не спромоглася завагітніти, незважаючи на багаторічні й тісні сексуальні стосунки з Роєм, доводилося переконувати учнів, як легко людська самиця може завагітніти, навіть від короткочасного, випадкового, недоладного контакту з самцем. І вже через кілька років викладання в більшості її застережних історій фігурували ті з іліумських учнів, яких вона знала особисто.

У цій школі майже не минало семестру, щоб не трапилося принаймні однієї небажаної вагітності, а в пам’ятному весняному семестрі 1981 року таких випадків сталося цілих шість. І, треба визнати, майже половина з цих діток, що народжували діток, говорили про почуття справжнього кохання до своїх партнерів. Але друга половина божилася - навіть під тиском суперечливих доказів, які не назвеш інакше, ніж неспростовними,- що вони ніколи, скільки себе пам’ятають, не робили нічого такого, від чого могла б народитися дитина.

І Мері з цілковитою підставою могла сказати своїй колезі наприкінці того пам’ятного весняного семестру 1981 року: “Для декого завагітніти не важче, ніж застудитися”. І в цьому було, звичайно, багато спільного: адже застуда, як і дитина, починалася з одноклітинного мікроорганізму, що над усе полюбляв слизову оболонку.

Після десяти років перебування на острові Санта-Росалія Мері Хепберн дізнається з перших рук, як справді легко може завагітніти дівчина-підліток від сім’я чоловіка, котрому потрібна лише сексуальна розрядка, більш нічого, й котрому та дівчина навіть не подобається.



23

Отже, ще не здогадуючись про те, що капітанові Адольфу фон Кляйсту судилося стати прабатьком усього людства, я проник у його мозок. Капітан саме взяв таксі і їхав від Гуаякільського міжнародного аеропорту до “Баійї де Дарвін”. Я не знав, що завдяки грі долі людство скоро зменшиться до малесенького клаптика, а потім, завдяки новій грі долі, зможе збільшитись ізнов. Я гадав, що той хаос, у якому метушилися мільярди великомозкових людських істот, стукаючись лобами й усе розмножуючись та розмножуючись, триватиме й далі. Здавалося малоймовірним, що в цьому стихійному гаморі взагалі якусь вагу може мати індивід.

Те, що я обрав тоді саме капітанову голову як засіб пересування, було однаково що опустити монету в щілину грального автомата в якомусь величезному казино й зірвати геть увесь банк.

Найбільше мене привабила його уніформа - золотаво-білий мундир адмірала запасу. Сам я колись служив рядовим, і мені було цікаво, який вигляд має світ в очах особи вельми високого військового чину та суспільного стану.

І я був ошелешений, коли виявив, що великий капітанів мозок заклопотаний думками про метеорити. До речі, таке зі мною тоді траплялося частенько: я проникав у чиюсь голову, власник якої опинявся, як на мене, в особливо складній ситуації, і раптом виявляв, що великий мозок цієї людини мислить про що завгодно, тільки не про безпосередню проблему.

А з метеоритами капітана зв’язувало ось що. В Академії військово-морського флоту Сполучених Штатів більшість лекцій він слухав неуважно і диплом одержав з найнижчими балами. Його навіть ледве не виключили з академії за те, що він користувався на екзамені з астронавігації шпаргалкою. І виключили б, якби не втрутилися по дипломатичних каналах батько й мати. Та одна лекція на тему “Метеорити” його просто приголомшила. Викладач розповідав, що град каміння з космічного простору - явище цілком звичайне протягом усієї земної історії, і наслідки цього явища могли бути жахливі, як, наприклад, знищення багатьох форм життя, зокрема й динозаврів. Він сказав, що люди мають усі підстави чекати збільшення цього руйнівного для планети потоку будь-коли, і треба створити прилади, здатні відрізняти ворожі ракети від метеоритів. Інакше надто безглузда лють із космосу може спричинити третю світову війну.

І це апокаліптичне застереження так відповідало напряму думок капітанового мозку, ще навіть до того, як його батько став жертвою хореї Гентінгтона, що відтоді й назавжди він повірив: саме цей шлях винищення людства найімовірніший - через метеорити.

Для капітана такий спосіб загибелі людства звучав куди почесніше й поетичніше, ніж третя світова війна.

Пізнавши великий мозок капітана краще, я зрозумів, що, коли він бачив Гуаякіль з його голодними юрбами людей в умовах воєнного становища, то його міркуванням про метеорити логіки не бракує. Навіть без романтики метеоритної зливи світ для мешканців Гуаякіля явно наближався до кінця.

У певному розумінні цей чоловік, капітан, уже зазнав удару метеорита - коли батько вбив матір. А його думка, що життя - це лише безглуздий кошмар, у якому всім начхати на те, що коїться довкола, була цілком близька й мені.

Ось що відчував я, коли застрелив у В’єтнамі одну бабусю. Вона була така сама беззуба й згорблена, як Мері Хепберн наприкінці свого життя. А застрелив я бабусю за те, що вона однією ручною гранатою вбила заразом мого найліпшого друга й найлютішого ворога в моєму взводі.

Після цього мені стало шкода, що я живий, я почав заздрити кожному каменю. Краще вже, гадав я, бути каменем до послуг природи.

З аеропорту капітан вирушив просто до свого судна, не заїжджаючи по дорозі до готелю, щоб побачитись із братом. Протягом усього довгого польоту від Нью-Йорка він попивав шампанське, і тепер голова в нього була мов чавуном налита.

А коли ми з ним зійшли на борт “Баійї де Дарвін”, я зрозумів, що його функції капітана, як і функції адмірала запасу, були суто церемоніальні. Дбати про навігацію, прилади, підтримувати серед команди дисципліну тощо мали інші люди, на його долю випадало лише спілкуватися з видатними пасажирами. Він був вельми погано обізнаний у питаннях судноводіння, та й не відчував потреби знати більше. Його знайомство з Галапагоськими островами було теж поверхове. Як адмірал він відвідував з церемоніальними візитами острів Бальтра, де була військово-морська база, та острів Санта-Крус, де була Дарвінівська дослідна станція, але знов-таки переважно в ролі пасажира на борту судна, що ним командував номінальне. Але решта островів були для нього невідомою землею. З нього вийшов би трохи тямкіший гід десь на лижних курортах Швейцарії, або, скажімо, на килимах у казино в Монте-Карло, або в стайнях, де готували коней для ігор у поло в Палм-Бічі.

Та знову ж таки - яке це має значення? Адже “Круїз віку до витоків природи” обслуговуватимуть гіди й лектори, які стажувались на Дарвінівській дослідній станції й здобули вчені ступені в природознавчих науках. Капітан мав намір уважно прослухати їх усіх, щоб разом із пасажирами багато чого довідатися про ці острови.

Катаючись у капітановому черепі, я сподівався збагнути, що воно таке - бути високим чином. А натомість збагнув, що таке бути світським метеликом.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций