Загул Дмитро Юрійович «Власні смутки, власні болі…»

Розміщено Шкільні твори в 15 ноября 2014

Власні смутки, власні болі

В пісню переллю

І розвію ген по полі

Думоньку мою.

Там вітрець її посіє

В полі золотім

І квітки дрібні обвіє

Гореньком моїм.

І квіткам дрібненьким скаже

Думонька моя,

Як я плачу, сльози трачу,

Як сумую я…

З золотими колосками

Розмовлятиме,

Не словами, а слізками

Вповідатиме,

Що немає в мене долі,

Ні надій нема,

Що на моїм довгім полі

Холод і зима,

Що немає в мене втіхи,

Ні ніжних квіток,

Нема з чого для потіхи

Заплести вінок.

Муть дівчата жито жати

Золотим серпком.

Муть пісень моїх співати

Тужним голоском.

Колосочки в чистім полі

Посхиляються

І на мене в своїй долі

Нагадаються…

Як прийде сніпки в’язати

Та, що я люблю,

Колоски їй муть казати,

Як то я терплю…

Може, зронить хоч сльозинку

Із своїх очей,

Може, спаде на хвилинку

Біль з моїх грудей.

1909 — 1912.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций