Гуго фон Гофманнсталь Терцини про минущість

Розміщено Шкільні твори в 14 марта 2015

Гуго фон Гофманнсталь

Терцини про минущість



Перекладач: Ю. Бедрик



Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д. С.Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002.











І





Щоками ще її вчуваю віддих:

Як статися могло, що дні недавні

Пропали в далях, мороком повитих?

Цього ніхто не втямив до пуття,

Це все застрашно, й скарги тут - безправні,

Що все просковзує без вороття.

Що “я” моє, не втримане нічим,

Покинуло старе єство - дитя -

І стало псом зловісно-мовчазним.

Що був я вже в минувшині тьмяний,

І предки, вкриті саваном благим,

Близькі мені, неначе волос мій,

Одне зі мною, наче волос мій…









ІI





О часе, часе! В синь морську навпроти

Вдивляємось - і чуєм смерть тоді,

Врочисто й легко, зовсім без скорботи.

Отак дівчатка, мерзнучи, в біді.

Очима величезними довкола

Німотний вечір міряють, бліді.

І знають: з них життя втіка спроквола

В дерева й трави, а допоки ще

Воно їм жевріє, квітчають чола,

Немов свята, з якої кров тече…









IIІ





Ми з тих тканин, що й сновидіння, ткані,

І очі розкриваються у них,

Мов у дітей під вишнями в смерканні,

Коли від крон блідаво-злотний біг

Диск місяця вершить через блакить.

…Так, не інакша з’ява снів людських!

Вони живуть дитям, чий сміх дзвенить, -

Всі їхні вознесіння і загини -

Не менш значні, як диск з-за верховіть.

Снуванню їх досяжні всі глибини

Мов духів руки, взятих у полон,

Живуть вони всередині людини.

Три суть одне: людина, річ і сон.









ІV







Бува, жінки, не пещені донині,

В снах - мов дівчатка - постають навпроти,

Їх погляди зворушливо дитинні,

Немов пліч-о-пліч дальній шлях бороти

Їм з нами довелося на смерканні -

Як верховіття стогнуть од дрімоти.

Кружляють пахощі й привиддя тьмяні.

І попри стежку, що в забезвість пада,

Стави яскрять в німотному зітханні -

Немов жадань казковії свічада,

Й на рух повітря, й на слова зачуті,

Й на лиск, що розсіва світил громада,

Посестри-душі в прочуття осмуті

Тремтять: в нім траур і тріумфу прорість.

В Життя великого сокритій суті

Воно вбачає Велич і Суворість…



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций