Костенко Ліна Василівна Біла симфонія

Розміщено Шкільні твори в 13 декабря 2014

Було нам тоді не до сміху.

Ніч підняла завісу —

біла симфонія снігу

пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,

Скрипів, у льоди закутий…

І хлопець, зворушливо юний,

Сказав із дорослим смутком:

— Ти пісня моя лебедина,

Останнє моє кохання…

В такому віці людина

завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности —

Життя, бач, як сон, промайнуло.

Підлітки для солідности

Мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила

Звисали, як біла гичка…

Я теж йому щось говорила,

І теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,

Майже з драми Ростана…

Я тільки сніг пам’ятаю,

Отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,

Шхуну, в льоди закуту…

А нам з тобою — до сміху!

А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело

На білому світі жити.

Ти тільки, як всі воскреслі,

Не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.

Минуле вмерзає в кригу.

І це вже не декорація…

Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,

Зламавши об ліс крило…

Ти — моє перше кохання.

Останнє уже було.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций