Едгар Аллан По Поліціан — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 11 января 2015







Запросимо до себе на весілля.



Юнак роками - славою він муж.



З ним не стрічався я, та люди кажуть:



Розумний, смілий, дуже родовитий.



Запросимо його ми на весілля. [350]



АЛЕССАНДРА



А я начулась про Поліціана -



Гульвіса, легковажний і зрадливий.



Хіба не так? До роздумів не схильний.



ДІ БРОЛЬЙО



Е, ні, голубко. Кажуть, що нема



У філософії таких софізмів,



Щоб він їх розтлумачити не зміг.



Таких учених мало.



АЛЕССАНДРА



 Дивина!



Мені казали ті, хто з ним знайомий,



Що цей Поліціан, немов шалений,



До чаші насолод земних припав.



КАСТІЛЬЙОНЕ



Кумедія! Знайомий я із ним.



Поліціан не вчений, не дотепник,



А просто мрійник, і йому чужі



Звичайні пристрасті.



ДІ БРОЛЬЙО



 Не треба, діти,



Нам сперечатись. Краще у саду



Вдихнімо аромати свіжих квітів.



Чи десь я чув, чи так мені здалося,



Що меланхолік граф Поліціан? (Виходять).











ЯВА ЧЕТВЕРТА

Жіноча світлиця, вікно відчинене в сад. ЛАЛАГА, у глибокій жалобі, читає при столику, на якому кілька книжок і дзеркальце. В глибині ДЖАСІНТА (покоївка) недбало сперлася на стілець.



ЛАЛАГА



Джасінто! Чи це ти?



ДЖАСІНТА (зухвало)



 Я, синьйорино!



ЛАЛАГА



Не знала я, що ти також в кімнаті.



Сідай! На мене не звертай уваги.



Сідай-но, я така нещасна. [351]



ДЖАСІНТА (вбік)



 Й добре.



Джасінта боком сідає на стілець, кладе лікті на бильце й презирливо дивиться на господиню. Лалага читає далі.



ЛАЛАГА



“Під сонцем іншим, він сказав, вона



Розквітла б гойним квітом, та не тут”.



Зупиняється, перегортає кілька сторінок і знов читає.



“Де ні зими, ні злив, ні завірюх.



Де вітер з Океану дме західний,



Несучи людям свіжість та бадьорість”.



Як гарно! Як прекрасно! І як схоже



На мрії спраглої душі моєї…



Щасливий край! (Помовчавши).



 Вона померла - діва!



Ще щасливіша, що могла померти!



Джасінто!



Та не відповідає, і Лалага читає далі.



 О, знову! Схожа оповідка



Про гожу панну за далеким морем!



Ось як говорить в п’єсі Фердинанд:



“Померла юна”; Боссола в одвіт:



“Я думаю, що ні,- її ж бо горе



Здавалось вічним!” Безталанна жінка!



Джасінто!



Та знов не відповідає.



 Ось іще страшніша повість,



Але так само сповнена розпуки.



Єгипетська цариця тьму сердець



Здобула легко, та своє згубила.



Вона померла. Дві її служниці



Над нею ревно плачуть - ніжні діви,



І ймення ніжні: Ейрос, Харміон!



Веселка й Горлиця… Джасікто!



ДЖАСІНТА (роздратовано)



 Що? [352]



ЛАЛАГА



Джасінто, люба, ще сходи, будь ласка,



До книгозбірні й принеси мені



Євангеліє.



ДЖАСІНТА



 Тьху! (Виходить).



ЛАЛАГА



 Лиш в Галааді



Є ліки зраненій моїй душі!



Росу цілющу в ніч гіркого лиха



Знайду я там - “росу, куди яснішу



За ту, що криє перлами Гермон”.



Входить ДЖАСІНТА і жбурляє книгу на стіл.



ДЖАСІНТА



Ось, пані, нате. (Вбік). Ну ж і вередує!



ЛАЛАГА (здивовано)



Що ти, Джасінто, кажеш? Чи тебе



Я чим покривдила? Даруй ласкаво.



Мені слугуєш вірно ти давно,



І я тебе ціную. (Знов береться до читання).



ДЖАСІНТА (вбік)



 Так і є!



Прикраси жодної - все віддала мені.



ЛАЛАГА



Що ти сказала? А, до речі, люба,



Щось про своє весілля ти мовчиш.



Як Уго там? Коли вже до вінця?



І чим, Джасінто, я змогла б іще



Зарадити тобі?



ДЖАСІНТА (вбік)



 Змогла б іще!



Прозорий вельми натяк. (До Лалаги). Годі вам



Прикрасами отими докоряти!



ЛАЛАГА



Прикрасами! Джасінто, далебі,



Про них не йшлося. [353]



ДЖАСІНТА



 Так-таки вже й ні!



Я ладна присягнути, що каблучка



Оця фальшива - Уго так сказав.



Він певен: зроду справжній діамант



Такій, як ви, наш граф не подарує!



А я - вже точно знаю: зараз вам



Не до прикрас. їй-Богу, не брешу. (Виходить).



Лалага, ридаючи, схиляється на столик, трохи згодом підводить голову.



ЛАЛАГА



Нещасна Лалага! Таке почуть



Від покоївки! Годі. То ж змія,



Яку пригріла ти на власних грудях! (Бере дзеркальце).



Єдиний друг - твій давній щирий друг,



Який тебе ніколи не обдурить!



Люстерко вірне! Розкажи мені



Всю правдоньку сумну і не зважай,



Що болю завдаси. Люстерко мовить



Про вид змарнілий, про запалі очі



І про давно померлу вже Красу,



Нагадує про Радість відлетілу



І про зотліле порохно Надій;



Шепоче тихо, сумно, урочисто



Про темну яму, що дочасно зяє



Погубленій. Люстерко вірне, ти



Не прагнеш зиску, не зламаєш серця -



То Кастільйоне клятву поламав,



Ти - вірне, він же зрадник, зрадник!



Під час цього монологу до світлиці входить і наближається до Лалаги не помічений нею ЧЕРНЕЦЬ.



ЧЕРНЕЦЬ



 Доню,



На небесах лише спасіння знайдеш.



Про вічність думай, кайся і молись!



ЛАЛАГА (рвучко встаючи)



Не можу я молитись. Зло на Бога



В моїй душі! Той страхітливий бешкет



Шматує серце… Геть! Не до молитви - [354]



Та музика в саду мене дратує!



Твій вид нестерпний! Геть! Мене гнітить



Твій чорний стрій. Ебенове розп’яття



Нагонить жах.



ЧЕРНЕЦЬ



 Згадай про вічну душу!



ЛАЛАГА



Ні, про літа дитячі! Батька й матір



Померлих! Ізгадай про мирний дім,



Про джерело прозоре біля ґанку!



Згадай моїх сестричок недорослих!



Згадай моє довірливе кохання,



Його присяги і мою загибель!



Згадай мої страждання люті.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций