Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина третя - У морі — C. 12

Розміщено Шкільні твори в 2 февраля 2015



- Але так ми до полудня тут застрягнемо. Відчепи повідки, а снасті залиш за бортом,- сказав він помічникові. Тоді повернув катер і скерував його на високий кам’янистий кінець мису, на якому стояв маяк. Він намагався надолужити згаяний час, проте й далі вдавав, ніби вони вийшли на риболовлю. Жилки, спущені за корму, гальмували у воді й пригинали вудлища донизу.

Генрі піднявся на місток і сказав:

- Чудова рибина, правда ж? Якби ще її на легшу снасть узяти. А ви помітили, яка в цих риб чудернацька форма голови?

- Скільки вона заважить? - спитав Віллі.

- Антоніо каже, десь близько шістдесяти. Ти вже пробач, Віллі, що я не покликав тебе. Це мала б бути твоя рибина.

- Пусте,- сказав Віллі.- Я й не виловив би її так швидко, як ти, та й іншого клопоту в нас достобіса. А риби добрячої тут на всіх вистачило б.

- Колись приїдемо сюди після війни.

- Де ж пак! - мовив Віллі.- Після війни я подамся до Голлівуду й буду там за технічного консультанта щодо того, як клеїти дурня на морі.

- Це діло якраз для тебе.

- А то ні. Я ж його ось уже другий рік вивчаю, набираюся досвіду.

- З чого це, Віллі, на тебе сьогодні такий чорний дур напав? - запитав Томас Хадсон.

- Не знаю. Я з ним прокинувся.

- Слухай, піди-но ти до камбуза, подивись, чи охолов мій чай, і принеси його сюди. Антоніо патрає рибу. То зроби мені, будь ласка, й бутерброд, гаразд?

- Авжеж. Який бутерброд?

- З арахісовим маслом та цибулею, якщо її ще багато.

- Слухаюсь, з арахісовим маслом та цибулею. Буде зроблено, сер.

- І постарайся позбутись оцього свого дуру.

- Слухаюсь, сер. Нема вже дуру, сер.

Коли він пішов, Томас Хадсон сказав:

- Ти б не заїдався з ним, Генрі. Мені цей сучий син дуже потрібний, він чудово знає своє діло. А це на нього просто сказ напав.

- Та я й так намагаюся з ним по-доброму. Але це дуже важко.

- Ну, то намагайся краще. Ти дрочив його отими двадцятьма центами.

Томас Хадсон дивився вперед на тихе море й на такий безневинний з вигляду, але смертельно небезпечний риф ліворуч по борту. Він любив проходити попід самим краєм того підступного рифу, стоячи біля штурвала спиною до сонця. То була немовби винагорода за ті рази, коли йому доводилося вести судно проти сонця, та й за чимало інших речей.

- Пробач, Томе,- сказав Генрі.- Я стежитиму за всім, що кажу і що думаю.

З’явився Віллі з холодним чаєм у пляшці від рому, обгорнутій паперовим рушником, що його тримали дві гумові стрічки.

- Чай холоднющий, шкіпере,- мовив він.- А я його ще й заізолював.- Тоді подав Томасові Хадсону бутерброд, загорнутий у клапоть паперового рушника. - Одне з найвищих досягнень бутербродного мистецтва. Проходить під назвою “Гора Еверест, спеціального призначення”. Тільки для командувачів.

Повітря було непорушне, і Томас Хадсон навіть на містку почув дух спиртного.

- Тобі не здається, що ще трохи зарано, Віллі?

- Ні, сер.

Томас Хадсон уважно подивився на нього.

- Як ти сказав, Віллі?

- Ні, сер. Хіба ви не чули, сер?

- Гаразд,- мовив Томас Хадсон.- Я почув тебе двічі, А ти затям те, що я скажу, з одного разу. Іди вниз, і прибери як слід у камбузі. Тоді піднімайся на ніс, щоб я тебе добре бачив, і стій напоготові біля якоря.

- Слухаюсь, сер,- сказав Віллі.- Я недобре себе почуваю, сер,

- К розтакій матері твоє самопочуття, морський законознавцю. Якщо ти недобре себе почуваєш, то скоро почуватимеш іще гірше.

-Слухаюсь, сер, - сказав Віллі. - Я недобре себе почуваю, сер. Мені треба б до суднового лікаря.

- Пошукай його на носі. Коли проходитимеш там, постукай у перші двері, побачиш, чи він є.

- Саме так я й думав, сер.

- Що ти думав?

- Нічого, сер.

- П’яний як чіп,- сказав Генрі.

- Ні, не те,- заперечив Томас Хадсон.- Він таки п’є. Але це ближче до потьмарення.

- Він уже давно якийсь чудний,- зауважив Ара. - Але він і завжди був чудний. Жоден з нас не перетерпів стільки, скільки він. А от я взагалі нічого не перетерпів.

- Том теж чимало перетерпів,- мовив Генрі.- А проте п’є холодний чай.

- Ну, годі вже страхіть і нісенітниць,- сказав Томас Хадсон.- Нічого я не перетерпів, а холодний чай дуже люблю.

- Я ніколи цього не помічав.

- Людина завжди відкриває для себе щось нове, Генрі. Катер уже майже порівнявся з маяком, і Томас Хадсон бачив скелю, яку треба було обминути, та й розмову цю вважав пустопорожньою.

- Слухай, Аро, піди й ти на ніс, подивись, як він там. І взагалі побудь коло нього. А ти, Генрі, вибери снасті. Джордже, ти йди до Антоніо і поможи йому спустити шлюпку. Можеш поїхати з ним, якщо він захоче тебе взяти.

Він залишився на містку сам. Обминув скелю, відчуваючи дух пташиного посліду - гуано, а тоді зайшов за мис і став на якір на глибині двох морських сажнів. Дно було чисте, і він добре бачив відпливну течію. Він подивився на пофарбований білим будинок і на високий старомодний маяк, потім перевів погляд за скелю, на зелені, порослі манграми острівці, і ще далі - на низький і голий кам’янистий край Кайо-Романо. Вони вже так давно, раз по раз від’їжджаючи й повертаючись, жили поблизу берегів цього довгастого, химерного, заполоненого москітами острова, так добре знали деякі місця на ньому й так часто, і з легким, і з важким серцем, кермували з відкритого моря на його орієнтири, що тепер Томас Хадсон завжди почував хвилювання, коли його обриси виникали чи зникали в далині. І ось знову бачив перед собою його найнепривабніший і найбільш безживний край, що випнувся в море, наче клапоть похмурої пустелі.

На цьому великому острові траплялися й здичавілі коні, й здичавілі свині, і Томас Хадсон подумав про те, скільки людей тішило себе надією, що їм пощастить там осісти. Там були й пагорби з добрими пасовиськами, й мальовничі долини, й ділянки придатного для будівництва лісу, а колись навіть виникло ціле селище під назвою Версаль, де гурт французів спробував покласти початок освоєнню Романо.

Тепер усі ті каркасні будівлі стояли занедбані, крім єдиного великого будинку, а одного разу Томас Хадсон, зайшовши в глибину острова набрати прісної води, побачив там, як покинуті господарями собаки товклися серед свиней, що рились у багнюці; і собаки, й свині були аж сірі від москітів, які обліпили їх суцільною масою.

То був прекрасний острів, коли кілька діб підряд безнастанно віяв східний вітер, і тоді ти міг бродити там з рушницею зо два дні, весь час залишаючись серед мальовничої природи, такої ж незайманої, якою вона була ще тоді, коли Колумб уперше ступив на це узбережжя. Та потім, коли вітер ущухав, з мочарів налітали хмари москітів. Саме хмари, тут це не красне слівце, подумав Томас Хадсон. Вони справді налітають хмарами й можуть заїсти людину до смерті. Отож ті, кого ми шукаємо, навряд чи отаборилися на Романо. За такого безвітря - аж ніяк. Мабуть, вони пройшли далі на захід

- Аро,- гукнув він.

- Що, Томе? - спитав Ара. Він завжди одним скоком опинявся на містку і робив це легко, мов акробат, але тіло мав сталеве.

- Як там справи?

- Віллі не в собі, Томе. Я забрав його з сонця, дав випити й примусив лягти. Тепер він начебто покійний, але надто вже пильно дивиться перед себе.

- Мабуть, перегрівся на сонці, і це вплинуло на його слабку голову.

- Можливо, це. А може, й щось інше.

- Що там ще чути?

- Хіль і Пітерс сплять. Хіль чергував біля Пітерса, не давав йому спати. Генрі теж спить, а Джордж поїхав з Антоніо.

- Вони мали скоро повернутися.

- Повернуться.

- Не можна пускати Віллі на сонце. Я зробив дурницю, що послав його на ніс. Дбав про дисципліну і вчинив не подумавши.

- Я там розбираю і чищу зброю, а перед тим перевірив усі детонатори, чи не підмокли після вчорашнього дощу. Вчора увечері, коли закінчили грати в покер, ми все порозбирали, вичистили й змастили.

- Тепер, коли така вологість, треба щодня все перевіряти, хоч стріляли з чогось, хоч ні.

- Я знаю,- сказав Ара.- Слід би нам висадити Віллі на берег. Але тут не можна.

- То на Кайо-Франсесі?

- Там можна б. Але краще в Гавані, і щоб звідти його кудись одвезли. Він не буде мовчати, Томе.

Томас Хадсон подумав щось і одразу ж пошкодував про це.

- Нам не треба було брати чоловіка, демобілізованого через хворобу голови,- сказав Ара.

- Знаю. Але ми взяли. А скільки ще наробили помилок?

- Не так уже й багато,- відказав Ара.- Можна, я вже піду наниз кінчати свою роботу?

- Можна,-відповів Томас Хадсон. - Я дуже тобі вдячний.

- A sus ordenes (Готовий виконувати накази - ісп.)- сказав Ара.

- Якби ж ті бісові накази були розумніші,- мовив Томас Хадсон.

Тим часом Антоніо і Джордж уже піднялися з шлюпки на борт, і Антоніо відразу ж пішов на місток, доручивши Джорджеві з Генрі витягти на катер шлюпку та мотор.

- Ну що? - спитав Томас Хадсон.

- Певно, вони пройшли тут останньої ночі, коли ще був вітер,- сказав Антоніо.- Якби повернули в протоку завидна, їх доконче помітили б з маяка.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций