Сосюра Володимир Миколайович Мазепа — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 23 октября 2014

Знов од зорі і до зорі

При королівському дворі

Танки й музики без перерви…

І парку шумному не вперве

У тьмі амурні таємниці

Благословлять широким листям,

Все чуть слова: “твоя”, “люблю”…

Й зіркам підморгувать лукаво,

Коли коханці довгі трави

Псують у ласках без жалю…

Був парк і темний і туманний.

Та ніч без місяця була,

Коли уся в сльозах Івану

Вінок свій Юзя віддала…

У шумі стомленому трав

Вона нічого не питала,

І тільки одного благала,

Щоб він нікому не казав.

Він цілував її чоло,

Підтримував її рукою…

І дивно бачити було,

Як Юзя під зелен-габою

Ішла походкою новою…

Так чудно, чудно було Йвану…

Та ніч без місяця була…

Ішла дівчина в парк туманний,

А жінка з парку з ним ішла…

Хоч все було із нею в згоді,

Він почував себе, як злодій.

ЮЗЯ Ти йдеш сумний і ніяковий.

Чого мовчиш? Скажи хоч слово.

В мені ні краплі каяття.

За тебе, любий мій Іване,

Я віддала б усе життя!

МАЗЕПА Мені так соромно, кохана!

Так несподівано все це…

Було так буряно і гостро,

Що сил нема дивитись просто

В твоє заплакане лице.

ЮЗЯ Це сльози радості, коханий!

Я плачу тому, що люблю…

І Юзя на плече Івану

Поклала голову свою.

Вони ішли в солодкій млості

В шум заль, на музики прибій…

А потім в спальні голубій,

Коли заснули п’яні гості,

Король позвав до себе пажа.

КОРОЛЬ Ну, як?

МАЗЕПА Уже, величність ваша!

КОРОЛЬ Невже так швидко?. Ну й Іван!

Паж, і поет, і Дон-Жуан.

Зі мною крицею була,

Ти підійшов — і воском стала…

Та за такі твої діла

Тебе озолотити мало!

Як радість висловить мою,

Що розпирає серце, груди?.

Ну, словом, я тебе люблю

Й цього ніколи не забуду!

Пан Броніслав не п’є, не їсть,

Його гнітить безсилий гнів…

Він, як осінній скорбний лист,

Увесь пожовк і почорнів.

Безжурний музики мотив

Його нервує, непокоїть…

Ще й досі Зосі молодої

Він чорним вусом не скорив.

Од муки серце в нього рветься…

Вона ж кепкує і сміється.

Її любов, — о матка боска! —

Безвусий паж, цей шляхтич хлопський,

Цей ловелас тонкоголосий

Із голубої України!?

Чому ж, як зір його зустріне,

Голівку хилить пані Зося,

Стає, мов ластівка, мов пава,

Й не помічає Броніслава?!

Ці думи вихором гудуть

У голові ревнивій пана.

Він зором пробиває грудь,

На землю кидає Івана

З лицем, од болю помертвілим…

Із хряском сталь вгруза у тіло…

Здається, швидко так і просто:

На те при боці й шабля гостра

В оправі висить золотій,

Щоб пажа викликать на бій!

В уяві і любов, і слава

Над головою Броніслава…

“Я так рішив. Наспів вже час.

А шабля викона наказ!”

Немов на тихім тлі заграв,

Бенкет в огнях сія і тане…

Сидить совою Броніслав

І скоса погляда на Йвана.

Ніс од вина, немов блакить,

Зійшлись над ним грозою брови…

Ах, як він заздрить, як болить

Шляхетне серце гонорове!

Не чує Йван, любов’ю радий,

Як пан гадюкою сичить:

“З якою радістю, проклятий,

Я б заколов тебе в цю мить!”

Йван покида огні та дим,

Іде на шум берез і хвої…

Усмішка Юзі молодої

І непомітний знак рукою

Його покликали туди.

Зірки, зірки, лиш вам одним

Шумлять задумані вершини,

Й про Дон-Жуана з України

Пливе, снується пісні дим,

То тане, та зростає знов…

Яка це музика — любов!.

Зірки мої, квітки лазурі!

А Броніслав, неначе буря,

Зарані кров’ю помсти п’яний,

По парку скрізь шукає Йвана

Над Вісли дзеркалом ясним…

Він думає, що Зося з ним.

У глушині шепоче листя,

Там тіні дві в одну злилися,

Подібні губи їх до ран…

.

А потім з Юзею Іван

Десь біля замку розійшлися.

Був вітер юний і дзвінкий.

Мазепа звів до неба очі.

“Зірки, зірки мої, зірки,

Я віршувати зараз хочу!”

Снується, лине пісні дим

Про довгий шум берез і хвої,

Про козаків, про дальній дім,

Що над могутньою рікою,

Про дзвін копит удалині,

Про очі дівчини сумні,

Що всі в сльозах вікна малого

Глядять печально на дорогу.

Стирає час копит сліди…

Він не повернеться, не жди!

Іван у настрої сумнім

Душею тоне молодою…

І раптом чує: хтось за ним

Іде рішучою ходою…

Хто одірвав його од дум?

Хто дав на те нахабі право?.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций