Ернест Хемінгуей Райський сад — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 23 февраля 2015







- Так буде краще. Хоч ті штани й цілком придатні для тутешніх місць, але сьогодні вранці вони надто впадатимуть у око. Прибережемо їх.











У перукарні панувала приязна й невимушена, але надто вже професійна атмосфера. Мосьє Жан, літами десь такий, як Девід, і схожий більше на італійця, ніж на француза, сказав:



- Я охоче підстрижу мадам так, як вона просить. А ви згодні, мосьє?



- Я до вашого синдикату не належу,- відказав Девід.- Полишаю це діло на вас двох.



- Може б, нам спершу спробувати на мосьє,- сказав перукар.- На той випадок, як щось вийде не так.



Проте мосьє Жан узявся до волосся Кетрін дуже ретельно й вправно, і Девід сидів і дивився на її споважніле темно-смагле обличчя над широкою накидкою, застебнутою навколо шиї. Заглядаючи в ручне дзеркало, вона спостерігала, як здіймаються й мигтять гребінець та ножиці. Перукар працював, наче скульптор, зосереджено й серйозно.



- Я думав про цю стрижку весь учорашній вечір і сьогоднішній ранок,- сказав він.- Ви можете не повірити мені, мосьє, і я вас зрозумію. Але це важить для мене так само, як ваше metier12 для вас.



Він відступив назад і оглянув форму, що її надавав голові. Потім ще швидше заклацав ножицями і врешті повернув крісло так, щоб відображення у великому дзеркалі відбивалося в малому, яке тримала Кетрін.



- Ви хочете отак і залишити над вухами? - запитала вона перукаря.



- Як вам буде завгодно. Коли бажаєте, я можу більше відкрити вуха. Але, якщо ми по-справжньому освітлимо волосся, так буде чудово.



- Я хочу освітлити по-справжньому,- сказала Кетрін.



Перукар усміхнувся.



- Ми з мадам уже мали про це розмову. Але я сказав, що потрібна згода мосьє.



- Мосьє дав свою згоду,- сказала Кетрін.



- Яким світлим мосьє бажає його бачити?



- Найсвітлішим, яке ви можете зробити,- відповіла вона.



- Так мені не кажіть,- мовив мосьє Жан.- Я маю знати точно.



- Таким, як мої перли,- сказала Кетрін.- Ви їх не раз бачили.



Девід підійшов і дивився, як мосьє Жан дерев’яною лопаточкою розмішує у великій скляниці шампунь.



- У мене всі шампуні на кастільському милі,- сказав перукар.- Воно виділяє тепло. А тепер, будь ласка, перейдіть сюди до раковини,- звернувся він до Кетрін.- Сядьте, нахиліться вперед і прикладіть до чола оцю полотнинку.



- Але ж це ніяка не хлоп’яча стрижка,- сказала Кетрін.- Я хотіла таку, як ми домовились. Усе зовсім не те.



- Не може бути справжнішої хлоп’ячої стрижки. Повірте мені.



Перукар уже милив їй голову густим пінистим шампунем з різким запахом.



Після того як волосся на голові в Кетрін було намилене й кілька разів промите, Девідові здалося, ніби воно зовсім утратило колір і вода, струмочками збігаючи з голови, залишає по собі тільки якусь бліду, безбарвну масу. Перукар підніс угору рушник і почав обережно витирати Кетрін волосся. Тримався він дуже впевнено.



- Не впадайте в розпач, мадам,- сказав він.- Ну навіщо б мені шкодити вашій красі?



- Я таки в розпачі, і де вже там та краса! - мовила Кетрін.



Перукар легенько підсушив їй голову рушником, потримав його прикладеним до волосся, а тоді приніс ручний фен і став водити ним сюди-туди, пускаючи струмінь теплого повітря їй у волосся й водночас начісуючи його вперед



- Ну, дивіться,- сказав він.



Тепле повітря провівало волосся Кетрін, і його. тьмяна волога безбарвність змінювалася сріблястим і чистим північним сяйвом. Вітрець із вентилятора й далі робив своє діло, і вони спостерігали цю переміну.



- Я ж казав, не треба впадати в розпач,- промовив мосьє Жан, забувши додати “мадам”, але тут-таки згадав.- Мадам хотіла світле?



- Це ж краще за будь-які перли,- відповіла Кетрін.- Ви справді великий митець, а я повелася просто жахливо



Потім перукар розтер між долонями трохи якогось мастила із скляної баночки.



- А ще ледь-ледь торкнемось оцим.- Він щасливо всміхнувся до Кетрін і злегенька провів долонями їй по голові.



Кетрін підвелась і дуже серйозно поглянула на себе в дзеркало. Обличчя її було як ніколи темне, а волосся ясніло, мов кора молодої берізки.



- Ой, як гарно,- мовила вона.- Страшенно гарно. Вона втупилась у дзеркало так, наче ніколи не бачила тієї дівчини, що дивилася звідти на неї.



- А тепер візьмемося до мосьє,- сказав перукар.- Мосьє бажає підстригтися? Це дуже скромна, але модна стрижка.



- Підстрижіть,- погодився Девід.- Здається, я вже з місяць не стригся.



- Будь ласка, підстрижіть його так само, як мене,- попросила Кетрін.



- Але коротше,- сказав Девід.



- Ні. Будь ласка, так само.



Коли перукар закінчив, Девід устав і провів рукою по голові. Пальці відчули приємну прохолоду.



- А підсвітлити не хочеш?



- Ні. Забагато буде чудес як на один день.



- Може, хоч трішечки?



- Ні.



Девід поглянув на Кетрін, а тоді на своє обличчя в дзеркалі. Воно було таке саме темне, як і в неї, та й стрижка тепер була така сама.



- Ти справді так цього хочеш?



- Ой Девіде, дуже. Справді. Ну спробуй хоч ледь-ледь.



Він знов поглянув на себе в дзеркало, тоді пішов і сів у крісло. Перукар подивився на Кетрін.



- Ну ж бо, робіть,- сказала вона.













Розділ десятий









Коли блакитна машина, прошурхотівши по жорстві, підкотила до будинку і Кетрін та Девід вийшли з неї й з’явилися на вимощеній кам’яними плитами терасі, господар сидів за одним із столиків з “Eclaireur de Nice”13 у руках, і перед ним стояла пляшка вина, склянка та порожня чашка від кави. Він не чекав, що пожильці повернуться так скоро, отож куняв собі над газетою, але, побачивши їх, ураз підвівся й сказав те, що найперше спало на думку:



- Madame et Monsieur ont fait decolorer les cheveux. C’est bien.



- Merci, Monsieur. On le fait toujours dans le mois d’aout.



- C’est bien. C’est tres bien.14



- Дуже мило,- мовила Кетрін до Девіда.- Ми вигідні клієнти. А все, що роблять вигідні клієнти,- tres bien. І ти в мене tres bien. Їй-богу, правда.



До їхньої кімнати задував міцний морський вітер, і там було холоднувато.



- Тобі так гарно в цій блакитній сорочці,- сказав Девід.- Ану, постій отак у ній.



- Вона якраз під колір нашої машини,- сказала Кетрін.- А чи не краще мені буде в ній без спідниці?



- Тобі в усьому краще без спідниці,- відказав Девід.- Зажди-но, я вийду на хвильку до того старого цапа й стану ще вигіднішим клієнтом.



Він повернувся з відерцем льоду, в якому стриміла пляшка шампанського, що його господар спеціально замовив для своїх пожильців, але вони пили шампанське дуже рідко. У другій руці Девід ніс на невеличкій таці два келихи.



- Хай це буде для них чесне попередження,- сказав він.



- Нам добре й без вина,- мовила Кетрін.



- Дарма, вип’ємо по ковточку. Не мине й чверть години, як захолодиться.



- Ой, не дражни мене. Іди вже, будь ласка, до ліжка і дай мені побачити й помацати твою нову зачіску.



Вона вже стягувала з нього сорочку, і він підвівся й допоміг їй.











Коли вона заснула, Девід устав, пішов до ванної і подивився на себе у велике дзеркало. Тоді взяв щітку й пригладив волосся. Воно лягало тільки так, як було підстрижене. А ні - то стирчало, їжачилось, але вперто зберігало фасон стрижки, і колір його був той самий, що і в Кетрін. Девід підійшов до дверей і поглянув на неї в ліжку. Тоді повернувся і взяв у руки її чимале ручне дзеркало.



- Оце так,- мовив він сам до себе.- Ти пофарбував собі волосся, підстригся точнісінько так само, як вона, і як же ти себе почуваєш? - спитав він у свого відображення в дзеркалі.- Як ти себе почуваєш? Кажи.



- Тобі це до вподоби,- відповів він на власне запитання.



Він дивився у дзеркало й бачив там когось іншого, але тепер це було вже не так чудно.



- Гаразд. Тобі це до вподоби,- сказав він.- Ну, то будь послідовний і вподобай усе інше, хоч би що воно було, і ніколи не ремствуй, що хтось тебе спокусив чи пошив у дурні.



Він знов поглянув на своє обличчя, що більше не здавалось йому чужим, а було його власним обличчям, і промовив:



- Тобі це до вподоби. Запам’ятай. І будь чесний перед собою. Завжди. Тепер ти знаєш достеменно, який ти на вигляд і що у тебе в душі.



Певна річ, він не знав достеменно, що у нього в душі. Але те, що він побачив у дзеркалі, допомогло йому зробити зусилля над собою.



Того вечора вони сиділи за столом на терасі, дуже збуджені й водночас тихі, і потішено роздивлялись одне одного при світлі лампи з дашком, що стояла на столику. Після вечері Кетрін сказала хлопчині, що подав їм каву:



- Візьміть у нашій кімнаті відерце для шампанського й захолодіть нам, будь ласка, нову пляшку.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций