Роберт-Льюіс Стівенсон Діамант Раджі — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 11 октября 2014



Його розвідка “Про християнське вчення і громадські обов’язки” забезпечила йому після публікації навіть невелику славу в Оксфордському університеті, серед духовних і вчених кіл ширилася чутка, що молодий містер Роллес працює над великою - казали, in folio(1) - працею про значення отців церкви. Проте ні ці успіхи, ні амбітні прагнення нітрохи не допомагали Симонові просунутись; він іще шукав собі місця парафіяльного священика, коли припадком забрів у ту частину Лондона, де мирні розкішні сади, прагнення самотності й [250] спокою для студій, дешевина помешкань спонукали його винайняти кімнату в пана Реберна, садівника зі Стокдавського провулка.



1. Рукопис, книжка великого формату.



Велебний містер Роллес, попрацювавши сім чи вісім годин із творами св. Амвросія або св. Йоана Золотоустого, мав звичку виходити в сад і, гуляючи, міркувати серед трояндових кущів. Здебільшого це були найплідніші хвилини за весь день. Та навіть щира потреба роздумів, палкий запал узятися за питання, які ще чекають свого розв’язку, не завжди могли вберегти його розум філософа від маленьких зіткнень і взаємин зі світом. Тож коли пан Роллес побачив обдертого й закривавленого секретаря генерала Ванделера в товаристві свого господаря, побачив, що обидва зблідли й намагаються уникнути його питань, а насамперед почув, що секретар із незворушною певністю зрікся власного імені, він швидко забув про святих і отців церкви задля звичайної цікавості.



“Я не міг помилитися, - думав він, - це безперечно містер Гартлі. Як він опинився в такому стані? Чому зрікся свого імені? І що в нього за справи з тим похмурим бурмилом, моїм господарем?”



Міркуючи над цим, він звернув увагу на ще одну цікаву обставину. В низькому вікні біля дверей показалось обличчя містера Реберна, його очі припадком зустрілися з очима містера Роллеса. Садівник невдоволено скривився і, здається, навіть стривожився, одразу ж рвучко шарпнувши жалюзі донизу.



“Тут усе може бути гаразд, - міркував містер Роллес, - навіть дуже гаразд, але, мушу щиро признатися, я так не думаю. Підозрюють, ховаються, бояться, обманюють, - присягаюсь, - думав він, - що вони намислили недобре”.



Детектив, що чаїться в кожному з нас, прокинувся й загорівся завзяттям у грудях містера Роллеса; швидким бадьорим кроком, нітрохи не схожим на його звичайну ходу, він вирішив обійти садок. Дійшовши до місця падіння Гаррі, він одразу примітив зламані троянди і сліди на м’якому ґрунті. Роллес роздивився, побачив подряпини на цегляній стіні і клапоть тканини, що зачепився за скалку на гребені муру. Так ось як увіходять у сад знайомі містера Реберна! Ось як секретар генерала Ванделера прийшов милуватися квітами! Молодий священик аж свиснув, пильно роздивляючись грунт. Він побачив місце, де завершився небезпечний стрибок Гаррі, впізнав сліди ніг пана Реберна: коли той піднімав секретаря за комір, його ноги глибоко вгрузли в землю; придивившись ближче, Роллес навіть побачив сліди пальців, які немов похапцем збирали щось розсипане по землі.



“Слово честі, - подумав він, - усе це стає дуже цікавим”. [251]



І саме тоді Роллес помітив щось цілком утоптане в землю. Він миттю вигріб вишуканий пишно орнаментований сап’яновий футляр із золотою застібкою. На футляр хтось важко ступив ногою і він вгруз у землю, уникнувши таким чином квапливих Ребернових пошуків. Містер Роллес відкрив футляр, і йому забило дух з подиву і страху: адже перед ним у ложі із зеленого оксамиту лежав напрочуд великий діамант найчистішої води. Він був завбільшки з качаче яйце, прекрасно огранований і не мав жодного ґанджу. На нього світило сонце, і діамант засяяв, немов електричні спалахи, здавалося, він горить у Роллесовій руці тисячами пекельних вогнів.



Роллес мало знався на самоцвітах, але Діамант Раджі був чудом, яке саме себе пояснювало: якби його знайшла селянська дитина, вона з криком побігла б до найближчої хати; дикун простягся б перед ним, поклонившись новому фетишеві. Краса каменя тішила священикові очі, думка про його незмірну вартість приголомшила його розум. Він знав, що річ у його руках варта більшого, ніж довгі роки гонитви за архієпископською митрою, що за неї можна спорудити собори кращі, ніж в Ілі та Кельні, що той, хто володітиме нею, буде навіки вільний од прабатьківського прокляття і зможе, нічим не переймаючись і не кваплячись, без жодної перешкоди і ні в кого не питаючи дозволу, йти за своїми вподобаннями. Роллес рвучко повернувся, грані каменя заблищали з новою силою, і ті промені проникли йому в саме серце.



До рішучих учинків часто вдаються миттю, без будь-якої свідомої участі раціональних складників людської натури. Отак сталося й з містером Роллесом Він похапцем роззирнувся, побачив, як і Реберн, тільки залитий сонцем садок, високі верхівки дерев і будинок із позавішуваними вікнами; тоді миттю закрив футляр, укинув його до кишені і, мов злодій, заквапився до своїх студій.



Велебний Симон Роллес украв Діамант Раджі.



Серед дня прибула поліція з Гаррі Гартлі. Садівник, геть стерявшись від страху, одразу віддав свій припас, діаманти ідентифікували й заінвентаризували в присутності секретаря. Щодо містера Роллеса, то він поводився найлюб’язніше, охоче розповідаючи все, що знав, і висловлюючи жаль, що не може більше допомогти слідчим.



- Проте, - додав він, - гадаю, ви вже майже скінчили свою роботу.



- Аж ніяк, - відповів інспектор Скотланд-Ярду і розповів про друге пограбування, жертвою якого став Гаррі, та описав молодому священикові найбільші діаманти, яких ще досі не знайдено, докладніше зупинившись на Діаманті Раджі.



- Це, мабуть, цілий маєток, - докинув містер Роллес. [252]



- Якби ж один - десять, двадцять маєтків!



- Що більше він коштує, - хитро зауважив Симон, - то, певне, важче його продати. Таку річ упізнають одразу, гадаю, що з таким же успіхом можна продавати собор святого Павла.



- Авжеж! - потвердив інспектор. - Та якщо злодій хоч трохи має кебети, то розріже його на три або чотири частини - того теж вистачить, аби збагатитися.



- Дякую, - вклонився священик. - Ви навіть не уявляєте, як мені було цікаво розмовляти з вами.



На це інспектор відповів, що завдяки своїй службі йому доводиться знати багато часом досить дивних речей, і одразу ж розпрощався.



Містер Роллес повернувся до своєї кімнати. Вона видавалася йому меншою і злиденнішою, ніж завжди, матеріали для його великої роботи ще ніколи не здавалися такими нудними; священик зневажливо окинув оком свою бібліотеку. Зняв з полиці, том за томом, кілька творів святих отців і перегорнув їх, - та не було в них нічого, що могло б йому придатися.



“Ці дідугани, - думав він, - безперечно вартісні письменники, тільки мені здається, що вони нічогісінько не тямили в житті. Ось, наприклад, я, в мене досить знань, аби стати єпископом, а я досі не відаю, що робити з украденим діамантом. Я почув пораду від звичайного поліцая, але всі мої фоліанти не підкажуть мені, як її виконати. От і цінуй після цього університетську освіту!”



З цим він перекинув книжкову полицю, насунув капелюха і поспішив до свого клубу. В цьому осередді світського відпочинку він сподівався знайти людей, здатних на добру пораду і багатих на розмаїтий життєвий досвід. У читальні він побачив чимало сільських священиків і архідиякона; троє газетярів і письменник, що писав на високі метафізичні теми, грали в більярд; за обідом видніли тільки пересічні безбарвні обличчя звичайних клубних завсідників. Кожен з них, думав містер Роллес, знає про ці небезпечні теми не більше за мене, жоден не зарадить мені в моїй теперішній скруті. Зрештою в курильній кімнаті, цілий вечір находившися сходами, він натрапив на кремезного, трохи огрядного добродія, вбраного з надзвичайною простотою. Він курив сигару і читав “Двотижневе ревю”. Хоч як дивно, на його обличчі не відбилося й сліду турботи чи втоми, і саме воно наче схиляло до довіри й чекало тихих зізнань. Що довше молодий священик придивлявся до його рис, то більше переконувався, що натрапив саме на того чоловіка, який може дати йому слушну пораду. [253]



- Сер, - сказав він, - перепрошую за моє несподіване звертання, але, судячи з вашої зовнішності, я бачу, що ви надзвичайно добре знаєте світ.



- У мене й справді є серйозні підстави заслужити таку хвалу, - мовив незнайомець, відкладаючи часопис і дивлячись на священика з утіхою і подивом водночас.



- Сер, - вів далі священик, - я відлюдник, науковець, у душі моїй самі каламарі і твори отців церкви. Нещодавні події зняли з моїх очей полуду, я навіч побачив власний безум і тепер хотів би навчитися жити. Під життям, - додав він, - я розумію не романи Теккерея, а злочини і таємні можливості нашого суспільства, а також принципи мудрої поведінки серед надзвичайних подій; я терплячий читач, - чи можна про таке вичитати в книгах?



- Ви мені поставили дуже тяжке запитання, - мовив незнайомець.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций