Карпенко-Карий Іван Мартин Боруля — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 21 января 2015



І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

М а р т и н. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан,

П а л а ж к а. Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.)

М а р т и н. Куди ж ти, стривай!

П а л а ж к а. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла.)

М а р т и н (іде за нею). Ти ж розміркуй… Нічого в чинах не тяме (Пішов.’)

ЯВА VI

Входить Націєвський, з накидкою в руках, а потім Омелько.

Н а ц і є в с ь к и й (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!. Благодарю!. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло…

Н а ц і є в с ь к и й (набік). От тобі й маєш! (До Омелька.) З якої статі? Для якої надобності?

О м е л ь к о. Та я достав трохи галанської сажі, то по-чистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив і письмоводителеві, і…

Н а ц і є в с ь к и й. А!. Не нужно, брат. Скажи мені, чи тут є корчма?

О м е л ь к о. А як же без шинку? Отут зараз за містком… Без шинку не можна.

Н а ц і є в с ь к и й. То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида… (Пішов.)

О м е л ь к о (один). Похмелиться пішов… І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!. Старий хоче кумом полковника, а стара — копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!.

ЯВА VII

Входять Мартин і Палажка.

М а р т и н. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…

П а л а ж к а. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь… Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку… Ну, обід, слава богу, готов…

М а р т и н. А ти чого тут виснеш?

О м е л ь к о. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму… Мартин. Чого? Омелько. Похмелиться.

М а р т и н (підступа до нього). А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв?

О м е л ь к о. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.

М а р т и н. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду!. Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збираються, будемо обідать. А Марисі не бачив? Омелько. У садку сидять. Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла.

Омелько пішов.

П а л а ж к а (у двері). Дівчата! Готуйте стіл! Мартин. Що ж це нема гостей?

Входять дівчата і пораються коло столу.

П а л а ж к а. Кого ж ти кликав?

М а р т и н. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачлинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі.

ЯВА VIII

Входе Дульський з жінкою.

Д у л ь с ь к и й. Здоровенькі були! Мартин. Просимо, просимо…

Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.

Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків!

М а р т и н. Спасибі!

Входе Протасїй з жінкою, двома дочками. От і Протасїй з сімейством.

Дульський ховається між бабами.

Протасїй. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ше як жив на Дідовій Балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рип’яшинського, на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!.

Тимчасом як Протасїй говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, смазавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.

Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?

М а р т и н. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…

П р о т а с і й (Цульському). От ї добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, — вчора недоговорив, хтось перебив.

Д у л ь с ь к и й (набік.). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепчеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.

П р о т а с і й. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?. Він літ п’ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях … царство йому тебесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік — яз ’ним спізнався ще у Плискові, імінії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові й писнуть не дасть… Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а ста рий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, — може, знаєш? Єлена Вікентьєвна…

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Оказія, пане…

М а р т и н. А що? Де панич?

О м е л ь к о. Подався у город.

М а р т и н. Як?

О м е л ь к о. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.

М а р т и н. Брешеш, іроде!!

О м е л ь к о. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи… Я, каже, пошуткував!. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.

М а р т и н. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!

О м е л ь к о. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду.

М а р т и н хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться.

Д у л ь с ь к и й. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

Виходять.

П е р ш и й г і с ть (на відході). От тобі й заручини…

Д р у г и й г і с т ь. От тобі й чиновний жених… Ха-ха!

П р о т а с і й. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

Всі виходять.

М а р т и н (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудовисько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.

П а л а ж к а (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?.

М а р т и н. Цить!! Я йому так не подарую!. О мізерний, о паскудний! Кипить моя кров!. Кипить!! Мені страм, дочці страм!. Перед усіма дворянами страм… Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе… (Біжить до дверей і гука.) Омелько!

О м е л ь к о. Я тут, ось.

М а р т и н. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

П а л а ж к а. Опам’ятайся, що ти робиш?.

М а р т и н (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю!

Палажка пішла.

Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!. Я ж тобі…

М а р и с я. Папінька…

М а р т и н. Мовчи! Геть пішла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть!

Палажко! Давай шапку, давай гарапник!. О, злість мене задавить… Омелько! Мерщій!

Входять Омелько з середніх дверей, Палажка — з бокових. Палажка подає шапку і гарапник.

О м е л ь к о. Готово!

М а р т и н (надіва шапку, бере гарапник). Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартині Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть.

Завіса.

ДІЯ П’ЯТА

Декорація та ж.

ЯВА І

Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. Омелько несе за ним скриньку.

С т е п а н. Ну, слава богу, — дома. (Роздягається.)

О м е л ь к о. Де його поставить?

С т е п а н. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?

О м е л ь к о. От зараз на повороті, біля розкопаної могили.

С т е п а н.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций