Еріх Марія Ремарк Три товариші — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 16 марта 2015



..

  - Не знаю… Мені тоді там так сподобалося…

  - Справді? - розгублено спитав я. - Вам там сподобалось?

  - Авжеж, - відповіла вона сміючись, - навіть дуже сподобалось!..

  “На тобі таке, - подумав я, - а я ж собі за це так докоряв!”

  - Але мені здається, що там у цю пору дуже завізно, - спробував я ще раз урятувати ситуацію.

  - Можна ж подивитись…

  - Справді можна… - Я розмірковував собі, щоб це його зробити.

  Під’їхавши, я хутко вискочив з машини.

  - Швиденько гляну, як воно там… Зараз повернуся. Крім Валентина, знайомих у барі не було.

  - Скажи-но, - спитав я його, - був уже Готфрід тут?

  Валентин ствердно хитнув головою.

  - Був. І Отто з ним. Півгодини тому пішли.

  - Шкода, - відповів я, полегшено зітхнувши, - охоче б з ними зустрівся.

  Повернувшись до машини, я сказав:

  - Можна спробувати, сьогодні тут випадково не так-то й повно.

  Проте для обережності я поставив кадилака за рогом найближчої вулиці в глибокому затінку.

  Але не минуло й десяти хвилин, як жовтоволоса голова Ленца з’явилася біля стойки. “Під три чорти, - подумав я собі, - от і влип! Краще б уже тижнів на два пізніше…”

  Готфрід, здавалося, зайшов на хвилинку. Я вже думав, що небезпека минула, коли тут Валентин показав Ленцу на мене. Не треба було мені брехати, ніби хотів з ним побачитися! Готфрідове обличчя, коли він нас помітив, було чудовим взірцем для кіноартиста, що старанно опановує свій фах. Очі він вирячив, нижня щелепа йому мало не відпала - я аж злякався. Шкода, що в барі в цей момент не було якогось режисера; я певний, що він би негайно запросив Ленца на якусь роль. Наприклад, на роль матроса, перед яким після аварії корабля з морської безодні виринає й сичить велетенський змій. Але Готфрід хутко опанував себе. Я кинув йому погляд, яким настирливо благав його забратися геть звідси. Він відповів на це мерзенною посмішкою, обсмикав піджак і попрямував до нас.

  Я розумів, чого треба було сподіватись, і тому зараз же перейшов у наступ.

  - Ти вже завіз фройляйн Бомблат додому? - спитав я, щоб зараз же його знейтралізувати.

  - Так, - відповів Готфрід, не зрадивши жодним рухом, що він секунду тому й поняття не мав про якусь там фройляйн Бомблат. - Вона передавала тобі поклін і просила подзвонити їй завтра ж уранці.

  Це був добрий контрудар! Я кивнув головою.

  - Подзвоню. Сподіваюся, що вона таки купить машину.

  Ленц знову відкрив був рота, але я штовхнув його в голінку і так на нього подивився, що він, посміхнувшись, замовк. Ми випили по чарці. Я пив тільки з лимонним соком. Боявся, щоб самого себе знову не збити на слизьке.

  Готфрід був у чудовому настрої.

  - Тільки-но заходив до тебе, - сказав він. - Думав, що підемо кудись разом. Тоді обійшов атракціони. Там нова чудова карусель. Ходімо туди, га?

  Він глянув на Патріцію Гольман.

  - Негайно! - відповіла вона. - Я люблю карусель над усе!

  - Тоді рушили зараз же! - сказав я, радіючи, що ми йдемо з бару - на вулиці все було простіше.

 

  Шарманщики - перші форпости товкучки. Чути меланхолійно-солодке дзижчання. На злинялих оксамитових килимчиках, якими звичайно вкривають шарманки, сидить часом папуга або змерзле мавпеня в червоній сукняній курточці. Пронизливо лунають голоси продавців замазки до порцеляни, алмазів, шербету, повітряних шариків, мануфактури. Карбідні лампи дають холодне синювате світло і специфічний запах. Ясновидці, астрологи, палатки з медовими пряниками, човни-гойдалки, павільйончики з атракціонами, нарешті - сповнені гучної музики, барвисті, блискучі, освітлені, наче палаци, кружляли башти каруселей.

  - Нумо, дітки! - Ленц кинувся на “американські гірки”, аж чуприна йому розвівалась. Тут був найпотужніший оркестр. З роззолочених ніш павільйончика виходило шестеро фанфаристів, вони оберталися на всі боки, сурмили, салютували інструментами і відступали назад. Це було помпезно!

  Ми сіли у великого лебедя і помчали вгору і вниз. Навколишній світ блискав і шугав повз нас, коливався і провалювався в чорний тунель, крізь який ми мчали під стук барабанів, а тоді виринали назустріч блиску і фанфарам.

  - Далі!

  Готфрід попрямував до літаючої каруселі з дирижаблями і аеропланами. Ми захопили на абордаж цепелін і на ньому зробили три круги.

  Засапані, ми знову опинилися внизу.

  - А тепер до чортового колеса! - запросив Ленц. Чортове колесо - це великий, рівний, в центрі трохи піднесений диск, що обертається все швидше й швидше; треба при цьому зуміти вдержатись! Готфрід вийшов на нього щось із двадцятьма особами. Він бігав по колу, як навіжений, і зірвав оплески. Під кінець він лишився на колі тільки вдвох з якоюсь куховаркою, відгодованою, як добра льоха. Ця хитруха, побачивши, що справа ускладнюється, просто сіла на диск, а Готфрід шугав коло неї по кругу. Інших усіх уже поскидало. Нарешті, ця ж сама доля спіткала й останнього з романтиків - він поточився просто в обійми куховарки і скотився разом з нею з диска. Він причимчикував до нас, ведучи куховарку під ручку, називаючи її просто - Ліна. Ліна соромливо посміхалася. Готфрід спитав, чим її можна почастувати. Ліна відповіла, що пиво, мовляв, добре вгамовує спрагу. Обоє зникли в якомусь павільйончику баварського танцю.

  - Ну, а ми? Куди нам тепер піти? - запитала Патріція Гольман; очі її блищали.

  - До лабіринта привидів, - відповів я, показуючи на великий павільйон.

  Лабіринт був повний несподіванок. Ви зробили кілька кроків - і ось уже захиталася під вами підлога, якісь руки намацували вас у темряві, якісь страшні пики вилізали з кутків, завивали привиди. Ми щиро сміялися, але одного разу дівчина раптом кинулася назад від якогось освітленого зеленим черепа. На якусь мить вона опинилася у мене в обіймах, я відчув на обличчі її віддих, а на устах - її волосся, але зараз же вона знову розсміялася, і я випустив її з рук.

  Я випустив її з рук, але щось у мені самому не випускало її. Ми давно вже вийшли з лабіринта, а я все ще відчував її плече на своїй руці, відчував її м’яке волосся, відчував ледве помітний персиковий запах її шкіри. Я уникав тепер дивитися на неї. Вона раптом стала для мене якоюсь іншою.

  Ленц уже чекав на нас. Він стояв сам один.

  - А де ж Ліна? - запитав я.

  - П’є, - відповів він, показуючи головою на баварський павільйончик. - 3 ковалем.

  - Співчуваю! - вимовив я.

  - Дурниці, - сказав на те Готфрід, - давай-но краще візьмемось до серйозної чоловічої роботи.

  Ми пішли до палатки, де на гачки накидали кільця з твердої гуми і вигравали таким чином всілякі речі.

  - Так-от, - звернувся Ленц до Патріції Гольман, збиваючи капелюх на потилицю, - зараз ми вам назбираємо посаг.

  Він кинув перший і виграв будильник. За ним кинув я і здобув плющового ведмедика. Власник палатки передав нам наші виграші і став голосно про них розводитись, щоб принадити інших клієнтів.

  - Скоро ти прикусиш язика, - осміхнувся Готфрід і здобув сковороду. А я - ще одного плющового ведмедика.

  - Оце-то везе! - сказав власник палатки, передаючи нам речі.

  Він ще не знав, що його чекало далі. Ленц найкраще з усієї нашої роти кидав гранати, а взимку, коли не було чого робити, ми протягом цілих місяців тренувалися в тому, щоб накидати наші капелюхи на найрізноманітніші гачки. Порівняно до тих вправ накидати отут кільця було сміховинним ділом. Далі без будь-якого зусилля Готфрід виграв собі кришталеву вазу для квітів. Я - півдесятка грамофонних пластинок. Власник палатки мовчки підсунув нам наші виграші, тоді перевірив свої гачки. Ленц націлився і виграв кофейний сервіз, другий приз! Коло нас зібрався вже натовп глядачів. Я швидко накинув аж три кільця на один і той самий гачок. Результат: “Покута святої Магдалини” у золотій рамі.

  Власник палатки скривився як середа на п’ятницю й одмовився давати нам кільця. Ми були не від того, щоб перестати, але глядачі підняли скандал. Вони зажадали, щоб нам і далі дозволено було грати. Вони хотіли побачити, як розтарабанять власника палатки. Найбільше галасувала Ліна, що раптом з’явилася тут разом із своїм ковалем.

  - Кидати мимо - то це можна, га? - кричала вона. - А як влучати, то ні?!

  Коваль бурчав і собі щось, підтримуючи її.

  - Гаразд, - погодився Ленц, - нехай кожен кине ще по разу.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций