Роберт Шеклі Координати чудес — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 20 сентября 2014





Одного - умовно кажучи - дня він бачив, як Орін та Бруксайд споруджують ліс, замовлений приматами планети Кетс II замість старого, знищеного метеоритом. За новий ліс уже повністю розплатилися з школярських пожертв - зібрали кругленьку суму для виконання по вищій категорії. Коли інженери та робітники пішли, Кармоді вирішив прогулятися. Дивувався, наскільки добротно Моделі та його підлеглі можуть виконати роботу, коли не хапаються стрімголов, бо ліс був перлиною творчого й продуманого підходу до справи. Там були галявинки для прогулянок, затінені широколистими кронами, а пружний покритий травою суглинок вабив походити босоніж і тішив око. Дерева неземних порід, але дуже схожі. Тому Кармоді вирішив називати їх по-земному, не звертаючи уваги на відмінності. В лісі переважали високі зрілі дерева, а низького поросту й кущів було лише стільки, щоб не знудитись. То тут, то там його прорізували світлі стрімкі потоки не більше трьох футів глибиною. Було там неглибоке темно-синє озерце, оточене густими соснами або чимось на них схожим. А ще було там мініатюрне болітце, заросле мангровими кущами та кипарисами, подекуди височіли гевеї, магнолії, верби й довільно розкидані кокосові пальми. Віддалік від мочарів, на сухішій місцині, розташувався гай, де можна було натрапити на дикі сливки або черешні, каштани, горіхи пекани, помаранчеві дерева, японську хурму, фінікові пальми і смокви. Для пікніку краще не вигадаєш.

Не залишили поза увагою й атавістичні потреби недавніх деревних мешканців. Юні примати могли гасати вгору і вниз по пряморослих берестах та сикоморах, грати в квача на гіллястих дубах і лаврах або ж безтурботно гойдатися на плетиві винограду й ліан, що з’єднували собою верхівки дерев. Не проминули й інтересів старшого покоління - для них виготовили гігантські секвойї, де у височині, далі від гамірної малечі, зручно було дрімати або грати в карти.

Вигоди лісу цим не обмежувалися. Навіть такий недосвідчений спостерігач, як Кармоді, міг зауважити, що в маленькому лісі створено просту, приємну й доцільну екосистему. Були там птахи, тварини й інші істоти. Були там квіти і некусючі бджоли, щоб запилювати їх і збирати нектар, були й потішні ведмежата, щоб красти бджолиний мед. Були гусениці, щоб ласувати квітами, і барвистокрилі птахи, щоб частуватися гусінню, меткі руді лисиці, щоб пожирати птахів, і ведмеді, щоб пожирати лисиць, і примати, щоб їсти ведмедів. А що примати Кетса також помирали, і їх гідно, але без зайвої метушні ховали в неглибоких лісових могилах без домовин, то їх споживали гусінь, птахи, лисиці, ведмеді і навіть один чи два види квітів. Таким чином, кетсіани були невіддільною частиною лісового коловороту життя і смерті, і це їм дуже подобалося, бо ж у них було вроджене бажання брати в усьому участь.

Кармоді дивився на це все, прогулюючись удвох із Виграшем - казанком у руці,- із сумом згадуючи свою далеку домівку, як раптом позаду шелеснула гілка. Вітру не було, а всі ведмеді купалися в ставку. Кармоді поволі обернувся, знаючи, що там щось є, але не бажаючи з ним зустрічатися. Щось там і справді було. Істота в бахматому сірому космічному скафандрі з пластику, в черевиках як у Франкенштейна, в прозорій бульбашці шолома і з добрим десятком інструментів, зброї та приладів, що теліпалися біля пояса.

Кармоді у цій прояві одразу розпізнав землянина - хто ще міг так вирядитися! Позаду і правіше від землянина була ще одна постать, стрункіша і в схожому одязі. Кармоді одразу розпізнав у ній земну жінку, до того ж доволі привабливу.

- Господи! - вигукнув Кармоді.- Як це вас, люди добрі, занесло саме сюди?

- Не так голосно! - просичав землянин.- Дякувати Богові, ми вчасно встигли. Але боюся, що найнебезпечніше ще попереду.

- У нас є хоч який-небудь шанс, тату? - запитала дівчина.

- Шанси є завжди,- з похмурою усмішкою відповів чоловік,- хоч я на них не покладався б. Та доктор Меддокс усе ж якось зарадить.

- У нього розумна голова, правда, тату? - запитала дівчина.

- Ще б пак, дівчинко,- лагідним голосом відповів чоловік.- Док Меддокс не має собі рівні. Але на цей раз він, тобто ми, задалеко зайшли.

- Я певна, що ми не зіб’ємося з шляху,- сказала дівчина з безтурботністю, від якої щеміло в серці.

- Мабуть. Так чи інакше, ми ще покажемо, що й у нас є лій у голові.- Він обернувся до Кармоді, риси його обличчя посуворішали.- Сподіваюся, приятелю, що ти цього вартий. Троє людей важать життям заради тебе.

На таке важко було щось заперечити, та Кармоді й на думку не спадало заперечувати.

- Всі за мною, слід в слід, швидко на корабель,- скомандував чоловік.- Док Меддокс видасть нам оцінку становища.

Витягши з-за пояса тупорилий пістолет, чоловік попрямував через ліс. Дівчина пішла за ним, кинувши Кармоді підбадьорливий погляд через плече. Кармоді рушив за нею.



РОЗДІЛ 15



- Гей, постривайте хвилинку, що все це означає? - спитав Кармоді, крокуючи через ліс за людьми в скафандрах.- Хто ви такі? Що ви тут робите?

- Лишенько! - зашарівшись, вигукнула дівчина. Ми так забігались, що навіть не назвали себе! Ви, певне, маєте нас за несосвітенних нечем, містере Кармоді!

- Ну що ви,- чемно заперечив Кармоді.- Та все ж мені хотілося б знати… себто дізнатися… ну, ви знаєте, що я маю на увазі.

- Звичайно, знаю,- сказала дівчина.- Я - Авіва Кристіансен, а це мій батько - професор Ларс Кристіансен.

- Без “професора”,- грубувато сказав Кристіансен.- Називайте мене просто Ларс, або Кріс, або як вам іще заманеться.

- Ну досить, тату,- з напускною вередливістю сказала Авіва.- До речі, містере Кармоді…

- Мене звати Том.

- Нехай Том,- поправилася Авіва, мило червоніючи.- Так про що я? Ага, тато і я пов’язані з ЗАМП, тобто Земною Асоціацією Міжзоряного Порятунку - контори в Стокгольмі, Женеві й Вашінгтоні, округ Колумбія.

- Боюсь, що ніколи не чув про цю організацію,- признався Кармоді.

- Нічого дивного,- заспокоїла Авіва.- Земля тільки ступила на поріг міжзоряних досліджень. А нові джерела енергії, що набагато перевершують відомі вам примітивні атомні установки, що й дотепер не вийшли за стадію експерименту в будь-якій земній лабораторії. Та незабаром космічні кораблі, пілотовані землянами, полетять до найвіддаленіших куточків Галактики, і тоді настане нова ера міжнародного миру й співробітництва на нашій втомленій старенькій планеті.

- Настане? - перепитав Кармоді.- Як це?

- Бо вже не буде через що воювати,- пояснила Авіва, трохи задихавшись, бо якраз продиралася крізь низький підлісок.- У Космосі, як ви могли зауважити, незліченна кількість світів, великий простір і для всіляких соціальних експериментів, і для всього, що лише заманеться. Так що людська енергія знайде вихід назовні, замість марнуватись у земній колотнечі, що набуває форми катастрофічних винищувальних війн.

- Мала вам торочить що треба,- сказав Ларс Кристіансен своїм хрипким, дружнім, переконливим босом.- Може, й плеще, як вітрогонка, але вона в мене доктор філософії й нахапала півкопи вчених ступенів для підтримки своїх теревенів.

- А мій татусь розмовляє, як шибеник,- спалахнула Авіва,- хоч у нього в шухляді три Нобелівські премії.

Батько й дочка обмінялися поглядами, в яких світилися одночасно і виклик і ніжність.

- Хай там що,- вела далі Авіва,- але все й справді так чи, радше, стане таким через кілька років, і все це завдяки докторові Меддоксу, з яким ви незабаром познайомитеся.- Авіва повагалася, відтак додала притишеним голосом: - Гадаю, що не викажу великої таємниці, коли скажу вам, що доктор Меддокс - е-е… мутант.

- Дурниці! Не треба боятися цього слова,- гримнув Ларс Кристіансен.- Мутант може ні в чому нам не поступатися, а щодо доктора Меддокса, то він узагалі десь у тисячу разів перевершує нас!

- Власне, доктор Меддокс обгрунтував і здійснив наш зоряний політ,- вела далі Авіва.- Розумієте, він прозирнув у майбутнє (як це йому вдається, не знаю) і дійшов висновку, що незабаром, коли в недалекому майбутньому відкриють дешеву, невичерпну енергію в безпечній транспортабельній формі, космічні кораблі з’являтимуться скрізь! І багато люду поспішить у космос без належного обладунку, або без навігаційних приладів, або ж без…

- Дурні недопечені,- сухо прокоментував Кристіансен.

- Тату! Все одно тим людям потрібна буде допомога. А Галактична Рятівна Патрульна Служба з’явиться лише через (він дуже докладно вирахував) 87 238 874 роки. Тепер зрозуміло?

- Зрозуміло,- сказав Кармоді,- ви втрьох усвідомили проблему і… і взялися за її вирішення.

- Так,- спокійно підтвердила вона,- ми взялися за її вирішення. Тато дуже самовідданий у служінні ближньому, хоча це нелегко помітити через його бурчання. А де тато, там і я. Щодо доктора Меддокса… ну, скажу так: якраз він з-поміж усіх відомих мені людей найповніше реалізував свої обдарування.

- Атож, такий він і є - у козирях ходить,- спокійно підтвердив Ларс Кристіансен.- 3 ним ціла історія. Мутації, як правило, дають негативні наслідки, це для вас не таємниця.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций