Джордж Гордон Байрон Вірші у перекладі Дмитра Паламарчука

Розміщено Шкільні твори в 25 октября 2014

Джордж Гордон Байрон

Вірші



Перекладач: Дмитро Паламарчук

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія.- К.: Освіта., 1992.









Прощання з ньюстендським абатством







Навіщо ти зводиш чертог, сину крилатих днів?

Сьогодні ти дивишся зі своєї вежі,

Та мине кілька років - налетить

Вітер пустелі і завиє в твоїм спустілім дворі.

Оссіан



Свище вітер в твоїх, древній Ньюстенде, мурах,

Стала пусткою вже ти, оселе батьків.

Не троянди цвітуть,- по алейних бордюрах

Їх заглушує ліс кропиви й будяків.



Сплять у склепах давно смілі й горді барони,

Що водили васалів у землю святу.

Лиш під вітром мечі, ніби дзвін похоронний,

Б’ють у панцир важкий, по іржавім щиту.



Арфа Роберта більше синам Альбіона

Не запалить сердець до звитяг бойових,

Десь Джон Горістон спить біля веж Аскалона,

I його менестрель вже навіки затих.



Поль із Гюбертом теж під Крессі у долині

За вітчизну свою і за Едварда ліг.

Мої предки! Наш край пам’ята вас донині

I в літописах ваш славний подвиг зберіг.



Під знаменами Руперта бившися, браття

Всі чотири лягли в Марстон-Мурськім бою.

Вони кров’ю скріпили у битві завзятій

Королеві та Англії вірність свою.



Тіні славних, прощайте! Із рідного дому

Ваш нащадок іде. У чужій чужині

Сама згадка про вас, вашу честь, всім відому,

Додаватиме сил і відваги мені.



Нехай нині слізьми затуманені очі,-

Не зі страху вони: я ж лишаю свій дім.

Йду боротись, як ви, множить подвиги отчі,

I про вас не забуду я в краї чужім.



Ваша слава в нащадкові житиме завше,

Присягаю повік не зганьбити її.

Хочу жити, як ви, і, так само сконавши,

З вашим прахом змішати останки свої.











Спомин







Кінець! То був лиш сон. I враз

Блідих надій промінчик згас.

  Щасливих мало днів прожито,

Світанок мій вкриває тьма,

I душу сковує зима.

  Любов, надію вщент розбито.

Якби ж - і спомини. Якби-то!









Сердолік







Не блиском вабить він мене,

Не в барвах сила таємнича!

Він сяє скромно, мов ясне

Його дарителя обличчя.



Хай кпить із мене всяк пліткар,

I ганить дружбу безнастанно,

А я люблю цей скромний дар:

Мені ж його з любов’ю дано!



Злякавсь, що дару не прийму,

Й поник даритель головою,

Та я тоді сказав йому,

Що дар цей буде вік зі мною.



Лиш в руки взяв я дружби знак,

Засяла іскорка в кристалі,

Мов крапелька роси. Відтак

Мені і сльози любі стали.



Не визначався, друже, ти

Багатством, знатністю ніколи:

По квітку дружби треба йти

Не в пишний сад, а в дике поле.



В зела, що в лінощах зроста,

Краса і пахощі фальшиві,

А квітка над усі - проста,

Між диких скель, на голій ниві.



Сліпа фортуно, глянь згори,

Допоможи хоч раз природі -

I друг дістане всі дари,

Належні мудрості і вроді.



Якби ж прозріла ти, якби

В ту душу подивилась глибше,-

Всі б оддала йому скарби,

Нічого іншим не лишивши.









Хотів би жити знов у горах







Хотів би жити знов у горах

Дитям безжурним, як колись,

Блукать між скель, в морях суворих

Між хвиль розбурханих нестись.

Моя ж душа, мов птах прип’ятий,

Що прагне скель і висоти,

Страждає в Англії пихатій,

В краю лукавства й німоти.



Дай утекти мені, талане,

На лано урвищ і горбів,

Забудь всі титули й кайдани,

Лакуз вельможних і рабів.

Веди мене на хмурі скелі,

Де стогне грізний океан,-

Верни в дитинства дні веселі,

Дай серцю відпочить од ран.



Я мало жив, та відчуваю:

Чужий я в цьому світі лжі.

Навіщо ж темрява ховає

Той знак останньої межі?

Я спав, я снив про щастя, доки

Не заступив тих марень гніт,-

То, Правдо, промінь твій жорстокий

Вернув мене у ниций світ.



Кого любив - давно нема вже,

Та й друзі розійшлись, як дим.

Надію втративши назавше,

Вже й серце стало крижаним.

Хай інколи тамує келих

Скорботу й біль, нехай уста

Сміються між питців веселих,-

Я серцем завжди сирота.



Як слухать ляси разуразні

Не друзів і не ворогів,

Кого у тлум строкатий блазнів

Маєтність або сан привів!

Де ж друзів коло? Чом не склалась

Та приязнь вірна і свята?

Набрид мені вертепний галас

I втіх нещирих марнота.



А ти, о Жінко, світоч вроди,

Й тобі розрада і любов,

Та в серці в мене стільки льоду,

Що я й до тебе охолов.

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.



Туди б, з незлобним серцем, в бурю,

На те безлюддя, до стихій!

Волію пустку дику й хмуру,

Таку ж, як дух похмурий мій.

О, як мені з душного світу,

Мов голуб до свого кубла,

У небо грозове злетіти,

В кочівлю сонця та орла!









Розстання







Те скорбне розстання

  На довгі літа,

Останні зітхання

  I холодність та,

Безслізна розлука,

  Цілунки сумні

Сьогоднішню муку

  Віщали мені.



Ті роси до світу,-

  Ті сльози між віт,-

Були мов приміта

  Сьогоднішніх бід.

Ти слово зламала,

  Про тебе в юрбі

Начувсь я не мало,

  Улігши ганьбі.



Стоуста неслава

  Про тебе гримить.

Як я нелукаво

  Таку міг любить?

Тебе зневажає

  Юрби поговір:

Не знає, що знаю

  Тебе я надмір.



…Стрічались ми тайно -

  Й печаль я таю.

Забула, звичайно,

  Любов ти мою.

Якби в цім безслав’ї

  Й зустрілися ми,

Тебе б привітав я

  Мовчанням, слізьми.









Паломництво Чайльд Гарольда



(Уривок з поеми)







Прощай, прощай! Вже берег зник,

Лиш мріє далина.

I свист вітрів, і меви крик

Над відхланню луна.

Сідає сонце. Ми в той край

Мчимо серед стихій.

До завтра, сонця лик! Прощай!

Добраніч, краю мій!



По ночі знову ти зійдеш,

Народжуючи день.

Побачу небо, даль без меж,

Не Англію лишень.

I стане пусткою мій дім,

Жилий схолоне дух.

I лиш на пустирі глухім

Завиє пес - мій друг.



- О юний паже, що тобі?

Не бійся, не тремти.

Це шквал тебе ляка в плавбі

Чи змерз під штормом ти?

Не треба сліз. Наш корабель

Міцний і знає шлях,-

Він мчить між рифів і між скель,

Мов сокіл в небесах.



- Хай шторм реве, гуркоче грім,

Безодня хай кипить,-

Та ж, пане Чайльд, біда не в тім,

Не тим душа болить:

Я неньку, батька серед слуг

Покинув при дворі;

Тепер зі всіх - лиш ви мій друг

Та ще один - вгорі.



Благословив мене татусь,

Сумуючи лиш мить,

Матуся ж, доки не вернусь,

Все буде сльози лить.

- Мій любий хлопче, геть печаль,

А сльози - й поготів!

Я й сам би плакав, та, на жаль,

Вже серцем скам’янів.



Мій латнику, іди сюди,

Чого тремтиш отак?

Чи ти від моря ждеш біди,

Чи на вітрах закляк?

- Негода, пане, не ляка,

Стрічав я і біду,

Та вдома кинув я синка,

Дружину молоду.



Де замок ваш, озера й лан,

Вони живуть сумні,

Й на мене ждуть, кленуть талан

I плачуть день при дні.

- То правда, хлопче, та дарма,-

Печаль свою забудь!

Ось я один, то й жартома

Пускаюся у путь.



Жіночі сльози - лиш мана,

Облуди джерело:

Нагляне іншого вона,-

I сліз - як не було.

Не жаль минулого мені,

I море не страшить.

Нема у рідній стороні

За ким мені тужить.



Один! Один! Кругом вода,

Вода без краю й меж…

Ніхто мене там не згада,

I я - нікого теж.

Лиш пес завиє. А мине

В розлуці кілька літ,-

Він, вірний іншому, мене

Порве біля воріт.



Вперед, корабле мій, лети,

Морську глибінь долай!

Примчи у будь-які світи,

Але не в рідний край.

Вітання шлю морським валам,

А вдасться доплисти,-

Чужим вітання берегам!

О краю мій, прости!









Пісня грецьких повстанців







Сини Еллади, час!

Вставайте, рвіть кайдани.

Зве давня слава нас

I предки, гідні шани!

  Хор:

Священну знявши зброю,

Вперед, сини, до бою,

За нами хай рікою

Тече ворожа кров.



Турецькі скиньте пута

Тиранів навісних,-

Хай Греція розкута

Зітре на порох їх.



Нехай хоробрі тіні

Героїв і вождів

В нащадках бачать нині

Елладу славних днів.



Грайте, сурми! Годі спати

Давні лицарі! В боях

Йдімте разом здобувати

Місто на семи горбах!



Спарто, Спарто, із руїни

В гніві правому зведись,

Бери в спільники Афіни,

Об’єднавшись, як колись.



Хай, мов живий, сьогодні

Веде нас у похід

Герой пісень народних -

Могутній Леонід.



Б’ючись за батьківщину

В міжгір’ї Фермопіл,

Він загатив тіснину

Валами перських тіл.



Спинив полки ворожі

Малий його загін,

Хоч сам, на лева схожий,

В крові загинув він.



Священну знявши зброю,

Вперед, сини, до бою,

За нами хай рікою

Тече ворожа кров.









Ода авторам білля проти машиноборців







Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций