Колін Вільсон Паразити Свідомості — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 28 февраля 2015



Але чому він хотів, щоб зі мною зв’язалися негайно? Може, відповідь на це запитання у його паперах? Баумгарт уже подумав про це і витратив цілий вечір на їх перегляд. Він так і не з’ясував, що спонукало Карела наполягати на такому поспіхові. Чимало паперів стосувалося Англо-Індійської корпорації обчислювальної техніки, де працював Карел, і їх, безперечно, належало передати науковцям фірми.

Решта паперів стосувалися екзистенціальної психології, психоаналітичної методи Маслова5 тощо. Одна майже закінчена книжка була присвячена застосуванню психоделічних препаратів.

Мені здалося, ніби саме в тій останній книжці я й знайшов ключ до розгадки. Коли ми з Карелом вчилися в Упсалі, то дуже часто обговорювали проблеми, пов’язані з загадкою смерті, межами людської свідомості тощо. Я писав дисертацію про “Єгипетську книгу мертвих”, справжня назва якої “Ру ну перт ем гру” означає “Книга про денну з’яву”. Мене цікавив лише символізм “темної ночі душі”, небезпек цілонічної подорожі до Аментету звільненого від тілесної оболонки духу.

Проте Карел наполягав, щоб я простудіював “Тібетську книгу мертвих”, де підхід до проблеми смерті зовсім інший, а тоді порівняв обидві. Але ж кожен, хто колись мав діло з цими творами, знає, що “Тібетська книга” - пам’ятка буддизму і її релігійна основа зовсім не та, що в давніх єгиптян. Я відчував: порівнювати їх - це гайнувати час, вправлятися в педантизмі. А все ж Карел зумів викликати в мене зацікавленість “Тібетською книгою”, і ми провели чимало довгих вечорів, обговорюючи її. Дістати психоделічні препарати було майже неможливо в той час, бо завдяки книзі





Олдоса Хакслі про мескалін вони стали дуже популярні серед наркоманів. Однак нам потрапила до рук стаття Рене Домаля про те, як він ставив подібні досліди з ефіром. Домаль опускав носовика в ефір, а потім наближав до носа. Коли він непритомнів, його рука падала, і він швидко приходив до тями. Домаль описував свої видива під дією ефіру, і ці описи справили на нас чимале враження. Він наголошував на тому самому, про що править так багато містиків: хоча він і був ‘”непритомний” під дією ефіру, а все ж відчував, що сприймання ним дійсності в цей час набагато реальніше, ніж його щоденне нормальне сприйняття світу. Ми з Карелом зійшлися на тому, що в нашому повсякденному сприйманні є щось оманливе.

Ми чудово розуміли Чжуан-цзи12, який казав, що, уявляючи себе метеликом, він у всьому почувався як метелик і не був певний, чи він - це Чжуан-цзи, що уявляє себе метеликом, а чи метелик, що уявляє себе Чжуан-цзи.

Близько місяця ми з Вайсманом “експериментували зі свідомістю”. На різдвяних вакаціях ми спробували не спати три дні, відганяючи сон чорною кавою та сигарами. І досягли разючої гостроти внутрішнього зору. Пригадую, я тоді сказав:



- Якби такий стан підтримувати постійно, поезія стала б непотрібною, бо я бачив би набагато далі й глибше, ніж будь-який поет.

Ми також застосовували ефір та чотирихлористий водень. У моєму випадку ці препарати не дали якихось особливих наслідків. Певна річ, у мене надзвичайно загострювалась інтуїція-як ото іноді під час засинання. Однак це відчуття було швидкоплинне, і пізніше я не міг пригадати його. Ефір викликав у мене кількаденний головний біль, і після двох дослідів я вирішив відмовитись від нього. Карел твердив, що його відчуття багато в чому збігалися з Домалевими.

Були, щоправда, й певні відмінності. Пригадую, він надавав величезної ваги рядкам чорних крапок, навіяних йому згаданими препаратами. Але після тих препаратів у нього також були фізичні розлади та неприємні відчуття, і він відмовився від них. Згодом на посаді психолога в експериментальній лабораторії Вайсман мав змогу діставати мескалін та лізергінову кислоту і кілька разів пропонував мені спробувати їх для дослідів. Але в той час у мене були вже інші зацікавлення. Саме про ці “інші зацікавлення” я й поведу мову далі.

Цей довгий відступ у минуле я зробив, аби пояснити, чому мені здавалося, ніби я розумію останнє прохання Карела Вайсмана до мене. Я археолог, а не психолог. Але я був найдавніший приятель Карелів і колись поділяв його зацікавленість можливостями людської свідомості. В останні хвилини свого життя він, звичайно ж, згадав наші довгі нічні розмови в Упсалі, незліченні вечори у маленькому ресторанчику понад річкою, куди ми заходили на пиво, мою кімнату і пляшки зі спиртним різних марок, яким ми звеселялися до другої ночі. Сумна подія не давала спокою, в мені наростала невиразна тривога, схожа на ту, що була змусила мене подзвонити опівночі до будинку Карела Вайсмана в Гемпстеді. Але тепер я вже нічим не міг зарадити і вирішив ні про що не думати.

У день похорону мого приятеля я був на Гебрідських островах-мене викликали туди досліджувати останки людини неолітичної доби, напрочуд добре збережені на острові Гаррісі, а повернувшись, я побачив на площинці сходів під дверима мого помешкання кілька шаф із паперами. Всі мої думки снувалися довкола людини з доби неоліту. Я заглянув у одну з шухляд, подивився на швидкозшивач із написом “Сприймання кольору емоційно виснаженими тваринами” і поспіхом засунув шухляду на місце. Відтак зайшов до свого помешкання. Розгорнувши “Археологічний часопис”, я натрапив на статтю Райха про визначення віку базальтових статуеток Богазкейського храму за допомогою електроніки. Стаття захопила мене: я подзвонив Спенсерові у Британський музей і відразу ж поїхав до нього. Наступні дві доби я тільки й думав, що про богазкейські статуетки та про особливості хеттської скульптури.

Це, безперечно, врятувало мені життя. Не могло бути жодних сумнівів, що цатогвани чекали на моє повернення, чекали на мої дії. На щастя, голова моя була геть заклопотана археологією. Думки вільно ширяли над неосяжними обширами минулого, заколисувані плином історії. І для психології місця не залишилося.

Якби я заходився ревно вивчати матеріали мого приятеля, шукаючи причини його самогубства, мою власну свідомість було б захоплено, а відтак і зруйновано за кілька годин.

На згадку про це я здригаюсь. Мене оточували лихі чужі душі. Я був неначе норець на морському дні, так зачарований коштовностями затонулого судна, що не помічає ззаду холодних вичікувальних очей спрута.

В іншому стані я зауважив би їх, як пізніше на Каратепе. Але Райхове відкриття засліпило мене. Воно витіснило почуття обов’язку перед померлим приятелем.

Отже, кілька тижнів я був під пильним невсипущим наглядом цатогванів. Саме в цей час я вирішив конче повернутися до Малої Азії і з’ясувати питання, викликані Раиховими сумнівами щодо мого датування. З другого боку, я відчуваю, що ця моя ухвала була визначена наперед. Вона мусила зміцнити у цатогванів переконання, що їм нічогісінько не загрожує з мого боку. Мовляв, Карел припустився очевидної помилки, поклавши на мене обов’язки судового виконавця,- гіршої кандидатури важко було знайти. Звісно, ті шафи з паперами будили в мені гризоту кілька останніх тижнів перед від’їздом з Англії, і кілька разів я змушував себе взятися до них. Проте щоразу в мене з’являлась нехіть до психології взагалі й до цих матеріалів зокрема, і я відкладав їх. Пам’ятаю, останнього разу, беручись до них, я подумав, чи не простіше б попрохати доглядача спалити все це у грубці напівпідвалу. Та мене відразу пронизала думка про неморальність такого вчинку, і я зрікся свого наміру, дивуючись, як у мене могла виникнути така спокуса. Я навіть гадки не мав, що то хтось інший думав за мене.

Опісля я часто запитував себе, чи мій приятель заздалегідь обрав мене виконавцем духівниці, чи це спало йому на гадку останньої розпачливої хвилини. Певне, він довго не розмірковував, а то вони б усе завбачили. У такому разі, чи це було раптове осяяння, останній спалах одного з найвидатніших умів двадцятого сторіччя? Чи, може, мене обрано за браком кращої кандидатури? Ми дізнаємося про це, якщо доступимося до архівів цатогванів. Я схиляюся до думки, що то був умисний вибір - блискучий натхненний хід. Бо якби провидіння не сприяло Карелові, коли він робив вибір, воно, безперечно, не сприяло б цілих півроку й мені, коли я думав про що завгодно, тільки не про папери мого приятеля.

Вирушаючи до Туреччини, я вмовився з власником будинку про те, що Баумгарт буватиме без мене у моєму помешканні. Баумгарт погодився попередньо розсортувати папери. Крім того, я почав перемови з двома американськими видавцями підручників психології, і :вони зацікавилися паперами Карела Вайсмана. Відтак кілька місяців я більше не думав про психологію: всю увагу поглинули клопоти, пов’язані з датуванням базальтових статуеток. Райх отаборився в турецькій урановій компанії в Діярбакирі Під ту пору він займався переважно тим, що датував останки людей та тварин за аргоновою методою, ставши у цій галузі неперевершеним світовим авторитетом. Відійшовши від доісторичних часів і зосередившись на Хеттському царстві, він досліджував період панування хеттів.

Вік людини-один мільйон років; наїзд хеттів у Малу Азію-стався 1900 року до нашої ери.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций