Рей Бредбері Бетономішалка — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 19 февраля 2015



Ми летимо; коли земляни побачать у небі нашу вславлену ракету, в їхніх очах відіб’ється її полум’я, і вони сповняться жаху. А ти сам будеш далеко-далеко від дому, від дружини, від сина!”

 Він намагався зрозуміти, чому його стрясає дрож. Наче все його єство, всі життєво важливі органи, все пайзаиовітпіше залишилося па Марсі, сам же він стрибнув геть на мільйони миль. А серце па Марсі, калатає, палає. І мозок ще на Марсі, там він думає, тремтить, мов покинутий смолоскип. І шлунок на Марсі, сонно перетравлює прощальний обід. 1 легені ще там, у прохолодному, блакитному, хмільному повітрі Марса - пружні, рухливі міхи, які прагнуть свободи, а кожна клітинка благає спокою.

 Бо ти тепер тут - автомат без гвинтів і гайок, труп; ті, хто має над тобою владу, розітнули тебе й випатрали, і все, що було в тобі путнього, жбурнули на дно висохлих морів, розкидали по непривітних пагорбах. І ось ти спустошений, згаслий, захололий, у тебе лишилися тільки руки, щоб завдавати смерть землянам. “Руки - оце все, що від тебе залишилося”,- подумав він холодно, байдуже.

 Ось ти лежиш у величезній сітці. Не сам, поруч інші, але вони цілі й неушкоджені, тіло й душа в них не розщеплені. А все, що жило в тобі, залишилося далеко позаду, блукає під вечірніми вітрами серед пустельних морів. Тут, у ракеті, лише холодна, мертва грудка глини.

 - Штурмові пости, штурмові пости, приготуватися! [249]

 - Готовим! Готовий! Готовий!

 - Підйом!

 - Усі я сіток! Швидко!

 Еттіл вистрибнув І;і ciTJ. ii. Десі. попереду нього самі собою рухалися закляклі руки.

 ”Як швидко все це відбулося,- думав він.- Лише рік тому па Марс прилетіла ракета з Землі. Наші вчені - у них неймовірний телепатичний талант - скопіювали її; наші робітники на наших неймовірних заводах створили сотні таких самих ракет. Відтоді жоден земний корабель не прилітав на Марс, однак ми досконало вивчили їхню мову. Ми осягли їхню культуру, зрозуміли їхнє мислення. І тепер дорого заплатимо за такі разючі успіхи…”

 - Гармати до бою!

 - Готово!

 - Приціл!

 - Дистанція?

 - Десять тисяч миль!

 - Атака!

 Тиша і дзижчання. Наче в ракеті роїлися тисячі бджіл. Бринять крихітні котушки в незліченних приладах і важелях, хурчать коліщата. Мовчки чекають люди. Мовчки застигли тіла, тільки піт виступає під пахвами, на чолі, під нерухомими бляклими очима.

 - Увага! Приготуватись!

 Еттіл збирається на силі, чіпляється за рештки розуму, аби не збожеволіти, і жде, жде…

 Тиша, тиша, тиша. Чекання.

 Ті-і-і-і-і!

 - Що це?

 - Земне радіо!

 - Вийти на їхню хвилю!

 – Вони намагаються зв’язатися з нами, вони нас викликають! Вийти на їхню хвилю! [250]

 Ті-і-і-і-і-іі

 - Ось вони! Слухайте!

 - Викликаємо марсіанські військові ракети! Тиша зачаїла подих, дзижчання у вулику стихло, поступилося різкому голосові, що уривчасто пролунав над закляклими в чеканні солдатами.

 - Говорить Земля! Говорить Уїльям Сом-мерс, президент Об’єднання американських промисловців!

 Еттіл стис ручку свого апарата, нахилився вперед, заплющив очі.

 - Ласкаво просимо на Землю!

 - Що? - закричали в ракеті.- Що він сказав?

 - Ласкаво просимо на Землю, ось що!

 - Це брехня!

 Еттіл здригнувся, розплющив очі, вражено подивився на стелю, звідки долинав голос пе-видимого землянина.

 - Ласкаво просимо! Ласкаво просимо на зелену Землю, планету промисловості! - дружньо підтвердив голос.- Ми чекаємо вас з розкритими обіймами! Хай грізне вторгнення перетвориться на віковічну дружбу!

 - Підступна брехня!

 - Тс-с! Слухайте!

 - Багато років тому ми тут, на Землі, відмовились од війни, знищили наші атомні бомби. І тепер ми беззбройні, нам залишається тільки вітати вас. Наша планета до ваших послуг. Ми тільки звертаємося до вашого милосердя, наші добрі й великодушні завойовники!

 - Цього не може бути! - прошепотів хтось.

 - Звісно, брехня!

 - Отже, приземляйтесь і ласкаво просимо!- закінчив представник Землі пан Уїльям Сомморс.- [251] Приземляйтеся, до хочете. Земля - ваша; всі ми - брати!

 Еттіл засміявся. Всі обернулися й здивовано глипнули на нього. Дехто значущо підморгнув: з глузду, мовляв, з’їхав.

 А пін сміявся, сміявся, поки його вдарили.

 Низенький товстун посеред розпеченого ракетодрому в Грінтауні, штат Каліфорнія, вихопив білосніжну хусточку й витер вологе чоло. Потім з висоти щойно збитої з дощок трибуни підсліпувато примружився в п’ятдесятитисячпий натовп; його стримував кордон поліцаїв, які взялися за руки. Всі дивилися на небо.

 - Ось вони!

 Всі разом зітхнули.

 - Та ні, це чайки! Розчарований гомін.

 - Я починаю думати: даремно ми не оголосили їм війну,- прошепотів товстун-мер.- Тоді можна було б розійтися по домівках.

 - Тс-с! - зупинила його дружина.

 - Ось вони! - загукав натовп.

 Ніби просто з сонця виринули марсіанські ракети. - Всі готові? - мер стурбовано озирнувся.

 - Так, сер,- сказала міс Каліфорнія 1965 року.

 - Так,- відповіла й міс Америка 1940 року - вона примчала сюди останньої хвилини замінити міс Америку 1966 року: та зненацька захворіла.

 - Аякже, готові, сер! - підхопив містер Найбільший грейпфрут з долини Сан-Фернандо 1956 року.

 - Оркестр готовий?

 Музиканти підняли сурми, наче рушниці. [252]

 - Готові!

 Ракети приземлились.

 - Давайте!

 Гримнув марш “Я йду до тебе, Каліфорніє!” - десять разів поспіль.

 З дванадцятої до першої години пополудні мер виголошував промову, простерши руки до мовчазних, недовірливих ракет.

 О чверть на другу герметичні люки ракет відчинилися.

 Оркестр тричі зіграв “О штате золотий!” Еттіл і ще півсотні марсіан зі зброєю напоготові сплигнули на землю.

 Мер вибіг наперед, тримаючи в руках ключі від Землі.

 Оркестр заграв “До нас приходить Санта-Клаус”, і хорова капела - її з цієї нагоди привезли з Лонг Вічу - заспівала на цей мотив нові слова про те, що “до нас приходять марсіани”.

 Побачивши, що в землян немає зброї, марсіани трохи заспокоїлись, але вогнеметів з рук не випускали.

 З першої тридцяти до другої п’ятнадцяти мер повторював свою промову спеціально для марсіан.

 О другій тридцять міс Америка 1940 року зголосилася перецілувати всіх марсіан, якщо вони вишикуються.

 О другій годині тридцять хвилин і десять секунд оркестр заграв “Як поживаєте, як ви ся маєте”, аби загладити незручність, що виникла з вини міс Америки.

 О другій тридцять п’ять містер Найбільший грейпфрут подарував марсіанам двотонну машину з плодами сиоєї праці.

 О другій тридцять сім мер роздав усім марсіанам [253] безплатні квитки в театри “Еліт” і “Маджестік”; при цьому він виголосив промову, яка тривала до початку четвертої.

 Заграв оркестр, і п’ятдесятитисячний натовп заспівав “Усі вони напрочуд славні хлопці”.

 О четвертій вшановування гостей закінчилося.

 Еттіл сидів у затінку ракети разом з двома товаришами.

 - Ось яка вона, Земля!

 - А я кажу, всю цю нечисть треба винищити,- сказав один марсіанин.- Не вірю я цим землянам. Вони підступні. Чого б це вони нам так раділи? - Він узяв у руки картонну коробку, в ній щось шаруділи.- Що вони мені підсунули? Кажуть, зразок.- Він прочитав напис на ярлику:- “БЛІКС.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций