Глібов Леонід Іванович Щука й Кіт

Розміщено Шкільні твори в 19 ноября 2014

Один мордатий Кіт до Щуки учащав;

Пройдисвітка зубата знала,

Чого хвостатий кум бажав:

До берега частенько припливала

І щиро куманька свого

Карасиками шанувала,

А Кіт і не цуравсь сього,

Бо жирная мишва вже приїдаться стала.

Раз каже Щука так йому:

— Возьми мене мишей ловити.—

Дивуючись, кум глянув на куму

Та й засміявсь:— Надумалась дуріти!

Не навтішаєшся таким добром;

Карась і сам у рот тобі ускочить,

А хитрая мишва так іноді морочить,

Що треба буть мудрованим Котом,

Щоб висидіть, неначе неживому,

І оком не моргнуть;

Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному

І ні однісінькій не вдасться в’яз звернуть.

А Щука на своє хилила:

— Ет, вигадки! Велике діло миш;

На що ярші — і тих не раз ловила…

Піду-бо я! Хоч раз мене потіш.—

Ніхто не бачив, тільки зорі,

Як ласий кум і шустрая кума

Через садок попхались крадькома

І зачинились у коморі.

Кіт на полицю зараз же стрибнув,

Бо там давненько був,

А Щука у куточку

Сховалася за бочку.

От перед світом Кіт довідаться біжить —

Аж Щука без хвоста лежить:

Прокляті пацюки одгризли.

— Бач, серденько, в яку біду ми влізли!

Хвоста й нема…

Ніхто не винен — ти сама,—

Мурличе Кіт,— се справді штука!

Ну, що ж його тепер робить?

— Голубчику, рятуй! — тут простогнала Щука.

На світі дай мені пожить…

У став мерщій пусти мене, мій друже,

До світа тут не доживу…

Хоч і нема хвоста — байдуже,

Як-небудь попливу.—

Побачив Кіт, що діло препогане,

Що, може, і йому вона в пригоді стане,—

Узяв куму на спину примостив,

Поніс до ставу та й пустив.

Пішла між рибами про неї всюди слава;

Сміються всі, карасики найбільш:

— Догралася! Тепер мовчи та диш,

Безхвостая проява!

На світі живучи, довіку вчись;

Що наробила здуру Щука —

Се всякому наука:

Чого не тямиш — не берись.

[1891].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций