Ернест Хемінгуей Райський сад — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 21 января 2015



- Та, здається мені, майже всі жінки сучки.



- Здебільшого так,- сказала дівчина.- Я завжди сподіваюся, що ні, але все марно.



- Я знаю дуже багато жінок, що зовсім не сучки,- заперечив Девід.



- Ну, то ви,- мовила дівчина.



- Ніна була щаслива? - сказала Кетрін.



- Сподіваюся, вона буде щаслива,- відказала дівчина.- Щоб розумна людина мала щастя - це найрідкісніша річ, яку я бачила.



- Ви не так багато прожили, щоб знатися на цих речах.



- Коли робиш помилки, швидше навчаєшся,- сказала дівчина.



- Ти сьогодні цілий ранок була цілком щаслива,- озвалася Кетрін.- Ми чудово провели час.



- Мені про це не треба нагадувати,- відказала дівчина.- А тепер я ще щасливіша, навіть не пригадаю, чи була колись така щаслива.



Трохи згодом, коли взялися до салату, Девід спитав дівчину:



- Ви наймаєте помешкання десь тут на узбережжі?



- Не можна сказати, що я маю помешкання.



- Он як? Це кепсько,- мовив він і відчув, як за столом запала ніякова, напружена, мов корабельний канат, атмосфера. Він перевів погляд з дівчини, чиї опущені вії мало не торкалися щік, на Кетрін, і та, подивившись просто йому в очі, промовила:



- Вона вже налаштувалася повертатись у Париж, а я сказала: чом їй не пожити тут, якщо Ороль має вільну кімнату? Поїдемо, мовляв, пообідаємо з нами, побачимо, чи сподобаєшся ти Девідові й чи тобі самій там сподобається. Девіде, вона подобається тобі?



- Тут не клуб,- відказав Девід.- Тут готель.



Кетрін відвела погляд, і він поквапився їй на допомогу, наче й не було сказано попередніх слів:



- Ну звісно, ви дуже нам подобаєтесь, і я певен, що в Ороля знайдеться для вас місце. Він буде тільки радий прийняти тут ще когось.



Дівчина сиділа, втупивши очі в стіл.



- Та ні, мабуть, краще не треба.



- Прошу тебе, залишся на кілька днів,- сказала Кетрін.- Нам з Девідом буде дуже приємно. Коли він працює, я не маю ніякого товариства. А вдвох ми добре бавитимем час, як оце сьогодні. Ну скажи їй, Девіде.



“Чорти б її забрали,- подумав Девід.- Розтуди її…”



- Не кажіть дурниць,- мовив він.- Поклич, будь ласка, мосьє Ороля,- звернувся уже до хлопця, що подавав на стіл.- Зараз з’ясуємо щодо кімнати.



- Ви справді не проти? - спитала дівчина.



- Якби ми були проти, то не запрошували б вас,- відповів Девід.- Ви нам сподобались, до того ж ви дуже прикрасите цей дім,



- Я буду корисною чим зможу,- сказала дівчина.- Сподіваюся, для мене знайдеться якесь діло.



- Будьте такою щасливою, якою ви приїхали сюди,- порадив їй Девід.- Оце й є корисне діло.



- А я і є щаслива,- мовила дівчина.- Шкода, що я не випила з вами мартіні, адже тепер мені не треба нікуди їхати.



- Вип’єш увечері,- сказала Кетрін.



- Це буде чудово. А тепер можна, підемо подивимось на кімнати і все залаштуємо?











Потім Девід одвіз дівчину до Канна, щоб забрати її громіздку стару “ізотту” з відкидним верхом і валізи та сумки, що їх вона залишила на стоянці перед кафе.



Дорогою вона сказала:



- Ваша дружина - чудо, я просто закохана в неї.



Вона сиділа поруч нього на передньому сидінні, та Девід не повернув голови, щоб побачити, чи дівчина знов почервоніла.



- Я теж закоханий у неї,- озвався він.



- Я й у вас закохана,- сказала вона.- Це нічого?



Девід поклав руку їй на плече, і дівчина пригорнулася до нього.



- Щодо цього треба буде подумати,- відказав він.



- Я рада, що я нижча на зріст.



- Нижча від кого?



- Від Кетрін,- відповіла вона.



- Це ви вже казна-що говорите,- мовив він.



- Я тільки хотіла сказати, що вам, як мені здається, мають подобатися жінки мого зросту. Чи ви полюбляєте тільки високих?



- Кетрін не дуже висока.



- Ну звісно, що не дуже. Я тільки мала на думці, що я не така висока, як вона.



- Атож, і дуже смаглява.



- Так. Ми добре виглядатимемо разом.



- Хто?



- Кетрін і я, ви і я.



- Від цього нікуди не дінешся.



- Як це розуміти?



- А так, що нам хоч-не-хоч доведеться добре виглядати разом, коли вже всі ми добре виглядаємо й будемо надалі разом, адже так?



- Ми з вами й тепер разом.



- Ні.- Він тримав кермо однією рукою і дивився вперед, на схрещення з дорогою № 7.



Дівчина поклала руку йому на коліно.



- Ми тільки їдемо в одній машині,- докінчив він.



- Але ж я відчуваю, що подобаюсь вам.



- Так. Я своїх слів ніколи не зрікаюсь, але це ще нічого не означає.



- Дещо все-таки означає.



- Тільки те, що сказано.



- Дуже приємно це чути,- мовила вона й більш не озивалась, але й не забирала руки, доки вони не звернули на бульвар і не зупинилися біля старої “ізотти-фраскіні”, що стояла під старими деревами навпроти кафе. А тоді всміхнулася до нього і вийшла з маленької блакитної машини…



І ось тепер, у довгому будинку серед сосон, що їх і далі розгойдував вітер, після того, як Кетрін остаточно влаштувала дівчину в найнятих нею двох кімнатах, вони нарешті лишилися самі у своїй спальні.



- Думаю, їй буде зручно,- сказала Кетрін.- Звісно, найкраща кімната, крім наших, це та в кінці будинку, де ти працюєш.



- І працюватиму надалі,- заявив Девід.- Якого б то біса я мав поступатися своєю робочою кімнатою якійсь заїжджій шльондрі!



- Чого ти так кип’ятишся? - спитала Кетрін.- Ніхто не просить тебе поступатися нею. Я тільки сказала, що то найкраща кімната. Але й ті дві сусідні теж добрі.



- Зрештою, хто вона така, ця дівчина?



- Не кип’ятися. Вона славна дівчина, мені подобається. Я розумію, негоже було везти її сюди, не порадившись із тобою, і визнаю свою провину. Але я це зробила, і нічого вже не вдієш. Я думала, тебе потішить, що поруч буде гарна й приємна мені людина, з якою я зможу їздити по околицях, коли ти працюєш.



- Коли тобі потрібен тут ще хтось, то це мене тішить.



- Мені не потрібен ще хтось. Просто я натрапила на людину, яка мені сподобалась і з якою буде приємно якийсь час тут пожити.



- Але хто вона все-таки?



- Я не перевіряла її документів. Влаштуй їй допит, коли це тобі так потрібно.



- Ну що ж, принаймні вона хоч показна. Але чия вона?



- Не будь циніком. Нічия.



- Ні, скажи мені як є.



- Гаразд. Якщо я не втратила глузду, вона закохана в нас обох.



- Ти не втратила глузду.



- Мабуть, ще ні.



- То що ж тобі муляє?



- Сама не знаю,- відказала Кетрін.



- І я не знаю.



- Якось воно трохи дивно й кумедно.



- Не знаю,- сказав Девід.- Хочеш, підемо купатися? Вчора ми день пропустили.



- Ходімо. А її покличемо? Інакше буде якось нечемно.



- Тоді нам доведеться надягти купальні костюми.



- За такого вітру це тільки до речі. Сьогодні позасмагати на пісочку не випадає.



- Терпіти не можу бути з тобою в купальниках.



- Я теж. Але, може, завтра цей вітер уже вщухне.



Потім, коли вони троє вже їхали гірською дорогою і Девід сидів за кермом громіздкої старої “ізотти”, проклинаючи в душі жорсткі гальма й весь час відчуваючи, як нагально потребує ремонту розладнаний мотор, Кетрін сказала:



- Тут є дві-три бухточки, де ми, коли самі, купаємося без костюмів. Це єдиний спосіб по-справжньому засмагнути.



- Сьогодні не позасмагаєш,- зауважив Девід.- Надто вітряно.



- Але поплавати, якщо ти згодна, можна й без костюмів,- мовила Кетрін до дівчини.- І якщо Девід не проти. Ото була б потіха.



- Я б залюбки,- озвалася дівчина.- А ви не проти? - запитала вона Девіда.











Увечері Девід зробив два мартіні, і дівчина спитала:



- У вас завжди все так чудово, як було сьогодні?



- Приємний був день,- відказав Девід. Кетрін ще не вийшла із спальні, і він сидів удвох з дівчиною перед невеликим баром, що його мосьє Ороль обладнав минулої зими в кутку найбільшої кімнати свого провансальського будинку.



- Коли я випиваю, мені хочеться казати речі, яких нізащо не слід казати.



- То не кажіть.



- Який же сенс тоді пити?



- Це не називається пити. Що там важить один мартіні.



- Ви не були збентежені, коли ми купалися?



- Ні. А що - мав бути?



- Та ні,- відказала вона.- Мені приємно було дивитись на вас.



- От і добре,- мовив він.- Як мартіні?



- Дуже міцний, але мені смакує. А ви й Кетрін ніколи не купались отак з кимось іншим?



- Ні. А чого б то?



- Так я по-справжньому засмагну.



- Та певне.



- Чи ви воліли б, щоб я не була така темно-коричнева?



- У вас гарна засмага. Як хочете, засмагніть до такого кольору по всьому тілі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций