Роберт-Льюіс Стівенсон Клуб самогубців — C. 12

Розміщено Шкільні твори в 30 сентября 2014







Князівський екіпаж завіз Сайлеса до готелю “Крейвен” на - Крейвен-стрит і негайно поїхав, лишивши його наодинці з готельними служниками. Єдина вільна кімната, невеличка комірчинка, знайшлась на п’ятому поверсі, вікнами на задвір’я. До цього барлогу самітника двоє дебелих носіїв, без кінця нарікаючи, з великою морокою занесли скриню. Не варто нагадувати, що Сайлес весь час наступав їм на п’яти, а серце йому холонуло на кожному повороті сходів.



Один хибний крок, думав він, і скриня, перевалившись через поруччя, вивалить свій жахливий вміст на плити вестибюлю.



Опинившись у номері, він сів на краєчок ліжка, аби трохи отямитись від тих мук страху, яких зазнав щойно; та майже зразу йому нагадав про небезпеку коридорний, що став навколішки біля скрині й заходився неквапно розв’язувати хитромудрі вузли на мотузках.



- Не треба! - закричав Сайлес. - Я нічого з неї не витягатиму, поки мешкатиму у вас.



- Ну, то можна було лишити її внизу, - пробурчав коридорний. - Таке здоровезне та важезне, як гора. І що лишень може бути там усередині? Коли гроші, то ви багатші за мене.



- Гроші? - раптом сполошився Сайлес. - Які гроші? Не говоріть дурниць, нема в мене ніяких грошей.



- Не бійтесь, капітане, - підморгнув йому коридорний. - Ніхто ваших грошей не займе. Тут вони в безпеці, як у банку, - додав він, - але ж скриня була важезна, і не завадило б хильнути за здоров’я вашої вельможності.



Сайлес утиснув йому в жменю два наполеондори, вибачившись, що завдає йому клопоту з розміном чужоземних грошей, і виправдовуючись тим, що сам тільки щойно з-за кордону. І коридорний, іще сердитіше буркочучи й зневажливо позираючи то на гроші в жмені, то на скриню, нарешті зволив вийти.



Труп був запакований у Сайлесовій скрині вже мало не дві доби, і, тільки-но лишившись на самоті, нещасливий новоанглієць якнайуважніше обнюхав усі шпаринки й отвори скрині. Але погода стояла холодна, і скриня поки що зберігала свою жахливу таємницю.



Сайлес сів поряд неї на стілець і сховав обличчя в долоні, поринувши в глибоку-глибоку задуму. Якщо йому не пощастить дуже швидко спекатися трупа, то напевне його дуже швидко викриють. Сам у чужому місті, без друзів чи спільників, якщо лікарева рекомендація не допоможе, він [211] безперечно пропащий. Він скрушно думав про свої честолюбні плани на майбутнє: тепер він напевне не стане героєм і речником свого рідного міста Бангора, що в штаті Мен; він не буде, як солодко мріяв колись, підніматись від посади до посади, від почесті до почесті; йому доведеться зректись відразу й усіх надій стати президентом Сполучених Штатів, він не лишить по собі статуї, що, виконана в найгіршому з можливих художньому стилі, прикрашала б собою Капітолій у Вашингтоні. Ось тут він сидить, прикутий до мертвого англійця, зігнутого вдвоє в дорожній скрині. Його, його він повинен спекатись - або ж бути стертим зі скрижалів національної слави!



Я не наважуся відтворювати ті вирази, які цей молодик прикладав до доктора Ноела, до вбитого, до мадам Зефірини, до служників у готелі, до князевих служників - одне слово, до всіх, хто був хоч якось пов’язаний із цим жахливим нещастям.



О сьомій вечора він поплентавсь униз обідати; але жовта їдальня страхала його, очі інших столовників неначе підозріливо зупинялись на ньому, а думки його лишались нагорі, коло дорожньої скрині. Коли лакей, що розносив на тарелі сир, підійшов до нього, нерви його вже були такі напружені, що він аж підхопився трохи на стільці й перекинув на скатерку недопиту пінту пива.



Лакей, рознісши сир, запропонував провести його до курильні; і хоч йому не терпілося чимшвидше вернутися до свого грізного скарбу, він не наважився відмовитись. Його заведено вниз, до освітленого газовими ріжками закуреного підвалу, що був тоді - а може й досі лишається - немовби клубною кімнатою готелю “Крейвен”.



Двоє вкрай похмурих постояльців грали в більярд, їм прислуговував спітнілий сухотник-маркер, і на якусь мить Сайлесові здалося, що в курильні нема більш нікого. Та вже другий погляд його впав на вельми респектабельного й скромного на вигляд чоловіка, що сидів у найдальшому кутку й курив, дивлячись собі під ноги. Юнакові зразу здалося, що він уже десь бачив його; придивившись, він упізнав того самого чоловіка - хоча й у зовсім іншому одязі, - котрий сидів на тумбі при в’їзді до Бокс-Корту, а потім допомагав занести скриню в будинок і винести її назад. Американець ураз повернувся, вибіг і не зупинявся, поки не замкнувсь у своїй спальні.



Там він цілу ніч просидів без сну коло страшної скрині з мертвяком, віддаючись найжахливішим фантазіям. Слова коридорного, що його скриня буцімто повна золота, навіювали [212] йому все нові й нові страхи, як тільки він важився склепити очі; а те, що в курильні сидів чолов’яга з Бокс-Корту, та ще й перевдягнений, доводило йому, що він знов опинився в центрі якихось темних махінацій.



Продзвонило північ, а трохи згодом Сайлес, спонукуваний гнітючими підозрами, відімкнув двері своєї спальні й визирнув у коридор. Він був тьмяно освітлений єдиним газовим ріжком. Трохи віддалік просто на підлозі спав якийсь чоловік у одязі готельного прислужника. Сайлес навшпиньки підійшов до нього. Чоловік лежав горілиць і трохи боком, прикривши обличчя правою рукою. Раптом, - коли Сайлес нахилився над ним, - чоловік прийняв руку й розплющив очі, і Сайлес іще раз опинився віч-на-віч із тим самим роззявою з Бокс-Корту.



- Добраніч, сер, - промовив чоловік насмішкувато. Але Сайлес був занадто приголомшений, щоб відповісти,



І мовчки повернувся до свого номера.



Над ранок, вимучений своїми страхами, він заснув на стільці, схиливши голову вперед, на скриню. Попри таку невигідну позу й таку жаску подушку, спав він міцно й досить довго і прокинувся пізно вранці від різкого стуку в двері.



Він кинувся відчиняти. За дверима стояв коридорний.



- Це ви той пан, що заходив учора до Бокс-Корта? - спитав він.



Здригнувшись, Сайлес відповів, що це справді він.



- Тоді ось вам записка, - сказав коридорний, подаючи йому запечатаного конверта.



Сайлес розірвав його. Там була записка: “О дванадцятій”.



Він з’явився точно в призначений час. Скриню несло перед ним кілька дужих служників. Його самого завели до кімнати, де спиною до дверей сидів перед розтопленим каміном якийсь чоловік. Тупіт багатьох ніг, стук відчиняних і зачиняних дверей, шарудіння скрині по підлозі, коли її ставляли на голі дошки, - все це ніяк не могло привернути його уваги, і Сайлес стояв і чекав, охоплений нестерпним страхом, поки той чоловік зволить помітити його присутність.



Минуло, може, хвилин із п’ять, поки чоловік недбало обернувся - і явив Сайлесові обличчя князя Флорізеля Богемського.



- Так ось як ви, добродію, надуживаєте мою люб’язність! - промовив він вельми суворо. - Ви пристали до високопоставленого товариства, як бачу, з єдиною метою - уникнути кари за свої злочини, і тепер я добре розумію ваше збентеження тоді, коли я звернувся до вас учора.



- Повірте, - вигукнув Сайлес, - я не винен ні в чому, зі мною сталося нещастя! [213]



І квапливо, збиваючись, але якнайщиріше розповів князеві всю історію своїх злигоднів.



- Я вже бачу, що помилявся, - сказав його високість, дослухавши юнака до кінця. - Ви тільки жертва, і оскільки я не маю за що карати вас, то можете бути певні, що я вам допоможу, як лишень буде в моїй спромозі. А тепер, - додав він, - за діло. Негайно відчиніть вашу скриню, я хочу побачити, що в ній лежить.



Сайлес зблід.



- Я просто-таки боюся глянути на нього! - вигукнув він.



- Ну що ви, - заперечив князь, - хіба ви ще не бачили його? Таку форму сентиментальності треба в собі перемагати. Видовище хворої людини, якій ми ще можемо допомогти, мало б діяти на наші почуття сильніше, ніж видовище мерця, якому не можна ні допомогти, ні зашкодити, якому байдуже і до любові, й до ненависті. Опануйте себе, містере Скадемор, - а потім, бачачи, що Сайлес іще вагається, він додав: - Я б не хотів формулювати свою вимогу інакше.



Молодий американець наче прокинувся зі сну й, тремтячи з відрази, присилував себе розв’язати мотузки і відімкнути замок своєї скрині. Князь стояв коло нього й дивився, заклавши руки за спину, з незворушним виразом. Труп зовсім задубів, і Сайлесові коштувало багато зусиль - і душевних, і фізичних - розігнути його і відкрити обличчя.



Князь Флорізель відсахнувся, аж скрикнувши в болісному подиві.



- О Боже! - вигукнув він. - Вам невтямки, містере Скадемор, який страшний дарунок привезли ви мені. Цей молодик - із мого почту, він брат мого друга й повірника і загинув від рук жорстоких і підступних людей, виконуючи моє доручення. Бідний Ґеральдіне, - провадив він ніби сам до себе, - якими словами розповім я тобі про долю, що спіткала твого брата? Як можу я виправдатись у твоїх очах або в очах Бога за ті самовпевнені плани, що привели його до такого кривавого й неприродного кінця? Ох, Флорізелю, Флорізелю! Коли ти навчишся скромності, що пасує смертному, і вже не будеш засліплений блиском сили, якою тебе наділено? Сила! - вигукнув він.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций