Джордж Еффінджер Привілейована особа — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 5 января 2015



На наші особистості трохи впливає сам процес вибору, от і все.

- Я б замислювався, до чого може призвести такий стан справ, - сказав Гермес.

- І це були б твої труднощі.

- Але чи став ти щасливішим?

- Ще б пак, - відповів Гансон. - Звичайно.

- Дійсно?

- Ще б пак, - повторив Гансон. - Звичайно. 

- По вигляду цього не скажеш. Ти і раніше не здавався занадто щасливим. Через те й змінив ім’я. Переїхав сюди. Якщо казати всю правду: я не думаю, що ти хоч на трішки став щасливіший.

- Мене мало турбує, що ти думаєш, - сказав Гансон. 

Прапорець на рейці в однієї з лунок поля для гольфу помахав йому, мляво ваблячи до себе подібно до руки якоїсь примари. 

- А дарма. Я бог.

- Та як я можу приймати тебе серйозно? Сидиш в мене на плечі… з милості.

- Ти здивуєшся, коли дізнаєшся, як багато я можу зробити, сидячи на плечі.

Гансон не відповів. Навалилася втома, адже він ще не досяг кінця прямого відрізку. Не пробіг і половини маршруту. 

- Я знаю, що тобі потрібне, - промовив Гермес і тихо розсміявся. - Коханка.

- Не хочу, - заперечив Гансон.

- Ні, хочеш. Всі хочуть мати коханку.

- Мені вистачає Сьюзі.

- Наскільки вистачає?

Гансон зітхнув і відповів:

- Послухай, єдиний випадок, коли ми розійшлися в думках, був роки два тому під час Рожевої чаші. Я просто не зумів умовити її вболівати за команду Огайо, так що, поки ми сиділи, я ляскав команді Огайо, а вона аплодувала Каліфорнії.

- А як щодо хокею на льоду? 

- Так, тут ти прав, - сумно сказав Гансон. - Вірно. Я ненавиджу хокей, а вона його дивиться. Але адже це не дуже серйозно, правда? Тобто, якщо це єдина неприємність в нашому шлюбі?..

- Тобі потрібна коханка.

- Сьюзі ні за що мені не дозволить.

Гермес поплескав його по плечу і вигукнув:

- Нічого собі! - Він встав і почав ходити по хиткій ключиці Гансона. - Ти ж не думаєш радитися з дружиною з приводу коханки, немовбито вибираєш швидкісного міксера або що-небудь таке. Послухай, я не впевнений, що вмію користуватися евфемізмами так, як ви з Сьюзі. Хлоп’ята, ви - король і королева евфемізмів сонячних південних земель. Ти кажеш: “Сьюзі, я хочу з тобою поговорити про дещо”. Вона відповідає: “Добре, Боб”. Ти повідомляєш: “Є деякі речі, які я вважаю важливими, але ти вважаєш їх неістотними”. І тоді вона відповідає: “І є деякі речі, які я завжди вважала важливими для мене, але без яких навчилася жити, щоб не робити тебе нещасним”. І тут ти завжди здіймаєш руки. Тому що вона поступає відважно. Як часто у вас відбуваються ці сумні битви, ці міжрозумові суперечки?

- Приблизно кожні два місяці.

- Приблизно кожні два місяці, - презирливо повторив Гермес. - І ви разом… скільки? Скоро сім років, правильно? Так-так. І кожні два місяці повторюється ця безглузда сцена… Про що ж ти кажеш Сьюзі на своєму безглуздому жаргоні - про які такі “речі”?

- А тобі яка справа? - обурився Гансон. - Вона-то знає, що я маю на увазі.

- А ти хоч раз зрозумів точно, від чого відреклася Сьюзі ради твого душевного світу?

- Ні, - відрізав Гансон. - І не бажаю цього знати.

- Тобі потрібна коханка!

- Мені ще стільки бігти! То чом би тобі на заткнутися на певний час?..

Подув холодний вітерець з річки, що текла за парком. Гансон знав, що вітерець має його освіжити, і засмутився, коли цього не трапилося. В нього втомилися руки, немов він тягнув валізи, набиті телефонними книгами, по сходах хмарочоса, з поверху на поверх. Він потряс кистями, але це мало допомогло. Ноги в нього рухалися набагато жвавіше, ніж до того, як він почав бігати, і легені працювали краще. Проте руки хворіли, постійно нагадуючи, що його тіло не дуже задоволене випробуванням. 

- Чия це ідея? - запитав Гермес. - Щодо бігу? Хто сказав, що подібна дурість піде тобі на користь? 

- Не знаю, - пропихтів Гансон. 

- Можу посперечатися: психи, схиблені на вітаміні С. Знаєш, не можна все ж таки вірити всьому, що пишуть. Адже ти не пробіг і половини маршруту.

- Чого ти від мене хочеш?

Гермес знову сів, зігнувши ноги й вперши свої до неможливості крихітні п’яти Гансону в ключицю. 

- Намагаюся вкрасти твоє відчуття задоволеності. Ми, боги, не дуже задоволені, як йдуть справи на Землі. А ви… буваєте раді сущій дрібниці!

- Так і є.

- Але ти - інший! Давай грати по-великому. 

- Яким чином? - запитав Хансон, хрипко дихаючи й пробігаючи мимо позначки середини маршруту - короткого відрізку Мегезін-стріт.

- Вам пропонується сотні дві варіантів, чи не так? Серед них немає жодного по-справжньому гарного. Вам доводиться платити дуже високу квартплату за всю цю розкіш. Але ви можете експериментувати. Зажадати варіантів, що не внесені до переліку. Й пробувати їх у випадковому порядку, поки не відшукаєте той, де умови кращі.

- Сьюзі переходить зі мною, ти це пам’ятаєш? Я не одержую нову Сьюзі разом з новим варіантом. 

- Кожного разу ти трохи змінюєшся, і Сьюзі змінюється. Навіть Фіш змінюється. Хто знає, чим це скінчиться? - Гермес розреготався - пронизливе тонке хихикання. 

Перш ніж обернутися до Оріона спиною й попрямувати до парку, щоб бігти до будинку, Гансон ще раз подивився на сузір’я. 

Оріон злегка просунувся по своїй небесній стежці, а зміна перспективи здійняла його над верхівками дерев. І Гансону здалося, що стародавній мисливець поволі відтискує бика назад, примушуючи величезну тварюку задкувати. Оріон спрямував свою неприборкану волю проти цього символу тиранії, тілесної влади, безвідповідального владицтва й тваринних пристрастей. Самі зірки спростовували софістику Гермеса.

- Подивися, - сказав Гансон, здіймаючи руку. - Самі зірки… 

- Я міг би відшукати серед сузір’їв приклади, що доводять прямо протилежне. І з легкістю вивести на небо нові сузір’я, якби не вистачило доказів. Як би ти поставився до того, щоб Всесвіт манірно дивився на тебе шістьма або, можливо, сімома білими плямами на чорному тлі? Це легко влаштувати.

- “Сузір’я Гансона”, - промовив Гансон. - Звучить якось дурнувато.

- “Сузір’я Шермерорна” не набагато краще, - відгукнувся Гермес. 

Тепер, коли Гансон біг назад до Сен-Чарльз-авеню, до входу в парк, річка була ліворуч від нього. Довга темна лагуна тягнулася між ним і полем для гольфу, яке смутно виднілося за островами. Там, серед дерев, Гансон бачив білі фігурки, здебільшого нерухомі. Це були качки, які ночували на траві під величезними віргінськими дубами. Праворуч тягнулися живописні галявини з невеличкими купами дерев. По обох боках дороги стояли припарковані машини - в них нікого не було видно. Гансон посміхнувся сам собі.

- В мене теж є варіанти, - позіхаючи, повідомив Гермес. - Можу запропонувати тобі кращі, ніж Ігрове містечко. 

- З якої це радості? - запитав Гансон. 

Він вже не відчував себе таким втомленим, як раніше. Після повороту, на останній прямій, він завжди відчував себе краще. 

- Не знаю, - відповів бог. - Станеш моїм боржником. Ти забавний, Гансоне.

- Зможеш ти мені надати, наприклад, безкоштовні зручності? 

- Можу надати тобі дещо серйозніше, Гансоне. Безкоштовні зручності ти й сам зумієш отримати. Дивися. 

Гансон подивився туди, куди показував Гермес - праворуч, в темне царство трави. Невеличкий простір здавався освітленим переносними софітами. Він виглядав, наче відкрита сцена, схожа на Шекспірівську сцену в Центральному парку Нью-Йорка - тих часів, коли він був Хойтом Шермерорном.

Декорації були схожі на їхню стару квартиру в Брукліні. Гансон уповільнив біг; він почув власний голос, що линув з яскраво освітленої картинки на траві. І голос Сьюзі. Наблизившись, Гансон побачив, що вони обидва сидять на старому дивані, який залишили в Брукліні, не взявши до Нового Орлеану. 

- Ось це я й збираюся зробити, Сьюзі, - казав Шермерорн.

- Чому, Хойте? - запитувала Сьюзі. 

Хансон вже пригадав цю розмову, що відбулася кілька місяців тому.

- Я вирішив, що ми маємо переїхати до Нового Орлеану. 

- Але чому? - з щирим здивуванням запитувала Сьюзі. - Хіба ж ми не щасливі тут?

- Ні, - відповідав Шермерорн. - Я майже нещасний. І коли переїдемо, я, напевно, зміню ім’я. Для проби склав перелік тих, які мені здаються відповідними. 

- Це може бути забавно, - відгукнулася Сьюзі. 

- Радий, що ти згодна. І вже точно радий, що хокейний сезон скінчився.

Сцена згасла, коли Гансон пробігав мимо. Він озирнувся через плече, але в парку нічого не було видно, окрім трави, дерев, обвішаних бородатим “іспанським мохом” і декількох голих місць на ґрунті.

- Все це дійсно відбувалося, - сказав Гермес.

- Точно. Я це пам’ятаю.

- Я і хотів переконатися, що ти пам’ятаєш. Я можу дати тобі все, що в тебе було раніше, все, по чому ти тужиш. Не знайшлося ще такого багача, який міг би собі дозволити подібний варіант. Але ти мені подобаєшся. 

- Спасибі.

- Чому Сьюзі так легко сприйняла зміну імені?

- Бо я не вперше проробляю це. Бувало й раніше.

- І яке ім’я ти носив до Шермерорна? 

- Воно було в переліку. Сьюзі його не знала, і я подумав, що дам їй шанс вгадати. Тоді - окрім іншого - я зрозумію, що моє справжнє ім’я мені підходить.

- Вона вгадала?

- М-м…

- Ти виглядаєш як Боб Гансон, - сказав Гермес. - Їх навколо, мабуть, цілий мільйон.

Попереду висвітився ще один шматочок парку. Це виявився бар. 

- Як він сюди потрапив? - запитав Гансон. - А взагалі-то я не впізнаю цього місця.

- Звісно. Такого в тебе ще не було, - відповів крихітний бог, звівся на ноги й міцно вхопився за вухо Хансона. - Це бар у Французькому кварталі. 

- Ага, от і я… І Сьюзі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций