Роберт Шеклі Координати чудес — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 12 января 2015



Щодо самого народу я чинив усе дуже правильно, оскільки чинив я. Мої вчинки, навіть найпростіші й найочевидніші, після остаточного аналізу виявлялися несповідимі, бо сам я був несповідимий. Або ж, іншими словами, мої дії виявлялись загадковим тлумаченням усієї дійсності, яку тільки я своїм Господнім єством міг запримітити. Отак формулювали це деякі з моїх видатних мислителів. Вони ще додавали, що повніше розуміння буде їм дароване на небесах.

- То ви сотворили й небеса?

- Звичайно, і пекло також,- посміхнувся Меліхрон.- Ви б тільки бачили їхні обличчя, коли я воскрешав їх там або там! Навіть найвідданіші ніколи не вірили насправді в потойбічне життя!

- Мабуть, вас це тішило,- проказав Кармоді.

- Деякий час так,- погодився Меліхрон.- Та згодом наскучило. Безперечно, я марнославний, як і будь-який інший Бог, але ті нескінченні молебні хоч кого виведуть з себе. Чому це, Бога ради, мають хвалити Бога лише за виконання ним своїх Божих обов’язків? З таким же успіхом можна співати осанну мурашці за її буденну мурашину працю. Такий стан речей мене не задовільняв. До того ж я хотів пізнати себе сам, а не через поштиві очі моїх сотворінь.

- І що ж вам спало на думку?

- Я скасував усіх. Покінчив з життям на моїй планеті, живим чи будь-яким іншим, а заразом я скасував потойбічне життя. Чесно кажучи, мені хотілося поміркувати на самоті.

- Ого! - не стримався вражений Кармоді.

- Зрештою, я нікого і ніщо не знищував,- поспішно запевнив Меліхрон.- Я просто знову з’єднав у собі частки самого себе.- Меліхрон несподівано усміхнувся.- У мене було багато людців з безумними очима, які завжди торочили про злиття зі мною. Ну от вони і злилися, це вже безперечно.

- Може, їм сподобалося,- висловив припущення Кармоді.

- А як їм про це дізнатися? Єдність зі мною - це Я, і вона неодмінно веде до втрати свідомості, яка реєструє цю єдність. Злиття - те саме, що й смерть, хоч і звучить набагато краще.

- Надзвичайно цікаво,- видихнув вражений Кармоді.- Та ви, здається, хотіли обговорити зі мною якусь проблему?

- Достеменно так! Якраз я наближався до неї. Бачите, я, немов дитина, що занедбує ляльки, вже не бавився своїми народами, і потім я засів - метафорично, звичайно,- за роздуми. Єдиною темою моїх роздумів, звісно, був я сам. А справжньою проблемою було те, що ж мені далі робити? Невже я можу бути тільки Богом? Божий промисел я випробував - ніякого просвітку на майбутнє. Робота для вузьколобого маніяка. Мені потрібно щось інше, вагоміше, щоб краще передавало моє справжнє я. Тут я переконаний! І ось проблема, яку я ставлю перед вами: що мені робити з самим собою?

- Та-ак,- протяг Кармоді.- Так, так. Ось у чому річ! - Він відкашлявся і глибокодумно почесав носа.- Над такою проблемою слід добряче поміркувати.

- Для мене час не має значення,- заспокоїв його Меліхрон.- В запасі у мене вічність. От у вас її, на жаль, - немає.

- Немає? Скільки у мене часу?

- Хвилин десять по-вашому. А потім з вами може статися щось не дуже для вас приємне.

- Що саме? І що мені робити?

- Гаразд, відвертість за відвертість,- уник прямої відповіді Меліхрон.- Спочатку ви відповідаєте на моє запитання, а потім я на ваше.

- Але ж у мене тільки десять хвилин…

- Брак часу допоможе вам зосередитись,- сказав Меліхрон.- До того ж планета моя, і ми дотримуватимемось моїх законів. Запевняю, що на вашій планеті я шанував би ваші закони. Розумно, ні?

- Мабуть, так,- знічено погодився Кармоді.

- Дев’ять хвилин,- нагадав Меліхрон.

Як пояснити Богові, що йому робити? До того ж коли ви, як і Кармоді, атеїст? Як відшукати протягом дев’яти хвилин вагомі аргументи, коли ви знаєте, що богослови й філософи бились над цим століттями?

- Вісім хвилин,- повідомив Меліхрон.

Кармоді розкрив рота і почав говорити.



РОЗДІЛ 8



- На мою думку,- розпочав Кармоді,- вирішення вашої… вашої проблеми… е-е… можливе.

- Так? - не терпілося Меліхронові.

Що казати далі, Кармоді не знав. Він відчайдушне сподівався, що сам акт мовлення народить думку, оскільки слова навантажені якимсь змістом, а у реченнях змісту більше, ніж у словах.

- Вам належить,- вів далі Кармоді,- відшукати в собі внутрішнє призначення… що мало б… значення для зовнішнього світу. Але, може, це неможлива передумова, бо ви самі - світ і не маєте змоги стати зовні самого себе.

- Зможу, коли захочу,- насупившись, кинув Меліхрон.- Я можу послатися на будь-яку чортівню, бо я тут Вседержитель. Богові, знаєте, не конче бути соліпсистом.

- Воістину, воістину так,- квапливо погодився Кармоді. (Ще сім хвилин? Чи шість? І що на нього чекає?) - Отже, ясно, що вашого всюдисущого прозірливого духу не досить, щоб розкрити вашу власну сутність. І його таки справді не досить, бо ви ж самі, як Вищий Суддя, вважаєте його недостатнім.

- Чудово обгрунтовано,- похвалив Меліхрон.- Вам слід було стати богословом.

- Тепер я і є богослов. (Шість хвилин, п’ять?) - Так от, який же вихід?.. Вам ніколи не спадало на думку залучити все пізнання, і внутрішнє, і зовнішнє (якщо, звісно, існує така річ, як зовнішнє пізнання), до розкриття вашої проблеми?

- Саме так я і думав,- сказав Меліхрон.- Між іншим, я не обминув жодної книжки в Галактиці про таємниці Природи і людини, студіював мікрокосмос, макрокосмос і таке інше. До речі, я досить здібний, хоча дещо й призабув уже - ну там… таємницю життя чи приховані мотиви смерті. Та можу підучити при потребі. Я виявив, що студії - сухе, пасивне заняття, хоч інколи й трапляються приємні несподіванки. А ще я виявив, що вченість для мене не має особливої ваги. Чесно кажучи, я переконався, що неуцтво не менш приємне.

- А, може, ви художник за натурою? - навздогад підкинув Кармоді.

- Я перейшов і через це,- сказав Меліхрон.- Ліпив скульптури з глини і плоті, малював заходи сонця на полотні і на небі, писав книжки словом і подіями, грав на інструментах і складав симфонії для вітру і дощу. Вважаю, що мої твори були досить хороші, одначе я завжди відчував себе дилетантом. Бо ж, бачите, через свою всемогутність я не допускав помилок, а дійсність я знаю занадто добре, щоб серйозно перейматися її відтворенням у мистецтві.

- Гм-м, розумію,- протяг Кармоді. (Певне, залишилося не більше, як три хвилини!) - А може, вам стати завойовником?

- Навіщо мені завойовувати те, чим уже володію? - не погодився Меліхрон.- А інші світи мені не потрібні. Я пристосований тільки до мого середовища, яке складається з цієї єдиної планети. Володіння іншими світами спонукало б мене до неприродних вчинків. Та й що за користь мені від чужих світів, коли я не знаю, що робити зі своїм?

- Я бачу, ви як слід усе обміркували,- дійшов висновку Кармоді. Його занепокоєння стало вже розпачем.

- Авжеж. Я міркував над менш важливими речами по кілька мільйонів років. Шукав мети поза мною, та все ж не відривався від природи мого єства. Я шукав указівок, а знаходив лише себе.

Кармоді поспівчував би богові Меліхрону, якби його власне становище не було таке безвихідне. І він спантеличився, відчуваючи, як спливає відміряний йому час, і дивуючись, що його страхи бозна-чому сплелися із співчуттям до неповноцінного Бога. І тут його раптом осяяло! Це ж так просто, неймовірно просто! І до того водночас вирішуються і Меліхронова, і його власна проблеми - от що-то істинне осяяння. Та чи погодиться Меліхрон? Але вибору в Кармоді не було.

- Меліхроне,- сміливо сказав він,- я вирішив вашу проблему.

- Ой! Справді? - пожвавішав Меліхрон.- Тобто справді, що ви це насправді? Отже, кажете це не тому, що коли ви не розв’яжете її задовільно для мене, то вам судилося загинути через сімдесят три секунди? Тобто це не вплинуло на вас негативно, ні?

- Своїй зловісній долі я дозволив вплинути на мене лише до тієї міри,- урочисто промовив Кармоді,- яка вимагалася для вирішення вашої проблеми.

- Ох, чудесно! Швидше кажіть! Я так схвильований!

- Попри все моє бажання не зможу. Фізично неможливо. Ви ж мене вб’єте через сімдесят чи шістдесят секунд.

- Я? Я не збираюся вас убивати! О небо! Ви справді гадаєте, ніби я такий кровожерний? Що ви! Ваша смерть надійде ззовні! Я з нею не маю нічого спільного! До речі, у вас лише дванадцять секунд.

- Замало,- сказав Кармоді.

- Аж ніяк не замало! Як ви знаєте, це мій світ. Лад усьому тут даю я, отже, й плинові часу. Я саме змінив місцевий часопросторовий континуум на десятисекундній поділці. Для Бога це справа проста, тільки згодом багато підчисток. Ваші десять секунд обійшлися мені у двадцять п’ять років мого місцевого часу. Вистачить?

- Більш ніж достатньо,- запевнив Кармоді.- Ви дуже щедрі.

- Дрібниці! А тепер, будь ласка,- ваш розв’язок.

- Гаразд,- сказав Кармоді і вдихнув глибше.- Розв’язок вашої проблеми залежить від того, як на неї поглянути. Інакше бути не може: кожна проблема повинна містити в собі зародки свого розв’язання.

- Повинна? - перепитав Меліхрон.

- Так, повинна,- твердо проказав Кармоді.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций