Шевченко Тарас Григорович Юродивий

Розміщено Шкільні твори в 26 октября 2014

Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п’яний Долгорукий

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра,

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштрували,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім,

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились, та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п’яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу. Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян

Гаврилич гнув во время оно;

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм прафосам п’яним

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці.

<Тоді, дурні, і вам було б

На його вийти з рогачами,

А ви злякалися…>

Так-то так!

Найшовсь-таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив.

А ви, юродиві, тим часом,

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря! а бивий

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого;

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда оставсь

Преблагосклонним».

Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я…

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла…

Безбожний царю! творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі!

А ти, всевидящеє око!

Чи ти дивилося звисока,

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,

Як мордували, розпинали

І вішали. А ти не знало?

І ти дивилося на них

І не осліпло. Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі…

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори

Без дна глибокії, і вас,

Споборники святої волі,

Із тьми, із смрада і з неволі

Царям і людям на показ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах…

[Грудень 1857,

Нижній Новгород]

______________

Ці рядки закреслені автором в рукописі..



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций