Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 17 ноября 2014













Розділ II

ДРАГУНИ КІРКА



Садиба Оглторп розкинулась на правому березі річки десь за милю на південь від Бріджуотера. Серед барвистої зелені стояв сірий присадкуватий будинок у стилі епохи Тюдорів, нижню частину його густо обвивав плющ. Під’їжджаючи через запашні сади до маєтку, який, здавалося, безтурботно дрімав на березі Паррета, що іскрився в промінні ранкового сонця, Блад ніяк не вірив, що він у країні, охопленій кровопролитною боротьбою.



Та на околицях Бріджуотера вони зустріли на мосту авангард стомлених, змучених утікачів з поля бою. Серед них було багато поранених. Напружуючи останні сили, охоплені смертельним жахом, ці люди поспішали до міста, марно сподіваючись, що там знайдуть і захисток і притулок, їх очі, сповнені втоми і страху, жалібно дивились на Блада і його супутника; кілька хриплих голосів застерегли Пітта, що погоня вже близько. Але той, не звертаючи уваги на застереження, безстрашно мчав курним шляхом, на якому кількість бідолашних втікачів з-під Седжмура дедалі збільшувалась. Незабаром вершники звернули з битого [11] шляху на стежку, що перетинала росяні луки. Навіть тут вони зустрічали окремі групи цих кинутих напризволяще бідолах, що розбіглися в усі боки. Пробираючись крізь високі трави, втікачі перелякано озиралися, чекаючи кожну мить, що ось-ось з’являться червоні камзоли королівських драгунів.



Але Пітт і його супутник, просуваючись на південь, уже наближалися до штабу квартири Февершема, і незабаром зникли з очей усі сліди недавнього бою. Вершники проїжджали повз мирні фруктові сади, дерева яких обважніли під вагою дозріваючих плодів - надходив час виготовлення сидру.



Нарешті вони зійшли з коня на вимощене плитами подвір’я, де їх зустрів засмучений і схвильований власник садиби Бейнс.



У просторій кімнаті з кам’яною підлогою лікар побачив лорда Гілдоя - високого, чорнявого молодого чоловіка з масивним підборіддям і крупним носом. Лорд лежав на плетеній кушетці біля великого, завішеного серпанком вікна. Щоки його були землистосірого відтінку, очі заплющені, а з посинілих губів з кожним подихом злітав(4)ледве чутний стогін. Пораненого доглядала дружина Бейнс а та її гарненька дочка.



Блад постояв якусь мить, мовчки розглядаючи свого пацієнта. Йому було щиро жаль, що цей аристократ з таким майбутнім рискував усім, можливо навіть життям, заради честолюбства нікчемного авантюриста. Потім лікар опустився на коліна перед пораненим, розірвав камзол та білизну, щоб оглянути рану лорда, і наказав принести воду, полотно та все інше для перев’язки.



Коли через півгодини до садиби вдерлися драгуни, він ще возився з пораненим і зовсім не звертав уваги на стук підків та грубі вигуки солдатів. Його взагалі нелегко було вивести з рівноваги, а зараз він до того ж цілком поринув у свою роботу. Але лорд, який щойно опритомнів, занепокоївся, а Джеремі Пітт, зовнішній вигляд якого свідчив про участь в бою, спритно сховався в шафі для одягу. Бейнс теж помітно хвилювався. Його дружина і дочка тремтіли від страху, і Бладу довелося їх усіх заспокоювати.



- Ну чого вам боятися? - казав він.- Хіба ми живемо не в християнській країні? А християни ж не воюють з пораненими і з тими, хто дав їм притулок.



Блад, як бачите, ще не втратив віри в християн. Потім він підніс до губ пораненого склянку з ліками, виготовленими за його вказівками. [12]



- Заспокойтеся, мілорде. Найгірше вже позаду.



Але саме в цю мить з грюкотом і брязкотом у кімнату вдерлося чоловік дванадцять солдатів Танжерського полку у ботфортах і червоних мундирах. Командував ними кремезний похмурий офіцер, мундир якого був пишно розшитий золотими позументами.



Бейнс закам’янів на місці в якійсь дивній позі, що свідчила одночасно і про його переляк і про виклик карателям, в той час як його дружина і дочка злякано відступили. Блад, що стояв у головах лорда, поглянув через плече на непроханих гостей.



Офіцер різким голосом наказав солдатам зупинитись. Після цього він, побрязкуючи острогами і тримаючи руку в рукавичці на ефесі своєї шпаги, бундючно пройшов уперед і звернувся до господаря:



- Я капітан Гобарт з драгунів полковника Кірка. Ви тут переховуєте бунтівників?



Наляканий різким і зухвалим тоном військового, господар промимрив тремтячим голосом:



- Я… я не переховую бунтівників, сер. Цей джентльмен поранений…



- Сам бачу! - гримнув капітан і важкою ходою рушив до кушетки. Насупившись, він похмуро глянув на сіре обличчя змученого лорда.- Нема потреби допитуватись, де він був поранений. З мене досить того, що це проклятий бунтівник! Візьміть його, хлопці! - кинув він драгунам.



Але тут Блад заступив собою пораненого.



- В ім’я гуманності, сер! - сказав він з ноткою гніву в голосі.- Ми живемо в Англії, а не в Танжері. Цей чоловік тяжко поранений. Його не можна чіпати, бо це небезпечно для його життя.



Слова Блада розсмішили капітана:



- О, я маю ще й піклуватися про здоров’я бунтівників! Хай йому чорт! Ви думаєте, що ми беремо його для лікування? Вздовж усього шляху від Уестона до Бріджуо-тера споруджуються шибениці, і він годиться для будь-якої з них. Полковник Кірк навчить, цих дурнів-протестантів дечого такого, про що пам’ятатимуть усі нащадки!



- Ви вішаєте людей без суду? Клянусь честю, я помилився. Схоже на те, що ми зараз у Танжері, де колись стояв ваш полк.



В очах капітана блиснув недобрий вогник. Змірявши поглядом Блада з ніг до голови, він звернув увагу на його сухорляву, мускулисту будову тіла, згорда підняту голову, на весь його владний вигляд - і солдат упізнав солдата. [13]



Очі капітана звузились. Він почав дещо пригадувати і зненацька вибухнув гнівом.



- Хто ж ви в біса такий?



- Мене звуть Блад, сер. Пітер Блад. До ваших послуг.



- А-а… так, так, пригадую ваше прізвище. Ви служили у французів, га?



Якщо Блад і був здивований, то не показав цього.



- Так, служив.



- Тоді пам’ятаю… Років п’ять тому чи, може, трохи більше ви були в Танжері?



- Був і знав вашого полковника.



- Клянусь честю, вам, напевно,, доведеться відновити це знайомство.- Капітан неприємно засміявся.- Як ви тут опинились, сер?



- Мене покликали подати допомогу пораненому. Я лікар.



- Ви - лікар?



У хвалькуватому тоні Гобарта прозвучала зневага до брехні, якою йому здалися слова Блада.



- Medicinae baccalaureus(1),- відповів Блад.



- Не тикайте мені під ніс вашу французьку мову, чоловіче! - грубо обрізав його Гобарт.- Говоріть по-англійськи.



Поспішка Блада дратувала його.



- Я лікар і маю практику в містечку Бріджуотері. Капітан глузливо посміхнувся:



- А сюди ви приїхали з Лаймської затоки(2), супроводжуючи вашого приблудного герцога?



(1) Medicinae baccalaureus (лат.) - бакалавр медицини.



(2) Лаймська затока - місце висадки Монмута.



Блад відповів йому тим самим тоном:



- Якби ваш розум був такий же гострий, як голос, мій любий, ви давно вже були б великою людиною.



На мить у драгуна відібрало мову. Кров ударила йому в обличчя.



- Ви матимете нагоду переконатися, що я й так досить великий, щоб повісити вас.



- Не сумніваюся, що це так. У вас і вигляд і манери вішателя. Але якщо ви застосуєте своє ремесло до мого пацієнта, то зашморгнете петлю на власній шиї. Він не з тих, кого ви можете безкарно повісити. Він має право на суд перів.



- Право на суд перів? [14]



Капітана приголомшили ці останні слова, які з особливим притиском вимовив Блад.



- Безумовно. Кожен, якщо він не дурень і не дикун, запитав би ім’я людини, перш ніж послати її на шибеницю. Цей джентльмен - лорд Гілдой.



І тоді кволим голосом заговорив сам лорд:



- Я не приховую свого зв’язку з герцогом Монмут-ським і готовий відповісти за це. Проте, з вашого дозволу^ я відповідатиму тільки перед судом, судом перів, як уже сказав лікар.



Він замовк, і на мить запала тиша. Як це часто трапляється з хвалькуватими людьми, в глибині душі Гобарт був неабияким боягузом. Повідомлення про титул пораненого зачепило його слабку струну. Підлесливий і раболіп-ний Гобарт благоговів і тремтів перед титулами. Тремтів він і перед своїм полковником, бо Персі Кірк не гладив по голівці тих, що помиляються.



Жестом руки Гобарт зупинив своїх підлеглих. Тут слід подумати. Блад, помітивши його нерішучість, вніс уточнення, над яким було не зайвим і помізкувати.



- Пам’ятайте, капітане, що в лорда Гілдоя є друзі і родичі серед торі(1), і вони неодмінно донесуть полковникові Кірку, якщо з його світлістю поводитимуться, як із звичайним кримінальним злочинцем. Будьте обережні, капітане, або, як я вже казав, цього ранку ви зів’єте мотузок для своєї власної шиї.



(1) Торі - політична партія, що виражала інтереси крупної аристократії і вищого духовенства.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций