Джеймс Олдрідж Ю. Янковський. Передмова до збірки творів — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 2 декабря 2014



І вони пішли одним шляхом з Нісом. Берк, якому пощастило залишитися живим, відчув себе його союзником. Глибоко символічного значення набуває сцена їхнього прощання наприкінці роману:

 ”- Я приймаю твою дружбу, австралос, - гукнув Ніс навздогін.

 - А я приймаю твою, - як і колись насмішкувато відповів Берн.

 І обидва всміхнулися - Ніс широко, з захопленням, а Енгес Берк із лагідністю Стоуна й Нісовим розумінням”.

 Книга Олдріджа “Про багатьох людей” (1946), створена на матеріалі вражень від численних поїздок по країнах Європи та Африки, ідейно-тематично пов’язана з його першими книгами. Вона відтворює антифашистські настрої, що охопили чесних людей різних країн і континентів, засвідчила гострий конфлікт антагоністичних суспільних сил світу. “Про багатьох людей” - це збірник нарисів, об’єднаних образом оповідача - шотландського журналіста, антифашиста Вульфа. Побувавши як кореспондент у багатьох країнах світу - Норвегії, Греції, Франції, Італії, Єгипті, Лівії, Новій Гвінеї, - Вульф переконався, що фашизм - явище історично приречене внаслідок солідарності простих людей земної кулі, яких об’єднує почуття священної ненависті до фашистських недобитків та їхніх покровителів.

 Звичайно, Олдрідж не був єдиним з письменників, що гнівно засудили фашизм і піднесли голос на захист миру й людяності. Цієї теми торкались і Герберт Уеллс, і Грем Грін, і Джек Ліндсей. Проте Олдрідж виявився політично найдалекогляднішим. Він зайняв найнепримиреннішу до фашизму класову позицію, гостро відчуваючи політичну “злобу дня”, збагнувши суть найважливіших суперечностей свого часу. Це забезпечило творам Олдріджа помітне місце в літературі про другу світову війну.

 У 1949 році Олдрідж виступив з драматичним твором - п’єсою “Сорок дев’ятий штат”, присвяченою проблемі післявоєнних англо-американських відносин. Цей твір, спадково пов’язаний з сатиричною п’єсою Бернарда Шоу “Візок з яблуками”, - зразок гострого політичного памфлету. Дія п’єси, як сказано в ремарці, відбувається “через 80 років після нашого часу”, але цілком очевидно, що драматург має на увазі повоєнну Англію. Він зображає в “сьогоднішній” Англії її “завтрашні” проблеми, показує їх майбутній неминучий і небезпечний прояв. П’єса “Сорок дев’ятий штат” змальовує лицемірство, фальшивість англо-американської “дружби”, викриває брехливість буржуазної псевдодемократії.

 Ранні твори Олдріджа характерні не лише своєю політичною злободенністю, але й безперервними пошуками найвиразніших форм відтворення дійсності.

 Гострота конфлікту, що відбиває гостроту протиборства історичних сил, точна окресленість авторських симпатій і антипатій, відсутність “півтонів” там, де йдеться про явища, що потребують чіткої соціальної оцінки, - ці риси таланту Олдріджа легко впізнаються в його найвідомішому творі 40-х років - романі “Дипломат” (1945-1949).

 Післявоєнні роки, коли суперечності між соціалістичною і капіталістичною системами помітно загострилися, показали всю реакційність політичного курсу лейбористського уряду Англії. Ставало очевидним, що цей курс може ввергнути Англію у вир нової світової війни. Роман “Дипломат” був наскрізь перейнятий відчуттям цих тривожних років.

 Органічно пов’язаний з попередніми творами письменника, “Дипломат” разом з тим е новим етапом творчої еволюції Олдріджа, новою стадією його політичної самосвідомості.

 Сюжет “Дипломата” вигаданий, але базується на реальних явищах міжнародного життя. Кожна фабульна ситуація роману відбиває ті справжні політичні колізії, що були характерні для міжнародної обстановки тих років.

 Незабаром після закінчення другої світової війни на території іранського Азербайджану утворився автономний уряд, який одразу ж почав проводити демократичні перетворення в країні. Проте англійські імперіалісти, стурбовані долею своїх нафтопромислів на цій території, чинять опір його національному відродженню. У подіях, що відбуваються на Сході, вони звинувачують Радянський Союз. Досвідчений дипломат, бувалий політичний пройдисвіт лорд Ессекс дістає відповідальне завдання - “викрити” радянський уряд; для цього він і їде в СРСР. В ролі “урядового експерта” його супроводжує молодий вчений Мак-Грегор, що народився і прожив кілька років в Ірані.

 Звичайно, лорд Ессекс не виявляє (і, власне, не сподівається виявити) ніяких фактів, що компрометували б Радянський Союз. Але, сповнений рішучості “працювати” на своїх хазяїв, він, потрапивши в Іран, докладає багато зусиль для розпалювання міжнаціональної ворожнечі й організації антирадянських провокацій. І все ж місія лорда Ессекса не дала сподіваних наслідків.

 Проте роман Олдріджа - це не тільки розповідь про інтриги західноєвропейської дипломатії, що уособлюється в образі Ессекса. Це також історія політичного прозріння чесного англійського громадянина Мак-Грегора, що в усьому протиставляється Ессексу.

 Мак-Грегор - не політик. Його інтереси обмежуються тільки науковими проблемами. Він вірить у всемогутність науки, в незаперечний авторитет фактів. Як і кожна порядна людина, Мак-Грегор органічно не приймає політичної неохайності. Але спочатку він ще плекав ілюзорну надію “перевиховання” людей, подібних до Ессекса. І лише тоді, коли герой остаточно переконується, що “цивілізаторська місія” лорда - не прикре непорозуміння, а обачливий хід “великої політики”, він починає ставити під сумнів зовнішньополітичний курс свого уряду. Актом справжньої людської чесності і великої громадянської мужності був його виступ у лондонській “Таймс”, де він сміливо викрив брудну діяльність Ессекса й показав справжню суть “ірано-азербайджанської проблеми”.

 В “Дипломаті” (за обсягом цей роман значно перевищує попередні твори письменника) помітно розширилося коло дійових осіб, з’явились другорядні й епізодичні персонажі. Масштабнішим стало авторське “охоплення” дійсності. Роман оповідає про двозначну поведінку західних дипломатів у Москві, запам’ятовуються змальовані Олдріджем картини післявоєнної Москви, а також виразні описи іранської природи, іранського національного побуту й характерів.

 Після опублікування “Дипломата” Олдрідж стає одним з визнаних діячів міжнародного руху прихильників миру. В 1950 році він виступає на Всеанглійській конференції борців за мир з рішучим викриттям звірств американської вояччини в Кореї; його обирають делегатом сесії Постійного комітету Всесвітнього конгресу прихильників миру в Стокгольмі; він активно працює в англійському Комітеті захисту миру. З 1951 року Олдрідж - один з керівників організації “Письменники за мир”. “Я зрозумів, - каже письменник, - що на світі не буде миру доти, доки існує експлуатація. Я вважаю, причина війни проста - будь-яка форма експлуатації. І тільки-но я це усвідомив - кожна людина, що могла мені як слід пояснити, яким чином позбавитися всіх форм експлуатації, ставала для мене ідеалом борця. Головним з цих людей став для мене Ленін. Його праці справили на мене максимальний вплив. Ленін змінив усе моє життя, весь мій світогляд… Відкриття Леніна для мене, молодої людини, що народилася і виросла в капіталістичній країні, засвоєння його ідей - все це зробило моє життя осмисленим і цілеспрямованим”.

 Надійний оплот миру й демократії Олдрідж бачить в Радянському Союзі, в героїчному радянському народі, що виніс на своїх плечах основний тягар війни з фашистами. Письменник незмінно був заступником голови Товариства англо-радянської дружби. “Мир - ось найпопулярніше слово в СРСР”, - заявив він на сторінках газети “Дейлі уоркер”.

 Заслуги Олдріджа в боротьбі за мир в усьому світі дістали найвищу оцінку: у 1972 році йому було присуджено Міжнародну Ленінську премію “За зміцнення миру між народами”.

 

 Зразу ж після “Дипломата” Олдрідж пише новий роман “Мисливець” (1950), в якому неважко помітити традиції “Північних оповідань” Джека Лондона.

 ”Мисливець” - це захоплююча розповідь про канадського звіролова Роя Мак-Нейре, його суворий, реалістичний життєпис. Рой - людина мужня, сильна, самовіддана, наділена прекрасними людськими якостями. Він живе в постійному спілкуванні з природою у всіх її і батьківськи ласкавих, і ворожих проявах. Життєвий уклад Мак-Нейре близький до укладу природної або, як ми її називаємо, первісної людини.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций