Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 19 февраля 2015



Тисячу засуджених планувалось розподілити між вісьмома придворними, а сотню, зазначалось у постскриптумі до листа, лорд просив для королеви. Цих в’язнів мали негайно перевезти до південних плантацій його величності і тримати їх там протягом десяти років і лише потім відпустити на волю. Особи, яким передавались засуджені, зобов’язувались негайно переправити їх на місце призначення. [31]



Ми знаємо від секретаря лорда Джефрейса, що тієї ночі верховний суддя в нестримній люті кляв недоречне “милосердя” короля. Ми знаємо, що в листі до короля Джефрейс всіляко намагався переконати монарха переглянути своє рішення. Але Яків не змінив його. Крім безпосереднього прибутку, який він мав одержати в результаті цього милосердя, король цим заходом ще й показував свою “великодушність”. Яків добре знав, що помилувати людей означає зробити їх ще за життя мерцями. Багато засланців не винесуть пекельних мук рабства у Вест-Індії, а коли вони помруть, то ті, що зостануться живими, ще й заздритимуть їм.



Так уже сталося, що Пітера Блада, а з ним Джеремі Пітта і Ендрю Бейнса, замість того, щоб повісити, колесувати і четвертувати, як зазначалося у вироку суду, разом з п’ятдесятьма іншими в’язнями перевезли в Брістоль, а там перегнали на судно “Ямайський купець”, яке мало везти їх далі. Від великої скупченості, поганої їжі і гнилої води серед в’язнів спалахнули хвороби, почали мерти найслабі-ші. Серед одинадцяти померлих був і нещасний Бейнс із садиби Оглторп, якого так брутально відірвали від затишного домашнього вогнища в напоєному пахощами яблуневому саду тільки за те, що він виявив милосердя.



Смертність була б набагато вищою, якби не Пітер Блад. Спочатку капітан “Ямайського купця” Гарднер на настирливі домагання лікаря дати йому доступ до скриньки з медикаментами і дозволити допомогти хворим відповідав брутальною лайкою й погрозами. Але незабаром капітан зрозумів, що йому, чого доброго, доведеться відповідати за такі великі втрати живого товару. Тому, хоч і з запізненням, він вирішив скористатися із знань Пітера Блада. Лікар взявся до роботи з властивими йому пристрастю і запалом. Кваліфікованою допомогою і поліпшенням умов, у яких жили його товариші-в’язні, він зупинив поширення хвороб.



В середині грудня “Ямайський купець” кинув якір у Карлайлській бухті. Сорок два засуджених бунтівники, що зосталися живими, висадились на берег.



Якщо ці нещасні думали (а багато хто з них справді так думав), що вони їдуть у дику, нецивілізовану країну, то досить було глянути на те, що постало перед їх очима, щоб від таких думок не лишилося й сліду. Вони побачили велике місто з будинками європейської архітектури, тільки без тієї метушні, яка характеризує європейські міста. Над червоними дахами велично здіймався шпиль церкви. Вхід до [32] широкої бухти охоронявся фортом, з амбразур якого вистромили свої жерла гармати. На зеленому пагорбі над містом владно височів, повернутий широким фасадом до моря, губернаторський будинок. Цей пагорб багатьом нагадував англійські узгір’я у квітні, та й день був такий погожий, які квітень дарує Англії - сезон тропічних дощів нещодавно скінчився.



На широкій брукованій набережній засуджених зустрів загін поліції у червоних мундирах, що прибув для охорони в’язнів, і натовп, який своїм одягом та манерами мало чим відрізнявся від юрби в будь-якому морському порту Англії, хіба тільки тим, що в ньому було менш жінок і більше негрів.



На огляд вишикуваних на молу засуджених приїхав губернатор Стід, низенький, товстий, червонопикий чоловічок, одягнений у камзол з товстого блакитного шовку, густо розцяцькованого золотими позументами. Він трохи припадав на одну ногу і важко спирався на масивну палицю з чорного дерева. За ним у формі полковника барбадоської по-ліцї перевальцем ішов огрядний чоловік, на цілу голову вищий за губернатора. На його м’ясистому жовтуватому обличчі відбивався вираз неприхованої зловтіхи. Поруч із ним, дивно контрастуючи з його огрядністю, йшла сповнена юної грації струнка дівчина в елегантному костюмі для верхової їзди. Широкі криси сірого капелюха, прикрашеного яскравочервоним пером страуса, ховали від сонця її довгасте ніжне личко, на якому зовсім не позначився вплив тропічного клімату. Каштанове волосся кучерями спадало на плечі, в широко поставлених карих очах світилася щирість, а обличчя її, замість звичайного для дівчини виразу пустотливої задерикуватості, виражало глибоке співчуття.



Пітер Блад спіймав себе на тому, що зачудовано дивиться на це чарівне обличчя, яке було так явно не на своєму місці. У відповідь дівчина пильно подивилась на нього, і бранець неспокійно переступив з ноги на ногу, усвідомлюючи свій жалюгідний вигляд. Немитий,-нестриже-ний, неголений, із скуйовдженим волоссям і потворною чорною, бородою, в лахмітті, що залишилось від колись розкішного камлотового камзола, в якому його арештували і якого зараз не наділи б навіть на городнє опудало, Блад вважав себе негідним того, щоб його розглядали такі красиві очі. А проте очі ці не відриваючись дивилися на нього з майже дитячим подивом і жалістю. Нарешті дівчина доторкнулася рукою до яскравочервоного рукава свого супутника; [33] той щось сердито буркнув, повернувся всім своїм масивним корпусом і став проти неї.



Дивлячись просто в очі співрозмовникові, дівчина щось із запалом доводила йому, але той слухав її неуважно. Його маленькі блискучі очиці, що примостилися біля самісінького носа, м’ясистого і звислого, відірвалися від неї і вступились у білявого здорованя Пітта, що стояв поряд із Бладом.



В цей час до них підійшов губернатор, і кілька хвилин усі троє радились. Що говорила дівчина, Пітер не чув зовсім, бо вона говорила дуже тихо. Слова полковника долинали до Блада якимсь нерозбірливим бурмотінням. Зате губернатор, що вважав себе дотепною людиною і любив, щоб його всі слухали, говорив високим різким голосом:



- Мій дорогий полковнику Бішоп, вам надається право першого вибору з цього розкішного квітника. Ціну призначите ви самі. Решту продамо з торгів.



На знак згоди полковник Бішоп кивнув головою і вже голосніше сказав:



- Ваша світлість дуже милостиві. Але, клянусь честю, ці арештанти так охляли, що з них мало буде користі на плантації.



Його маленькі оченята-гудзики аж їли поглядом “живий товар”, а на обличчі ще дужче заграв вираз презирства і зловтіхи. Потім він покликав до себе капітана “Ямайського купця” Гарднера і кілька хвилини розмовляв з ним, втупившись у список, який Гарднер дав йому.



Проглянувши цей документ, Бішоп повернув його капітанові і, міцно стуливши губи, підійшов до засуджених повстанців. Біля молодого сомерсетшірського шкіпера Бішоп зупинився і на якусь мить задумався. Обмацавши м’язи на руках молодого моряка, він звелів йому відкрити рота, щоб оглянути зуби. Оглянувши, знову стиснув пошерхлі губи і кивнув головою.



- За цього - п’ятнадцять фунтів,- не повертаючи голови, сказав він Гарднеру, що йшов слідом за ним.



Капітан невдоволено скривився:



- П’ятнадцять фунтів? Це менше половини того, що я хотів заправити за нього.



- Це вдвічі більше того, що я мав намір дати,- буркнув полковник.



- Але ж і тридцять фунтів дешево, ваша честь.



- За таку суму я можу купити негра. Ці білі свині не-живучі і не вміють працювати. [34]



Гарднер на всі лади почав вихваляти здоров’я, молодість, і силу Пітта. Він говорив так, наче йшлося не про людину, а про робочу худобину. Пітт - юнак вразливої вдачі - стояв мовчки і нерухомо. Тільки щоки його то біліли, то червоніли, вказуючи на ту велику внутрішню боротьбу, завдяки якій він зберігав самовладання.



У Пітера Блада ця мерзенна торгівля викликала почуття глибокої відрази.



Дівчина, що прийшла з полковником, розмовляла з губернатором, поволі походжаючи оддалік, вздовж шеренги засуджених. Губернатор самовдоволено посміхався і з молодецькою хвацькістю накульгував поряд з нею, а вона, очевидно, не розуміла мерзенності того, чим займався зараз полковник. “Невже їй байдуже?” - думав Блад.



Полковник Бішоп крутнувся на каблуках, наміряючись іти далі.



- Двадцять фунтів - і ні пенса більше. Це й так вдвічі перевищує те, на що ви можете сподіватися у Кребстона.



Капітан Гарднер, зрозумівши з тону покупця, що це його остаточна ціна, зітхнув, і погодився. А Бішоп уже простував далі вздовж шеренги засуджених, тільки мимохідь презирливо глянувши на Блада та на виснаженого юнака зліва від нього. Проте чоловік, що стояв за ними - велетень середніх років на ім’я Волверстон, який втратив око під Седжмуром, привернув його увагу, і торгівля почалася знову.



Пітер Блад стояв у сліпучому сонячному промінні, вдихаючи запашне повітря, таке несхоже на будь-яке інше, яким він коли-небудь дихав. Воно було насичене міцним ароматом, сумішшю пахощів кампешового дерева(1), ямайського перцю і запашного кедра. Сам того не помічаючи, Блад поринув у марні роздуми, навіяні тим чудовим ароматом.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций