Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф

Розміщено Шкільні твори в 3 марта 2015

Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,

Масний і теплий пил вирує у олійнях.

Щораз в корявих липах спалахне прокльоном

Душа зелена, гнівна і незаспокійна.

Черві не піддається буйний струм життєвий,

З дерев зелені іскри дятлі крешуть.

Зорі червінцем платить скупо вечір дневі

За сонце, що його в червоний мох розчеше.

Червона сажа заходу вкриває липи,

Що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,

І струни листя замовкають наглим схлипом

Під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.

Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,

Коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло,

І сонце вибухає божевільним дзвоном,

В гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло.

Знічев’я затихає в навіженім гімні,

Немов макуха, що олією спливає,

І ллються струмені шалені і нестримні

В коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.

Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,

Рослини моляться, шаліє кожен колір,

Із споду у коріння дмуть вітри підземні,

Аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.

Ось димарі землі, ось куряться дерева

В зеленім, золотавім і багровім димі.

В соломі мряки пні, верхів’я у прощальній

Завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.

І сонце заходу і літо й липи мрійні,

Змінливість вічну світу ввечері і вранці,

Я прославляю невгомонний труд в олійні,

Горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.

11 грудня 1935.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций