Глібов Леонід Іванович Кіт і Баба

Розміщено Шкільні твори в 7 декабря 2014

У одному селі була

Весела Баба Шелестиха.

— Аби я добренько жила,

А більш копи не буде лиха! —

Шуткуючи було і скаже, і моргне.—

Дивіться на мене!

Всім весело, як Шелестиха скаче,—

Не треба нам того, хто плаче,

Сльозами коровай не бгать…—

Весела Баба, що казать!

Раз на святках пішла куму провідать,

Погостювать і пообідать,

В беседі серце звеселить,

Дулівочки попить,

А на потуху

Варенуху.

Оставсь у хаті Кіт хазяйнувать,

Щоб мишам волі не давать;

Сидів він цілий день під лавою даремно,

Аж покіль стало темно,

А бісова мишва ніде не шелестить;

Розсердивсь на таку дурницю,

Нюхнув угору — щось пахтить;

Він скочив на полицю

І з миски ковбасу під припічок поніс;

«Жди тих мишей,— подумав,— хай їм біс!

Се, певно, корисніше буде,

Недаром же смакують люде…»

Аж двері рип у хату із сіней,—

Вернулась Баба із гостей;

Як глянула — аж здивувалась,

Не думала, не сподівалась,

Щоб збожеволів Кіт,—

Хіба пристріт!

Швиденько свічку засвітила,

Сама на лаві сіла;

Під припічком мурло сидить,

А Баба головою хить та хить

І ну хазяїна журити:

— Так от як ти почав робити!

За те, що жив в теплі, в добрі…

Гай-гай! Сміятимуться кури,

Кричатимуть в дворі:

Ледащо Кіт, злодюга мурий,

Знущається над бабиним добром…

Його із хати помелом!.—

А Кіт ковбаску уминає,

Неначе й не до його річ.

Бабуся знов: — І сорому немає!

Ковбаски захотів… який панич…

Се не панич, се чортова нахаба,

Се капость, се розор, а не користь…—

Дудукає п’яненька Баба,

А мурий їсть собі та їсть.

Що ж помоглось від бабиної казки?

Занапастив кільце ковбаски,

До половини, може, з’їв,

А то порвав і розкришив.

До прикладу я хочу так сказати:

Де треба настрашить, там нічого в кутку,

Як кажуть, прясти на тонку

І теревені розпускати.

[1892—1893].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций