Патрік Зюскінд Парфуми — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 29 октября 2014



Якщо хлопець знає її з точністю до грама й краплини, тоді він, безперечно, шахрай, котрий якось дістав рецепт Пелісьє, щоб здобути собі місце в Бальдіні. А якщо він вгадав формулу приблизно, тоді він - геній нюху і вартий професійного інтересу Бальдіні. Не те щоб Бальдіні поставив під сумнів своє рішення продати крамницю. Йшлося навіть не про парфуми Пелісьє. Навіть якщо хлопець дістане йому їх літрами, Бальдіні й уві сні не думав про те, щоб напахчу-вати ними лайку для графа Верамона. Але… Але не був би він усе своє життя парфюмером, не компонував би все життя ароматів, якби зараз раптом утратив увесь свій професійний інтерес! Йому цікаво було здобути формулу тих клятих парфумів, навіть більше - дослідити талант цього дивовижного хлопця,

Який прочитав запах з його чола. Йому хотілося знати, що за всім цим стоїть. Його просто опанувала цікавість.

- Здається, у тебе тонкий нюх, юначе, - промовив Бальдіні після того, як Гренуй перестав мимрити, ступив у глиб майстерні, щоб обережно поставити свічник на робочий стіл, - нюх тонкий, але…

- У мене найкращий нюх у Парижі, метре Бальдіні, - шепелявив Гренуй. - Я знаю всі запахи світу, всі, які тільки є в Парижі, тільки я не знаю деяких назв, та я можу їх вивчити, всі назви, їх не багато, всього кілька тисяч, я їх усі вивчу, я вже ніколи не забуду назви цього бальзаму, стиракс, бальзам має назву стиракс, стираксом його називають…

- Помовч! - крикнув Бальдіні. - Не перебивай, коли я балакаю! Ти зарозумілий і нахабний. Жодна людина не знає тисячі назв різних запахів. Навіть я не знаю тисячі назв, а лише кілька сотень, бо в нашому ремеслі їх не більше кількох сотень, усе інше - не запахи, а сморід!

Гренуй, котрий майже розпрямився фізично під час свого бурхливого пояснення, в якийсь момент навіть замахав руками, виписуючи кола, аби показати, як він знає “усе, усе”, після грізної відповіді Бальдіні знову знітився, обернувшись у маленьке чорне жабеня, і причаївся на порозі.

- Я, звісно, - провадив Бальдіні, - давно Збагнув, що “Амур та Псіхея” складаються із стираксу, трояндової олії, гвоздики, а також бергамоту, розмаринового

Екстракту й так далі. Щоб це встановити, потрібен, як то кажуть, тонкий нюх, і цілком можливо, що Бог дав тобі досить тонкий нюх, як і багатьом іншим людям - особливо в твоєму віці. Але парфю-мерові, - тут Бальдіні підняв указівний палець і випнув груди, - парфюмерові треба мати не тільки тонкий нюх. Йому потрібен випробуваний роками, непідкупно працюючий орган нюху, який може найскладніші запахи розкладати на окремі компоненти, визначати їхню кількість, так само як і створювати нові, невідомі ароматичні суміші. Такий ніс, - і він постукав пальцем по своєму, - так просто не дається! Такий ніс здобувають терпінням та старанням, юначе. Чи, може, ти зміг би отак зразу назвати точну формулу “Амура та Псіхеї”? Ну, зміг би? Гренуй не відповідав.

- Чи зміг би ти мені її назвати хоч приблизно? -

Сказав Бальдіні, злегка нахиляючись уперед, аби краще розгледіти жабеня в дверях. - Ну? Кажи, найкращий ніс Парижа!

Та Гренуй мовчав.

- Ось бачиш! - сказав Бальдіні і задоволено, і розчаровано водночас. - Ти не знаєш. Звичайно, не знаєш. Звідки тобі знати? Ти із тих, хто, коли їсть, може визначити, чи суп із купирем, чи з петрушкою.

Це вже щось. Але ти далеко не кухар. У кожному мистецтві, як і в кожному ремеслі - зарубай це собі на носі, перш ніж піти! - талант сам по собі майже нічого не вартий, все визначається досвідом, здобу тим скромною наполегливістю та старанням.

Він уже взяв свічник зі стола, коли від дверей прошелестів Гренуїв придушений голос:

- Я не знаю, що таке формула, метре, цього я не знаю, зате знаю все інше!

- Формула - це альфа й омега кожних парфумів, - суворо відповів Бальдіні, бо хотів нарешті покласти край розмові. - Це точна вказівка, в якому співвідношенні слід змішувати окремі інгредієнти, щоб отримати бажаний аромат; це і є формула. Вона є рецепт - якщо це слово тобі зрозуміліше.

- Формула, формула, - прохрипів Гренуй і наче аж побільшав у дверях. - Мені не потрібна формула.

А рецепт я маю в носі. Змішати їх для вас, метре, змішати?

- Як це? - вигукнув Бальдіні занадто голосно і підніс свічку гномові до обличчя. - Як це - змішати?

Гренуй вперше не сахнувся.

- Але ж вони всі тут, потрібні запахи, всі тут, у цьому приміщенні, - сказав він, вказуючи знову в темряву. - Трояндова олія там! А там апельсиновий цвіт! Гвоздика отам! А розмарин там!..

- Звичайно, вони там! - крикнув Бальдіні. - Всі вони там! Але ж я пояснюю тобі, дурневі, що толку від цього мало, коли не знаєш формули!

- …Жасмин отам! Винний спирт!.. Отам бергамот! Отам стиракс! - хрипів Гренуй далі, вказуючи з кожною назвою на те чи інше місце в приміщенні, де було так темно, що можна було тільки здогадуватися, де яка полиця з бутлями.

- А, то ти й потемки бачиш? - вів далі Бальдіні. - У тебе не тільки найтонший нюх, а й найгостріший зір у Парижі, чи не так? Якщо в тебе ще й гарний слух, то відкрий вуха, і я скажу тобі: ти малий брехун. Очевидно, ти поцупив щось у Пелісьє, щось підгледів, так? І ти гадаєш, що можеш обдурити мене?

Гренуй стояв тепер у дверях зовсім розпрямившись, так би мовити, на повний зріст, злегка розставивши ноги і розвівши руки, тож нагадував чорного павука, який вчепився за поріг і одвірки.

- Дайте мені десять хвилин, - сказав він скоромовкою, - і я виготовлю вам парфуми “Амур та Псіхея”. Тут же, на місці. Метре, дайте мені п’ять хвилин!

- Ти гадаєш, я дозволю тобі хлюпатися в моїй майстерні? З есенціями, які коштують ціле багатство?

Дозволю - тобі?

- Так, - сказав Гренуй.

- Ти ба! - скрикнув Бальдіні, виштовхуючи при тому все повітря, яке мав у грудях. Потім, глибоко вдихнувши, він довго роздивлявся подібного до павука Гренуя Й розмірковував. Власне, хіба неоднаково, думав він, адже завтра всьому кінець. Я, звичайно, знаю, що він не може зробити того, що обіцяє, немає у нього таких можливостей. Цього не зміг би і сам великий Франжіпані. Але чому мені на власні очі не переконатися в тому, що я знаю? Може статися, що одного дня в Мессіні мені спаде на думку - старих людей часом переслідують божевільні ідеї, - що я не розпізнав генія нюху, вундеркінда, істоту, щедро

Обдаровану милістю Божою… Це цілком виключено. Виходячи з того, що підказує мені розум, це виключено. Але ж існують дива, поза всяким сумнівом, існують. І коли я помиратиму в Мессіні, на смертному одрі мені спаде на думку: того вечора в Парижі тобі явилось диво, а ти заплющив очі!.. Тобі буде не дуже приємно, Бальдіні! Нехай розхлюпає цей дурник кілька крапель трояндової олії та мускусної тинктури, ти б і сам їх розхлюпав, якби парфуми Пелісьє ще по-справжньому цікавили тебе. Та й що тих кілька крапель - звісно, дорогих, дуже дорогих! - порівняно із надійними знаннями та спокійною старістю!

- Слухай-но! - сказав він суворим тоном. - Слухай! Я… до речі, як тебе звати?

- Гренуй, -. відповів Гренуй. - Жан-Батіст Гренуй.

- Ага, - сказав Бальдіні. - Отже, слухай, Жане-Батісте Гренуй! Я передумав. Ти матимеш нагоду продемонструвати свої здібності. А разом з тим і нагоду стати скромнішим - після очевидної поразки, оскільки скромність - і це можна вибачити - в твоєму віці ще не розвинута, але це обов’язкова передумова для твого подальшого життя як члена цеху і стану, як сім’янина, підданого, як людини і як доброго християнина. Я готовий дати тобі цей урок власним коштом, бо з певних причин я сьогодні щедрий, і хто зна, можливо, колись згадка про цей день розвеселить мене. Тільки не думай, що ти зумієш перехитрити мене. Ніс у Джузеппе Бальдіні старий, але нюх гострий, достатньо гострий, щоб одразу помітити

Бодай найменшу різницю між твоєю мікстурою та оцим продуктом. - І, витягши з кишені напахчену “Амуром та Псіхеєю” хустинку, він помахав нею перед Гренуєвим носом. - Підійди ближче, найкращий носе Парижа! Підійди сюди, до стола, й покажи, що ти можеш! Тільки гляди, нічого мені тут не перекинь і не розбий! Нічого не чіпай! Спершу я запалю більше світла. Ми зробимо ілюмінацію на честь цього маленького експерименту, чи не так?

Із цими словами він узяв ще два свічники, що стояли скраю великого дубового стола, і запалив їх. Тоді поставив усі три свічки поряд, відсунув шкіру вбік, звільняючи середину столу. Потому спокійними, але швидкими рухами з невеликої етажерки попереносив необхідне для досліду начиння: велику черевату пляшку для змішування, скляну лійку, піпетку, маленьку й велику мензурки. Все це він по порядку розклав на дубовій стільниці.

Гренуй тим часом відірвався від дверної рами. Вже під час помпезної промови Бальдіні з нього спали заціпеніння, настороженість, пригніченість. Він чув тільки згоду, тільки “так”, і радів, мов дитина, котра добилася якоїсь поступки і котрій байдуже до умов та моральних застережень, із тим пов’язаних. Поза його стала невимушеною, він уперше був схожий більше на людину, аніж на тварину, і вже не звертав уваги на кінець тиради Бальдіні, знаючи, що переміг цього чоловіка, коли той поступився йому.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций