Карл-Гайнц Тушель Непримітний містер Макгайн — C. 11

Розміщено Шкільні твори в 28 сентября 2014



Якщо він справді створив робота, то побіжно зробив стільки відкриттів і винаходів, що можна було б створити нову галузь у промисловості.- Гарднер хвильку помовчав. - І ніяких нотаток! - закінчив він скрушно.

- Проте це відповідає його принципам,- зауважив репортер.

- Тоді виникає ще одне дуже просте запитання,- зауважила Джейн.- Чому він, виходячи з дому, просто не нейтралізував робота? Адже той взагалі міг би тут наробити шкоди!

Чарлз Гарднер і репортер збентежено перезирнулися. У них було таке почуття, ніби їхній здогад розчинився в тумані, здогад, що був такий захопливий і цікавий, технічно блискучий й водночас трохи моторошний. Гарднер подумки гарячково шукав відповідь на заперечення, та в усій енциклопедії фізики, яку він умістив у своїй голові, не знаходив нічого відповідного.

- А я хочу вам сказати,- мовила Джейн, усміхаючись,- що він просто забував інколи робити це!..

Гарднер засміявся сердито, наче на невдалий жарт.

- Згадай лишень, який він був! - провадила Джейн.- Коли він щось напружено обмірковував, то був втіленням неуважливості. Пам’ятаєш, як він одного разу, коли ви грали в шахи, сплутав попіл від сигар із цукром і тицьнув ложкою прямо в попільничку?

- Цукорниця і попільничка - типовий кругозір хатньої господарки! - з нехіттю пробурчав Чарлз.

- Ти ба, хто це тут такий гонористий? - спокійно запитала Джейн, і Чарлз засміявся.

- Пробач,- сказав він,- твоя правда, просто мене заздрощі взяли, що я сам до цього не додумався. Але що нам тепер робити?

- Треба остерегти людей. Це передусім мій клопіт. Я постараюся сказати про це на весь голос.

- І люди вам повірять? - скептично запитала Джейн.

- Люди повірять у що завгодно, а надто, коли йдеться про техніку, - пояснив репортер.- Згадайте хоч би літаючі блюдця!

- І як ви сформулюєте повідомлення? - обережно запитав Чарлз.

- Ну, приміром, так: “СЕРЕД НАС РОБОТ! МІСТО ПІД ЗАГРОЗОЮ ЕЛЕКТРОННОГО МОЗКУ ЗЛОЧИНЦЯ!” Щось на зразок цього.

- Господи! Та ви що! - злякано вигукнула Джейн.

- Це трохи занадто,- скривився Чарлз.

- Ну гаразд,- поступився репортер.- Ми можемо зрештою поставити в кінці знак запитання. Та це саме той тон, до якого звик наш читач.



Лейтенант Сем Меттісон сердито сопів, дивлячись на купу газет, що лежала перед ним на письмовому столі. Загрожував вибухнути величезний скандал! Минуло якихось три дні, відколи “Мідлтон Стар” опублікувала сенсаційне повідомлення, а скільки відтоді сталося різних пригод!

Він навмання узяв кілька газет. “Вчора вранці пасажири в автобусі мало не напали на Альберта П. за те, що в портфелі у нього щось голосно цокало. З допомогою водія йому, проте, пощастило довести, що він просто збирався здати в ремонт свій будильник”.

“Сьогодні на Річмонд-стріт зграя підлітків погналася за якимось перехожим, що здався їм подібним до невловимого робота. На розі проспекту Лінкольна бешкетники наздогнали свою жертву й повалили на землю. Одна дівчина, Евелін P., ударила його ножем і вигукнула: “Гляньте-но, а в нього навіть кров справжня!” Завдяки втручанню нашої пильної поліції тяжкопораненого було врятовано й відвезено до лікарні”.

“В універсальному магазині біля пам’ятника Вашінгтону якийсь старий чоловік раптом закричав, що в нього пропали окуляри і що де діло рук робота. Юрба схвильованих покупців довго дискутувала з цього приводу, аж поки один з них не виявив, що окуляри нацуплені на носа в самого “потерпілого”. Під час зчиненої метушні злодії ретельно почистили полиці й касу універсаму. В даний час поліція провадить розслідування, чи не є власник окулярів співучасником зухвалих злодіїв”.

“Містер Джон Оверснап, президент Іллінойського товариства НЛО, акцентував у своєму інтерв’ю увагу на тому, що невгамовний робот може бути тільки посланцем республіки марсіян, яка, це йому напевно відомо, стоїть на боці Сполучених Штатів. Тому він пропонує гідно зустріти гостя, замість того щоб приписувати йому нез’ясовані злочини. Він висловлює певність у тому, що протягом ближчих 48 годин зустрінеться з роботом, запевняє, що готовий до цієї зустрічі і після погодження з керівництвом свого товариства у Вашінгтоні має на це його підтримку”.

“Відома кіноактриса Сюзен Беберлі дала своїй новій мавпі-капуцину ім’я Робот. Сьогодні вона заявила репортерам, що відчуває захват, коли пригортається до Робота під блакитною пуховою ковдрою у своєму розкішному ліжку з балдахіном”.

“Сьогодні після обід у натовпі на Батчер-стріт викликав підозру чоловік, що незграбно біг тротуаром. Натовп зірвався в погоню за ним і незабаром виріс десь до 2000 чоловік. Переслідуваний утік у негритянський квартал і заховався в церкві.

На скандовані натовпом вигуки: “Чорнопикі, віддайте робота!” - вийшов чорний священик і спробував звернутися зі словом божим до білих, щоб напоумити їх. Обурений натовп став захищатися проти цієї провокації. Під час виниклої внаслідок цього бійки вбито було трьох чорношкірих. Тепер пожежники ще гасять пожежі в негритянських кварталах, що виникли внаслідок цього нового терористичного акту злочинних чорношкірих елементів. Наші читачі мають право сподіватися, що події на зразок цієї будуть надалі відвертатися залізною рукою!..”

- Ну от, маємо! - зітхнув Сем Меттісон.- Самі тобі клопоти! І це майже перед пенсією!- Його аж ніяк не втішала перспектива, що вище начальство, цілком можливо, забере в нього цю справу. Бо тоді анулюється його угода з директором банку. В такому разі він неодмінно має спробувати хоча б потрапити до команди, чиє завдання буде обробляти факти. Коли за подібних обставин він і досі не дуже ловив гав, то тепер, коли йдеться навіть не про людину, а скоріш за все про робота, гріх було б випустити з рук невеличкий “лівий” заробіток! “Тільки робот міг викинути гроші!” - думав він і водночас був якось внутрішньо вдоволений, що справа виявилась такою зрозумілою і йому не треба вже непокоїтися моральним боком справи, а тільки практичним. Телефон перебив його філософські міркування. Біля апарата був директор Флетчер, як завжди занепокоєний своїми проблемами.

- Містере Меттісон, як ви не забули, ми мали у зв’язку з пограбуванням банку розмову про різні молодіжні проблеми, пам’ятаєте?

- Авжеж, пам’ятаю,- відповів лейтенант.- Я тримаю справу в центрі уваги!

- Це добре,- сказав директор,- передусім тому, що для мене, як і досі, все це дуже важливе. Я виявив би до справи подвійну увагу, розумієте, подвійну увагу.

- Цілком розумію,- сказав лейтенант.

- Якщо це можливо, бажано було б уже протягом тижня прояснити щось. Я зрозуміло кажу?

- Так, сер, ви висловилися цілком зрозуміло. Наявність паперів не гарантована. Все пов’язано з відомою особою. Я зроблю все можливе!

“Отже, 20 000! - подумав зраділий лейтенант.- Дідько б його вхопив, тремтить, певне, за свою шкуру! А може, за цим стоїть щось більше? Може, цим уже зацікавилися десь вище? Що не кажи - робот! Комедія,- міркував лейтенант,- яку силу має преса. Коли б кілька днів тому мені хтось розповів таке про робота, я вважав би його за бовдура або принаймні за підозрілого. Але після того, як про це написано в газетах, мені самому все це здається цілком природним. А що найкраще: завдяки цьому мені не довелось нічого пояснювати сержантові, а то ще, чого доброго, й ділитися з ним. Він згодом матиме ще досить таких нагод”.

Лейтенант Сем Меттісон забув, що сам він досить довго мусив чекати такої нагоди. Він, певно, й сам зауважив би цю суперечність, коли б і далі спокійно розмірковував, але враз на дверях з’явився сержант.

- Хелло! - гукнув він.- Відділки одержали вже тисячу шістсот сорок сім сигналів про місця, де, можливо, перебуває робот!

- Чортівня якась! - лайнувся лейтенант.- Скажи сам, чи той чоловік у барі скидався на робота? Адже ти тоді, перед хлібною крамницею, не сплутав би його з іншим!

- В “Муншайн-барі” відтоді його теж не бачили.

- Ще б пак. Він не дурний. Але стривай-но, чи можуть роботи взагалі бути дурними чи розумними? Хоча це, зрештою, однаково. Ми будь-що повинні придумати, як його схопити.

- І по можливості ще до того, як ним зацікавляться нагорі,- відповів сержант.

- В тебе теж якесь передчуття, чи ти чув щось певне? - недовірливо запитав лейтенант.

- Ні, я вмію читати думки,- відповів сержант.- Це спадкова здатність - мій батько тільки й умів читати, що думки.

- Ну, ну, без жартів! - перебив лейтенант.

- Вілкінс, репортер, підказав мені одну ідею. Адже наш робот пограбував банк, керуючись якимось детективчиком. Але ж він напевне читав і інші. Вибір непоганий: шантаж, наркотики, діаманти і ще багато дечого. То, може, ми схопимо його на одній з таких справ?

Лейтенант нічим не виказав хвилювання.

- Шантаж відпадає, здебільшого на таке не скаржаться. До наркотиків він теж навряд чи добереться, там не підпускають новачків так швидко. Але діаманти - це непогана ідея. Зателефонуй зараз же тому головатому, як там його звуть? Так, Гарднерові. Скажи, що нам потрібен журнал, де пишуть про діаманти! - І, поки сержант набирав номер, він провадив:- Я вважаю, що ми повинні відразу знешкодити робота, тільки-но матимемо його в руках.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций