Винниченко Володимир Кирилович Чорна Пантера і Білий Медвідь — C. 10

Розміщено Шкільні твори в 29 ноября 2014



Прошу вийти з нашої хати.

СНІЖИНКА. Я на образи не хочу одповідати образами. А до того, що я розумію, ви ще не доросли. Прощайте, Білий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).

РИТА. Ха-ха-ха. О, подумаєш! Не доросли. Але яке нахабство! Який цинізм! Така пропозиція. Це таке. одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона сміє?!

КОРНІЙ (що весь час ходив по хаті). А, лиши. Ну, просто Сніжинка дурниці робить. А, що там. Я все одно не можу. От і вже. Не можу.

РИТА. Ти завтра ж продаси полотно і визволиш мене од таких образ і пропозицій! Чуєш? І як ти міг слухати спокійно цю підлу пропозицію? Як ти міг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спеціально, щоб нас образити!

КОРНІЙ. А, Рито. Яка там образа.— Зовсім вона цього не думала. От собі думає, що сім’я не підходить артистові, й хоче нищити її. От і вже. І не в тому річ.

РИТА. Ти, здається, цілком співчуваєш їй.

КОРНІЙ. Лиши, Рито. Не можу я співчувати тому, чого нема в мені.

РИТА. Ні, ти співчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сім’ї те, що всякий мусить зробити.

КОРНІЙ (раптом роздратовано). А, для сім’ї, для сім’ї! Все для сім’ї! А чому сім’я для мене не робить? Такої сім’ї я не хочу! От єсть! Не хочу, та й уже. Я переріс таку сім’ю. Це минулося. Минулося. Все для сім’ї: і честь для сім’ї, і власність, і талант, і держава. Та що таке? Хай сім’я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.

РИТА. Більшому?

КОРНІЙ. А щоб тв знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Na! Завели собі сім’ю, і все їй давай, - священна. Поцілував другу женщину, честь опозорив. Во сім’ ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім’я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім’ї до всього підходити. Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім’ї? Мавші Хіба я живу для того, щоб сім’ю содержувати? Сім’я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім’я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі - давай її сім’ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім’ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!

РИТА. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.

КОРНІЙ. А, що! Чого ради я повинен для сім’ї давати своє. все найдорогше, чому сім’я мені не дасть свого найдорогшого. ” святого “? А, маєш.

РИТА. Говори ж, що? Говори, що сім’я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?

КОРНІЙ. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш. Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?

РИТА (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?

КОРНІЙ. Ні, я цього не хочу.

РИТА. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?

КОРНІЙ. Мені треба грошей. От і вже.

РИТА. І мені треба. Ну?

КОРНІЙ (зупиняючись, чудно дивиться на неї). “Ну”? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти і все можеш зробить, що ти товариш мій?

РИТА. Говорю. Ну?

КОРНІЙ. Ну, так от: ти мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім’ї й для мене грошей. І вже.

РИТА (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!

КОРНІЙ. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім’ї, для мистецтва, для мене.

РИТА. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?

КОРНІЙ. Я говорю те, що я говорю. От і вже.

РИТА. О Боже! Мені сниться чи. Господи!. Ти на це йдеш? На це?

КОРНІЙ. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім’ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!

РИТА. Ти безчестям сім’ї хочеш купити собі артизм свій?

КОРНІЙ. Безчестя нема ніякого. Ніякого. Безчестя тоді, коли сім’я вище цього. Тоді женщина не сміє нарушати її наказів, бо сім’я руйнується. От. А коли сім’я средство, тоді безчестя нема.

РИТА. О Боже!. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого - свої живі муки, сором?

КОРНІЙ. Так! Щоб ти тіло продала. Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.

РИТА. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло!?

КОРНІЙ. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім’ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або. кінець всьому. Ідеш?

РИТА. Куди?

КОРНІЙ. До Мулена!

РИТА. Ти справді?!

КОРНІЙ. Справді.

РИТА (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла. для того полотна?!

КОРНІЙ. Для того полотна.

РИТА (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то.

КОРНІЙ (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!

РИТА (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!

КОРНІЙ. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! Одійди!

РИТА. Лесика? Ти?!

КОРНІЙ (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий).

Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить. Сідає коло столу й падає головою на руки.

КОРНІЙ (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!

РИТА (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобі моя одповідь!

КОРНІЙ (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).

Рита, дрижачи вся, падає знов на стіл і гірко ридає.

З а в і с а ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Там же.

Виходять з коридору ГАННА СЕМЕНІВНА, СНІЖИНКА і МІГУЕЛЕС.

ГАННА СЕМЕНІВНА (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кімнати Рити). Балакайте тихо. Вона може почути.

СНІЖИНКА. Та в чому річ, що сталося?

ГАННА СЕМЕНІВНА. Зараз, зараз. (Підходить до дверей зліва і прислухається). Єсть. Він ходить, а вона співає. (Ледве чути колискову пісню). Тихше. Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогодні вискакувала в коридор, і нікого вдома не було. Стукала, стукала до всіх.

СНІЖИНКА (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?

ГАННА СЕМЕНІВНА (плаче). Помер.

СНІЖИНКА (скрикує). Помер Лесик?!

ГАННА СЕМЕНІВНА (злякано). Тихо, ради Бога! Вона як почує. Ох, Боже, що тут діється!.

СНІЖИНКА (тихо). Коли ж помер?

ГАННА СЕМЕНІВНА. Ще вчора ввечері, якраз, як вона надумалась взяти гроші у Янсона. Рішилася, і от. Хто б думав.

СНІЖИНКА. Та він же недавно ще був зовсім здоровий?!

ГАННА СЕМЕНІВНА. А, де вже там здоровий. В один день розгорівся і згорів. Ввечері (плаче) й не стало. Як свічечка, наприкінці несподівано блимнула й погасла.

СНІЖИНКА. Бідний Лесик! От несподівано. Як же вони?

ГАННА СЕМЕНІВНА (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас. Поможіть мені якось з ними. Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер. Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає. Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться. А вона от вже співає над ним. Хотіла, щоб обмити ж, поховати. Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати. А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як. чиста пантера, і нічого з нею. Ради Бога, поможіть мені якось. Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх. Щось. Ну, я вже не знаю. (Витирає сльозу).

МІГУЕЛЕС. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?

ГАННА СЕМЕНІВНА. Не знаю. Ні, вона його не пускає. Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов. Тш!. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла. Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв’язок порвано, що вони не простять один одному цього. І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була. Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось. Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций