Теодор Томас Цілитель

Розміщено Шкільні твори в 3 марта 2015

Теодор Томас

Цілитель



Гант розплющив очі, і на мить йому здалося, що він знов у себе вдома в Пенсільванії. Він рвучко сів, обвів печеру зацькованим поглядом і лише тут згадав, де знаходиться. Від його різкого поруху прокинулись дружина й син. Вони скочили, напівзігнувши ноги для стрибка, насторожені, готові захищатися. Гант буркнув щось заспокійливе й зліз із засланої мохом кам’яної платформи, яку він сам спорудив замість койки. Перші проблиски зірниці проточувались у печеру, прогоріле багаття білля входу ледь жевріло. Набравши оберемок сухих гілок, Гант поворушив вугілля й роздмухав вогонь.

В останнє настільки яскраві спогади про колишнє життя в тому далекому світі, який знаходився за півмільйони років звідси, відвідували його дуже давно. Мимохіть він зиркнув на стінку печери, де на камені старанно позначалась кожна прожита доба.

Сьогодні виконалось рівно десять років з того дня, коли за ним зачинився люк темпоральної капсули в Пенсільванському університеті. Що він тоді сказав?.. “Природно, я згоден. Для першого досліду лікар потрібний обов’язково. Лише медик зможе правильно оцінити фізіологічний вплив пересування в часі. І, крім того, експеримент увійде в історію, а я теж туди хочу…” Гант переступив через багаття і підійшов до бар’єру, що загороджував вихід з печери. Зовні доносилось чиєсь важке дихання й шурхіт чагарнику. Виходити було ще зарано, і вони сіли біля ватри, поїли сушеного м’яса, запиваючи його водою зі шкіряного лантуха, й стали чекати.

Нарешті стало світліше, і нічний звір пішов. Гант підійшов до виходу, прислухаючись, потім відсунув бар’єр і, махнувши рукою дружині, вибрався з печери. Роззирнувшись, він рушив кам’янистою стежиною до підніжжя скелі. Треба було пройти лісом й пошукати чогось їстівного, але це пізніше, на зворотньому шляху…



В мочарах, що лежали не віддалік за густими заростями чагарнику, знаходився один з пам’ятників його чисельним невдачам. Там він пробував виростити пеніцилінову цвіль у дерев’яних ступках із соками різноманітних ягід. За три роки він здійснив сотні дослідів, але все, що в нього виходило, це липуча сіра маса, яка розпочинала гнити, лише на неї втрапляло сонячне проміння.

Діставшись до потрібної печери, він перекинув важелезну кам’яну сокиру в правицю, подав голос і лише опісля цього зайшов досередини. Мешканці печери зустріли його настороженими поглядами, тримаючи зброю напоготові, й він був радий, що не забув попередити їх криком про свій прихід. Він пройшов до дальнього кутка, не звертаючи більш на них уваги, й схилився над маленькою дівчинкою, котру хотів оглянути ще з учора. Вона сиділа на голому камінні, притулившись до стіни, важко дихала ротом і дивилась на нього бездумними очима, майже чорними на тлі світлого волосся, що пробивалося на обличчі. Гант обернувся й, заричавши задля острашки, ухопив ведмежу шкуру з постелі дорослого чоловіка. Огорнув нею хвору дівчинку та й, відсунувши сплутане волосся, доторкнувся рукою до вузесенького лобика. Температура сорок, можливо, навіть більше… Він поклав її на спину і постукав пальцем по грудях. Легені відгукнулись важким гулким звуком. В тому, що в дівчини задавнена пневмонія, не було жодних сумнівів. Вона часто хапала ротом повітря, але все одне задихалась. Гант узяв її на руки й більш години тримав, змінюючи положення, аби їй було легше дихати. Потім він приніс жменю мокрого листя й поклав їй на лоба, пробуючи хоч чимось полегшити лихоманковий жар, але допомогти було вже не можна… Ще за півгодини в дівчинки розпочалися корчі.

Гант підкликав її мати. Вона схилилася над мертвою дівчинкою, доторкнулась до обличчя, потім випросталась і зиркнула безпомічно на Ганта. Він знову взяв дівчинку на руки, вийшов з печери і попростував до лісу. Щоб дерев’яною палицею викопати могилу достатньої глибини, знадобилось понад години…

По дорозі додому йому вдалося вбити коротконогого гладкого звіра, що безтурботно звісився з нижньої гілки деревини. Біля уламку скелі, з-під якого витікав маленький ручай, Гант виявив багацько молодих ростків очерету, що тільки-но пробилися з м’якої, сирої землі. Він зібрав, скільки міг унести в руках, і пішов до своєї печери.

Дружина й Дан були вдома. Коли вони побачили його здобич, їхні обличчя посвітлішали, і дружина відразу ж заходилась краяти звіра гострим уламком каменю. Дан уважно спостерігав за нею, час від часу нахиляючись до вогню, принюхуючись до ароматних пахощів жареного м’яса. Гант вкотре порівнював коротку, кремезну, волосату жінку біля багаття й свого сина. В ньому він легко впізнавав себе. І в дружини, і в сина були масивні надбрівні дуги під низьким лобом, щелепи виступали характерно для печерних людей, але син зростав стрункішим, тонкішим, і очі в нього були блакитні та яскраві. Він часто присаджувався поряд з батьком і іноді виходив з ним з печери. Одного разу під час грози Гант помітив його біля виходу. Не з переляком, а цікавістю та подивом син вдивлявся в нічне небо, покраяне блискавками, й прислухався до грому. Гант підійшов і поклав руку йому на плече, пробуючи відшукати слова, якими можна було б роз’яснити про електричні розряди, але слів не було…

М’ясо між тим зготовилось, паростки очерету стали м’якими, і всі троє сіли до вогню та й взялися за їжу. У цю мить зовні почувся шурхіт гравію. Гант скочив, в стрибку схопивши свою палицю, й приготувався до бою. Дружина із сином сховались в дальньому кінці печери.

Біля входу з’явилося двійко чоловіків. Один з них підтримував іншого за плечі, й обидва були без зброї. Зрозумівши, що в одного з них серйозна травма, Гант підійшов ближче, допоміг йому сісти і, схилившись, уважно оглянув пошкодження. Нога над кісточкою сильно розпухла, шкіра набула нездорового кольору, ступня неприродно вигнулась, і все це нагадувало складний перелом. Гант взявся підбирати палки для шини. Людина, можливо, вмре: нікому буде опікуватись ним тривалі тижні, необхідні, щоб нога загоїлась, і нікому буде полювати для нього, але треба спробувати зробити для нього хоча б щось…

Він знайшов дві товсті тріски й декілька смужок вичиненої шкіри, схилився над хворим і обережно випростав руки, аби людина могла бачити, що він збирається доторкнутися до ноги. М’язи чоловіка звело від болю, і навіть крізь густе волосся було помітно, як поблідло його обличчя. Гант жестом вказав другому мисливцю, щоб той встав на видноті, потім взявся за зламану ногу й розпочав вправляти кістку. Чоловік витерпів лише секунду, потім заревів від болю й спробував вдарити його здоровою ногою. Гант відхилився убік, але не встиг ухилитись від другого мисливця. Удар прийшовся у голову, він впав і викотився з печери, але відразу ж схопився на рівні й повернувся. Мисливець стояв біля входу, захищаючи хворого, але Гант відштовхнув його і знову опустився на коліна. Кістка встала на місце, і він акуратно закріпив на нозі приготовлену шину. Ослаблий, безпомічний хворий вже не чинив опору. Гант здійнявся, показав другому мисливцю, як краще нести скаліченого, і проводив їх трохи стежиною.

Повернувшись до печери, він присів до багаття і взявся за їжу. М’ясо вже остигло, але все одне він був задоволений. Сьогодні вони вперше прийшли до нього за допомогою! Вони вчаться, починають розуміти… Він рвав зубами жорстке м’ясо, давився очеретом, але посміхався… Сьогодні великий день.

Були часи, коли він сподівався, що ці люди будуть вдячні йому за турботу, що вони будуть звати його Цілителем… І ось через багато років по тому він без міри щасливий лише від того, що хоча б один з них прийшов до нього зі своїм лихом. Хоча Гант вже досить добре знав їх, аби сподіватись на щось більш за це. Ці люди навіть гадки не мають, що таке лікарська допомога, і колись його просто вб’ють, поки він робитиме операцію.

Він зітхнув, підібрав палицю й вийшов з печери. Близько в милі від нього жив інший хворий з великою рваною раною на лівій нозі. Декілька днів тому Гант старанно вичистив рану, промив, переклав мохом і туго забинтував смужками шкіри. Настав час перевірити хворого. Озираючись та прислухаючись до шерхотіння лісу, він пішов навпрямки, через зарості. Мисливець сидів біля своєї печери й обтісував кам’яний уламок. Побачивши Ганта, він кивнув і дружелюбно вишкірився. Гант показав зуби у відповідь, схилився над раною і виявив, що мисливець зняв пов’язку, прибрав мох і розтер рану пташиним послідом. Він схилився нижче й відразу ж відчув запах гниття. Вгорі, над самим коліном, шкіра почорніла, розмокла й опухла. Гангрена… Гант озирнувся на інших мешканців печери. Спробував роз’яснити, чого він від них хоче, але ніхто не звертав на нього уваги. Поранений мисливець був таким же кремезним, як і всі інші, рухи його все ще зберігали колишню чіткість та швидкість, і робити ампутацію самотужки не було жодної можливості. Гант знову спробував роз’яснити, що мисливець вмре, якщо йому не допоможуть, але його не слухали. Він похитав головою, обернувся й пішов геть.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций