Патрік Зюскінд Парфуми — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 19 ноября 2014





На світлі Бальдіні побачив обличчя хлопчика з полохливими очима. Складалося враження, що він ховається за своєю простягненою рукою, ніби очікуючи ударів. Це був Гренуй.

Козячі шкіри! Бальдіні згадав. Кілька днів тому він замовив ці шкіри у Грімаля - тоненьку, м’яку замшу на бювар графові Верамону, п’ятнадцять франків за штуку. Але тепер Бальдіні цю замшу не потребував, він міг заощадити гроші. З другого боку, якщо він зараз просто відішле хлопця назад… Хто знає, це може справити невигідне враження, підуть, мабуть, балачки, плітки: Бальдіні, мовляв, став ненадійним, Бальдіні більше не дістає замовлень, Бальдіні більше не має чим платити… А це вже недобре, ні, ні, таке може збити ціну крамниці перед продажем. Краще взяти ці непотрібні козячі шкіри. Ніхто не повинен дізнатися завчасно, що Джузеппе Бальдіні змінив своє життя.

- Заходь!

Він пропустив хлопця, і вони пішли до крамниці - Бальдіні із свічником попереду, Гренуй зі шкірами за ним. Це вперше Гренуй зайшов до парфюмерної крамниці. Звичайно, йому були відомі всі крамниці в місті, де торгували парфумами та всілякими зіллями, ночами вистоював він перед вітринами, притискаючись носом до щілин у дверях. Він

Знав усі аромати, якими тут торгували, і в уяві часто комбінував їх у найчудовіші парфуми. Отже, на нього не чекає тут нічого нового. Але як ото музикальній дитині не терпиться зблизька подивитися на оркестр чи піднятись у церкві до схованого органу, так не терпілося Гренуєві побачити парфюмерну крамницю зсередини, і коли він почув, що треба віднести шкіри до Бальдіні, то зробив усе для того, щоб виконати це доручення самому.

І ось він стояв у крамниці Бальдіні, в тому місці Парижа, де у найменшому просторі зібрано найбільшу кількість професійних ароматів. Багато він не побачив при мерехтливому полум’ї свічки, лише тінь конторки з вагами, обох чапель над чашею, крісла для відвідувачів, темні полиці попід стінами, вимірювальний прилад та білі етикетки на склянках та слоїках; та й запахів нових він тут не вчув, окрім тих, які відчував ще знадвору. Але він одразу пройнявся серйозністю, що панувала в цих приміщеннях, можна навіть сказати, святою серйозністю, якби слово “святий” мало для Гренуя хоч якесь значення; він відчув холодну серйозність, ремісничу тверезість, сухий господарський розум, знак якого лежав на всіх меблях, всіх приладах, кадобах, пляшках та слоїках. Ось так, ідучи вслід за Бальдіні, в тіні Бальдіні, бо той й не думав світити йому, Гренуєві спало на думку, що його місце саме тут, що він залишиться тут, щоб звідси завоювати світ.

Ця думка була, звичайно, просто-таки гротескною нескромністю. Не було нічого, зовсім анічогісінько,

що якомусь помічникові чинбаря сумнівного походження, без зв’язків і протекції дало б право надіятися зачепитись у найреспектабельнішій парфюмерній крамниці Парижа, тим більше, що її продаж був майже вирішеною справою. Але йшлося не про надію, яка відбивалася у нескромних Гренуєвих думках, а про впевненість. Він знав, що залишить цю крамницю тільки для того, щоб забрати свій одяг у Грімаля, і не надовше. Кліщ пронюхав кров. Кілька років сидів він тихо й очікував. Тепер він падав, не маючи ніякої надії. Тому й поводився з такою впевненістю.

Вони перетнули крамницю, Бальдіні відчинив кімнату з боку річки - там була комірчина й воднораз майстерня та лабораторія, де варили мило, розмішували помади та наливали ароматизовану воду в череваті пляшки.

- Сюди! - сказав Бальдіні, показуючи на великий стіл біля вікна. - Поклади їх сюди!

Гренуй вийшов із тіні від господаря, поклав шкіри на стіл і швиденько повернувся на місце - між Бальдіні та дверима. Бальдіні постояв ще хвилинку; він тримав свічку трохи збоку, щоб краплі воску не падали на стіл, і погладжував другим боком пальця по гладенькій поверхні шкіри. Тоді перевернув горішню і провів долонею по замшевій, шорсткій і м’якій водночас, внутрішній поверхні. Вона була дуже добра, ця шкіра. Неначе створена для графового замовлення. Така шкіра не розтягнеться, коли висохне, вона еластична, він зразу відчув це, коли стиснув її між

Великим та вказівним пальцями; вона збереже аромат років п’ять-десять! Це дуже, дуже добра шкіра - може, він зробить із неї рукавички, три пари собі й три дружині, на дорогу до Мессіни.

Він відвів руку. Який зворушливий вигляд мав робочий стіл! Усе лежало напоготові: скляна ванночка для ароматизованої води, скло для сушіння, мисочки для розмішування тинктур, лопаточка, пензлики, ножиці. Здавалося, ці речі просто сплять собі, бо в кімнаті темно. І вони знову оживуть завтра вранці. Може, йому забрати цей стіл з собою до Мессіни? І частину свого начиння, тільки найважливіші речі?.. За цим столом дуже добре сиділося й працювалося. Він був увесь дубовий, ще й скріплений поперечними розкосами, так що нічого на цьому столі не тремтіло й не хиталося, на ньому не залишалося слідів ні від кислоти, ні від олії, ні від ножа. Але ж доставити його судном до Мессіни коштуватиме ціле багатство! І тому завтра його буде продано, цей стіл буде продано, як і все, що на ньому, під ним і біля нього. Все буде продано. Бо хоч у Бальдіні й сентиментальне серце, але в нього й сильна вдача, тому, хоч як важко йому буде, він виконає своє рішення; зі сльозами на очах віддасть він усе, але все одно зробить це, бо переконаний, що чинить правильно, він отримав знак.

Бальдіні повернувся, щоб іти. Та в дверях стояв цей малий згорблений чоловічок, про якого він уже й забув.

- Гаразд, - мовив Бальдіні. - Перекажи майстрові, що шкіра добра. Я прийду завтра й розрахуюся.

- Звичайно, - відповів Гренуй, все ще стоячи й загороджуючи дорогу Бальдіні, який зібрався йти з майстерні.

Бальдіні трохи здивувався, але був такий недогадливий, що пояснив собі поведінку хлопця його сором’язливістю.

- Чого тобі? - запитав Бальдіні. - Ти хочеш мені ще щось сказати? То кажи швиденько!

Гренуй стояв спантеличений, дивлячись на Бальдіні поглядом, що виказував наче побоювання, але насправді був сповнений пильної цікавості.

- Я хочу працювати у вас, метре Бальдіні. У вас, у вашій крамниці.

Це прозвучало не як прохання, а як вимога, яку хлопець не вимовив, а видавив, просичав по-зміїному. І знову Бальдіні прийняв страшенну Гренуєву самовпевненість за хлоп’ячу безпорадність. Він люб’язно всміхнувся до малого.

- Ти ж учень чинбаря, сину мій, - сказав Бальдіні. - Я не знаю, що може робити в мене учень чинбаря. Помічника я маю, а учень мені не потрібен.

- Ви хочете напахати ці козячі шкіри, метре Бальдіні? Шкіри, які я вам приніс? Адже ви хочете їх напахати? - просичав Гренуй, не звертаючи уваги на відповідь Бальдіні.

- Так, - сказав Бальдіні.

- “Амуром та Псіхеєю” Пелісьє? - провадив Гренуй, знітившись іще дужче.

По тілу Бальдіні пробіг переляк. Не тому, що він здивувався, звідки хлопець це знає, а просто від

Самої вже назви тих ненависних парфумів, за розгадуванням секрету яких він провів цілий день і зазнав поразки.

- Як ти прийшов до такої безглуздої думки, ніби то я хочу скористатися чужими парфумами для…

- Ви ними пахнете! - прошипів Гренуй. - Вони у вас на чолі, а в правій кишені ви маєте хустинку, просякнуту ними. Але “Амур та Псіхея” - погані парфуми, бо в них забагато бергамоту та розмарину і мало трояндової олії.

- Ага, - промовив Бальдіні, вкрай здивований таким поворотом розмови. - Що ще?

- Апельсиновий цвіт, солодкий лимон, гвоздика, мускус, жасмин, винний спирт і щось таке, назви чого я не знаю, ось тут, бачите? В оцій пляшці! - І він показав пальцем у темряву.

Бальдіні повів у той бік свічником, його погляд простежив за хлопцевим пальцем і впав на пляшку з сіро-жовтим бальзамом, що стояла на полиці.

- Стиракс? - запитав він.

Гренуй кивнув головою.

- Так, там стиракс. - Тоді скоцюрбився, немов від судоми, і промимрив добрий десяток разів слово “стиракс”: - Стиракс, стиракс, стиракс…

Бальдіні, тримаючи свічку перед хлопцем, що промовляв слово “стиракс”, подумав: “Або він божевільний, або брехливий шахрай, або талант”. Те, що названі речовини складають парфуми “Амур та Псіхея”, було цілком можливо, навіть напевне. Трояндова олія, гвоздика й стиракс - ось ті три компоненти,

які він так безнадійно шукав сьогодні пополудні, саме вони доповнювали решту частин композиції, які він теж розпізнав, немов сегменти чудового кругленького пирога. Тепер головне - з’ясувати, в якому співвідношенні треба ці компоненти складати. Для цього йому, Бальдіні, довелося б експериментувати цілими днями. Це жахлива робота, ще гірша, ніж просто розпізнавати складові, бо довелося б міряти, важити, занотовувати і весь час добряче пильнувати, позаяк найменша неуважність - затремтить піпетка, помилишся, коли рахуватимеш краплі, - і все зійде нанівець. А кожна невдала спроба коштувала страшенно дорого. Кожна зіпсована суміш варта маленького скарбу… Він вирішив виробувати цього хлопця, запитати в нього точну формулу “Амура та Псіхеї”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций