Гаррі Гаррісон Білл - герой галактики — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 16 января 2015





- Домовилися! - Білл віддав гроші, ковзнув під стіл і, сидячи на схрещених ногах, став шалено гортати картосхему, нотуючи шляхові вказівки. А за столом товстун стогнучи їв далі; коли йому в рот потрапляв особливо огидний шматок, він сіпав ланцюг, і Білл губив потрібне місце. Він уже змалював майже половину маршруту до Транзитного Центру Ветеранів, коли чоловік забрав у нього книгу і вийшов.

Коли Одіссей повернувся зі своєї сповненої жахливих пригод подорожі, він пощадив вуха Пенелопи від неймовірних подробиць своєї мандрівки. Коли Річард Лев’яче Серце, звільнений врешті зі свого ув’язнення, повернувся додому після багаторічних, сповнених небезпеками хрестових походів, він не став мучити королеву Беренгарію описами страхіть, а просто привітався з нею і відімкнув пояс вірності. Так само і я, любі читачі, не буду обтяжувати ваш слух описами того, яких небезпек зазнав Білл і в який відчай впадав під час своїх блукань, бо вони за межами уявного. Досить лише сказати, що він пройшов крізь усе це. І зрештою, знайшов Транзитний Центр.

Угледівши напис: “Транзитний Центр Ветеранів”, Білл закліпав червоними від безсоння очима. Йому довелось прихилитися до стіни, бо ноги в нього від полегкості стали ватяні. Він домігся свого! Лише на вісім днів він прострочив свою відпустку, та хіба це має якесь значення. Невдовзі він знову повернеться у дружні обійми бойових друзів, геть від нескінченних коридорів, квапливих юрб, ескалаторів, пекловаторів, гравішахт, пневмоліфтів і всього іншого. Він нап’ється як чіп разом із своїми друзями, і алкоголь розвіє спогади про жахливу мандрівку; він спробує забути ті страшні дні, які він провів без їжі і води, не чуючи людської мови, забути, як він блукав безконечними проходами складу, заповненого стосами копірувального паперу. Тепер усе це позаду. Його зіжмакана форма припала пилом, він із соромом дивився на дірки, складки і відірвані ґудзики. Якби можна було проскочити в казарму так, щоб його не зупинили, він би змінив мундир перед тим, як іти доповідати черговому.

Кілька голів обернулися в його бік, але нічого не сталося - він пройшов крізь денне приміщення у спальну кімнату. Але його матрац було згорнуто, ковдра і простирадла зникли, а тумбочка спорожніла. Мабуть, він таки вскочив у халепу, а халепа в зоряній піхоті річ далеко не проста. Тамуючи холодне почуття відчаю, Білл трохи умився в туалеті, напився з крана холодної води і почовгав до кімнати чергового. За столом сидів старший сержант - кремезний велетень із садистським виразом обличчя, темношкірий, як його давній приятель Тембо. В одній руці він тримав ляльку у формі капітана, а іншою встромляв у неї розпрямлені скріпки. Не повертаючи голови, він зиркнув на Білла й насупився.

- Ну і встряв ти в халепу - прийшов до чергового у такому вигляді.

- Я встряв сильніше, ніж ти можеш собі уявити, сержанте,- мовив Білл, утомлено спершись об стіл. Сержант уп’явся поглядом у Біллеві неправильно припасовані руки; його очі швидко бігали від однієї до іншої.

- Де ти роздобув цю руку, хлопче? Кажи швидко! Я впізнав її.

- Це рука мого приятеля, і в мене є ще одна права рука. Бажаючи звернути розмову на будь-яку тему, що не стосувалася його порушення військового статуту, Білл випростав руку, щоб показати сержантові. Але - о жах! - пальці стислися у сталевий кулак, м’язи напружилися і викинули кулак уперед - прямо в щелепу першому сержантові, який одразу беркицьнувся через стілець.

- Сержанте,- зойкнув Білл, схопив бунтівну руку іншою і не без боротьби притис її до тулуба.

Сержант повільно підвівся, і Білл, тремтячи, відступив назад. Він не йняв віри власним очам, коли сержант усміхнувся й сів.

- Тепер я певен, що ця рука належала моєму давньому друзяці Тембо. Ми завжди так жартували. Піклуйся краще про неї, чуєш? Більше від Тембо в тебе нічого немає? - і коли Білл відповів заперечно, забарабанив пальцями по столу. - Що ж, тепер він виконує на небі обряд великого Джу-Джу.

Усмішка зів’яла на його вустах, і вони знову скривилися в гримасу.

- Ти встряв в халепу, хлопче. Покажи своє посвідчення. Він вихопив його з нечутливих Біллових пальців і застромив у проріз в столі. Заблимали лампочки, машина задрижала, почулося гудіння і засвітився екран. Перший сержант читав з екрана і мірою того, як зміст повідомлення доходив до нього, глумливий вираз його обличчя змінювався на вираз холодної люті. Коли він обернувся до Білла, його очі стали вузенькі, як шпарки, і пронизали Білла таким поглядом, від якого зсідається молоко або гинуть дрібні істоти, такі, як таргани і миші. Від цього погляду Біллова кров захолола в жилах і все його тіло затрусилося, немов дерево на вітрі.

- Де ти поцупив це посвідчення? Хто ти? З третього разу Білл спромігся промимрити:

- Це я… то моє посвідчення… я-я, запобіжниковий першого класу Білл…

- Ти брехун,- ніготь, явно призначений для того, щоб виривати жили, уперся в посвідчення. - Це посвідчення крадене, бо запобіжниковий першого класу Білл відбув звідси вісім днів тому. Так записано в рапорті, а рапорти не брешуть. Ти попався, мерзотнику!

Він натис червону кнопку під написом “Військова поліція”, і десь сердито закалатали тривожні дзвони. Білл переминався на ногах, поводячи очима в пошуках шляху для втечі.

- Затримай його тут, Тембо,- гукнув сержант. - Я хочу докопатися до істини.

Біллова ліва правиця схопила край стола, і він не міг відірвати її. Білл усе ще боровся. зі своєю рукою, коли в нього за спиною пролунали важкі кроки.

- Що тут сталося? - проскрипів знайомий голос.

- Видає себе за унтер-офіцера і скоїв менш серйозні злочини, які можна не брати до уваги, бо лише звинувачення в першому означає електродугову лоботомію і тридцять шпіцрутенів.

- Ох, сер,- Білл обернувся і, побачивши добре знайому постать, засміявся. - Убивайло Дренг! Скажи їм, що ти знаєш мене.

Один з двох поліцейських був звичайна потвора в людській подобі:

Надраєна до блиску й оснащена червоним кашкетом, кийком і пістолетом. Але другий міг бути тільки Убивайлом Дренгом.

- Чи знаєте ви затриманого? - спитав старший сержант. Убивайло примружився, озираючи Білла від голови до п’ят.

- Я знав запобіжникового шостого класу Білла, але той мав відповідні руки. Тут щось не те. Ми обробимо його трохи у вартівні й повідомимо вас, коли він зізнається.

- Згоден. Але бережіть цю ліву руку. Вона належить моєму другові.

- Ми й пальцем її не зачепимо.

- Але ж я Білл,- заволав Білл. - Це я, ось моє посвідчення, я можу довести, що я - це я.

- Шахрай,- мовив сержант, показуючи на клавіатуру. - У звітах написано, що запобіжниковий першого класу Білл відлетів вісім днів тому. А звіти не брешуть.

- Звіти не можуть брехати,- виголосив Убивайло, штурхнувши Білла кийком у живіт і штовхаючи його до дверей. - Ми вже отримали машини для викручування пальців? - спитав він іншого поліцейського.

Мабуть, тільки через втому Білл зміг зробити те, що сталося потім. Втома, відчай і страх з’єдналися й додали сили, бо він був добрим вояком і засвоїв, що слід бути Сміливим, Чистим, Вірним, Гетеросексуальним тощо. Проте у кожної людини є критична точка, і Білл сягнув своєї. Він вірив у безпристрасність суду - хоча ніколи не мав з ним справу - але думка про тортури підстьобнула його. Коли Біллеві божевільні від страху очі зупинилися на написові: “Пральня”,- в його свідомості замкнувся якийсь ланцюг, і він стрибнув, відчайдушним зусиллям вирвавши руку з міцної хватки. Втеча! За цими дверима має бути шахта, а внизу купи простирадл і рушників, що пом’якшать його падіння. Він може втекти! Не звертаючи уваги на хрипкі звірячі вигуки поліцейських, він плигнув стрімголов.

Білл пролетів не більше метра і упав на голову, мало не розтрощивши собі череп. За дверима була не шахта, а металевий контейнер.

Поліцейські гамселили в двері, але не могли відчинити, бо Білл підпер їх ногами.

- Зачинено! - прокричав Убивайло. - Він обдурив нас! Куди виходить шахта пральні?

Він припустився тієї ж помилки, що й Білл.

- Не знаю. Я тут новенький,- видихнув інший.

- Ти будеш новеньким на електричному стільці, якщо ми не знайдемо цю потолоч!

Голоси завмерли, важкі кроки стали віддалятись, і Білл поворухнувся. Його шия була звернута під кутом і боліла, коліна упиралися в груди, і він мало не задихнувся, зарившись лицем у ганчір’я. Білл спробував випростати ноги і відштовхнувся від металевої стіни: щось клацнуло, контейнер посунув тунелем, який відкрився у протилежній стіні. Білл упав.

- Ось він! - почувся знайомий, сповнений ненависті голос, і Білл, спотикаючись, побіг. Переслідувачі вже наздоганяли ного, коли він підбіг до гравішахти і знову стрибнув стрімголов, але цього разу із значно більшим успіхом. Коли товстун поліцейський стрибнув слідом, він був автоматично віддалений рівно на п’ять метрів. То було повільне, плавне падіння. Біллів зір врешті прояснів, він глянув угору й затремтів, побачивши ікласту фізіономію Убивайла, що плинула слідом за ним.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций